Не нормальна: історія, яка виходить за межі звичайного

Остапе, впусти мене. Впусти! Я ж твоя мати! Ти мусиш дати гроші, інакше мене не приймуть назад, ззову в двері монотонно стукали, крик не втихав, ти зобовязаний!

Остап притулився до дверей зі свого боку й заплющив очі. Ні, він не відкриє! Досить того, що все дитинство він прожив із цим клеймом «не такого, як усі».

Хлопець пройшов у кімнату, ліг на ліжко, надів навушники й увімкнув музику на повну.

Своє раннє дитинство Остап памятав погано. Здається, на пятий день народження йому подарували машинку на радіокеруванні, був торт і друзі з дитсадка. Батько тоді ще був поруч.

А потім до їхнього дому заселилися люди з тієї дивної організації. І на цьому свята для хлопчика закінчилися.

Його мати досить швидко потрапила під вплив братства. Батько на тлі цього її божевілля пішов із сімї, оформив розлучення й добровільно погодився платити на сина якісь гроші.

Але й вони йшли не на те, щоб одягнути й взути дитину. Взагалі, з дитинства братство здавалося Остапу чимось на кшталт восьминога, що вичікує свою жертву.

Воно мирне й незвичайне ззовні. А потім раз і ти вже не виберешся з цих міцних щупалець.

Шостий день народження Остапа вже не святкували. Як і наступні десять, адже в організації це не вважалося святом.

Зате були загальні «особливі дні», коли можна було зїсти щось смачненьке. Решнього часу хлопчик із матірю ходили по домах, розповідаючи про вчення, разом із іншими «обраними».

Квартиру вона швидко продала допомогли юристи братства. Остап фактично залишився бомжом, із пропискою в бараку десь у глухому селі.

Гроші, звісно, пішли до громади.

Усі його шкільні роки вони жили в спільній кімнаті з іншими жінками та дітьми. Одягалися в так звану «гуманітарку» з-за кордону. І без кінця проповідували.

У школі над Остапом сміялися, він бився, і за це отримував подвійно: спочатку на вулиці, потім у громаді за розірваний одяг і за те, що недостатньо старанно проповідує.

Загалом, хлопця вважали безнадійним, зайвим баластом. Саме цим він і скористався. У 16 років Остап втік до міста за тисячу кілометрів від свого обласного центру.

Вступив до коледжу, рано почав працювати, потім був інститут. Зараз він успішний програміст, нещодавно купив квартиру.

Але той страх, який переслідував його багато років, збувся. Мати та її релігійні фанатики знову його знайшли. Вважають зручною жертвою, яку можна «доїти».

***

Все почалося тиждень тому, коли мати, яку він ледь впізнав, підкараулила його біля роботи:

Привіт, синочку, а я тебе тут уже три години чекаю.

І навіщо, цікаво?

Ну як? Я ж твоя мама! Сумувала, в гості приїхала. Хіба ти не радий мене бачити?

Ні, я тебе не кликав і не чекав. Додому не пущу, в гості не запрошу. Можу їжу купити, якщо ти голодна.

Дякую, синочку, давай разом поїмо. мати явно зраділа такій удачі.

Остап купив їй їжі, вони сіли на лавку в парку.

А як же твоя організація? спитав Остап, невже ти з неї вийшла?

Не зовсім, синочку. Але я не приношу їм достатньо користі. А йти мені тепер нікуди.

Мою адресу ти звідки взяла?

Мені її дали, сказали їхати до сина. Ось я й приїхала.

Остап зітхнув:

І де ти зупинилася, де житимеш?

Та мені ніде, власне. Але нічого, я й у підїзді посплю.

Остап знову зітхнув:

Не треба в підїзді, ходімо, я тобі в себе постелю.

Декілька наступних днів Остап ще вірив, що мати може стати нормальною. Вона не ходила по квартирах із проповідями, варила йому супи й загалом намагалася всяк йому догодити.

Розпитувала про життя сина, про те, як він навчався, де й з ким працює. Остап, у якого все соціальне життя зводилося до спілкування з колегами та клієнтами, розтанув і з радістю балакав із нею, розповідаючи про свої горещі та радощі.

А потім, десь через тиждень, зявилися вони. І зникли гроші…

Остап, як завжди, прийшов додому з роботи, але матері не виявив. Зате шухляда його столу, де лежали заощадження та отримана за великий проект премія, була відкрита.

Остап уже збирався віднести ці гроші до банку, але не знаходив часу. Хлопець відкрив шухляду. Гроші зникли, мабуть, разом із матірю.

Втім, вона незабаром зявилася, разом із послідовниками організації. Прийшла, відкрила двері своїм ключем і, радісно посміхаючись, промовила:

Сину, ти можеш мною пишатися, твої брудні гроші пішли на благо. Тепер ти можеш до нас повернутися, ти врятуєшся, як і я!

У сенсі? Це більша частина моїх заощаджень, мамо. Поверни їх, інакше я напишу заяву про крадіжку.

А хіба може улюблена мама щось