Connect with us

Storie di vita

НЕ ОДРУЖИЛАСЯ

Published

on

Віра вже наближалася до кафе, коли почула знайомі голоси:

— Та ну його, цей ювілей, — тихим і повільним шепотом мовив Іван у вухо кращої Віриної подруги, — пішли до тебе. Ну, або до мене. Віра ж не повернеться, — хихикнув він задоволено.

— Звісно, — із сумнівом відповіла Марічка, — зараз до тебе, а коли вона повернеться, куди? У вікно стрибати?

— Ну, чому ж у вікно, — він упевнено обійняв Марічку за талію, — якщо ти погодишся, я Вірі вкажу на вихід.

Віра не стала чекати, що буде далі. Вона добре знала Марічку з її вільними звичками. Але от Іван… Вони разом вже три роки. Вона чекає офіційної пропозиції весь цей час. Рік з яких вони живуть у новенькій Івановій квартирі. Він купив її в іпотеку, зараз ремонт робить. Видатки великі. Тож усі побутові витрати на Вірі. Вона вважала, що РАЦС — це лише формальність.

Зараз ніби полуда з очей впала. Все обман, все неправда. У них ніколи не буде сім’ї. Для цієї ролі він знайде когось іншого. А вона просто зручна подруга на час фінансових труднощів.

Пів року тому у Віри померла мама. Ще тоді вона здивувалася Івановій черствості. Він не поїхав із нею на похорон, не допоміг з організацією. Заявив діловито і холодно:

— Продай там щось. Знаєш-бо, у мене іпотека, ремонт. Може родина в борг дасть. А коли дім продамо, розплатишся. — Він так і сказав: розплатишся, ніби не має до неї жодного відношення.

Це вираження тоді болем вразило її, але потім Віра виправдала його. Помилився. Не підібрав слів. Іван взагалі не був балакучим співрозмовником. Ця угрюмість та мовчазність подобалася Вірі. «Все в собі тримає, — хвалилася вона подругам, — цей не зрадить і не образить. Для зради потрібні здібності, дівчину треба вмовити», — подруги сміялися. Разом з усіма сміялася і Марічка. Не знаючи, що робити далі, Віра стала на всю силу махати проїжджаючому повз таксі. Машина зупинилася, вона сіла якнайнепомітніше, наче за нею стежать. Постукала водієві по плечу:

— Швидше, швидше.

Віра ще не встигла від’їхати, як яскравий сигнал телефону вимагав відповіді. Дзвонив Іван:

— Де ти? Я тут один як дурень, про тебе всі питають. Ти мала вже приїхати, щось сталося? — Віра вимкнула телефон і викинула його у вікно. А потім розплакалася, як маленька дитина, в якої забрали улюблену іграшку. Плакала довго, гірко і з тужливими схлипами.

Увесь цей час машина їхала. Віра почала приходити до тями і раптом згадала, що адресу водієві не називала.

— Куди ми їдемо? — обережно спитала вона.

— Додому, — відповів водій. А Віра побачила, що машина мчить польовою дорогою.

— Куди додому?

— Тобі адресу назвати? — Водій відповів грубо і нахабно, як їй здалося.

— Зупиніть негайно, зупиніть, — закричала Віра.

— Серед поля? — водій сміявся, — що ти тут будеш робити?

— Я зараз у поліцію подзвоню, — Віра сказала перше, що спало на думку. Вона стала приходити до тями, згадала, що телефон викинула і подзвонити тепер не може. Що все розповіла чужому чоловікові і що він тепер знає, що нікого у неї немає. Кине зараз десь у лісі, ніхто й не турбуватиметься.

Віра хотіла вискочити на ходу і навіть спробувала відчинити двері, але у темряві та трясучими руками не змогла знайти ручку. Вона опустила руку і знову заплакала, але тепер уже тихо й приречено. Хай буде все, як є. Вб’є її зараз маніяк і не буде більше страждань та зрад. Видно, так їй судилося.

Машина різко загальмувала. Водій мовчки підійшов до дверей.

— Виходь.

— Не піду, — Вірі раптом сильно захотілося жити, і вона вирішила, що просто так не здасться, боротися буде.

— Не дурій, Віро, — спокійно сказав водій, приїхали. Віра підняла голову і вперше побачила водія, що стоїть поруч.

— Сергію? — Тихо спитала вона.

— А ти думала, хто? — Віра дивилася на свого однокласника, наче вперше його бачить. У голові проносилися уривчасті спогади, що він після школи кудись поїхав, що, здається, зробив кар’єру.

— Ти що таксист? — недовірливо спитала вона.

Сергій засміявся знайомим і рідним сміхом:

— Який таксист?

— А чому ти мене підвіз?

— Так ти так махала, я подумав, що кинешся під колеса.

— А я…., — Віра хотіла виправдатися.

— Я все знаю, — Сергій обійняв її за плечі, — дуже корисна поїздка. Ти ніколи не була такою відвертою. – Віра засміялася, на душі стало легко й спокійно. Вона стояла на порозі свого дому.

— А я через тебе приїхав, — він перебираючи її маленькі пальчики своєю великою рукою, — Як добре, що ти не вийшла заміж.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + чотирнадцять =

Також цікаво:

Storie di vita23 хвилини ago

A otto giorni dalle nozze di mia nipote, mia sorella mi disse di non venire

Uscii dal bar con le mani che tremavano. Avevo cinquantasei anni, una figlia ormai adulta e una vita intera alle...

EN2 години ago

Father’s Auto Shop, Four Hundred Eighty Thousand, and the Keys That Came Back to Me

The smell of frying onions from the diner downstairs drifted through the half-open window of the second-floor office, mixing with...

Storie di vita3 години ago

Cara, hai superato tante tempeste, ma la vita non è fatta soltanto di battaglie.

️ Cara, hai superato tante tempeste, ma la vita non è fatta soltanto di battaglie. Non devi essere sempre quella...

Storie di vita5 години ago

L’hanno riportata al rifugio perché piangeva di notte

Quando ho provato ad allontanarmi, Mia ha sollevato improvvisamente la testa. Le sue piccole orecchie si sono raddrizzate e gli...

Storie di vita6 години ago

Mio marito si vantava della sua amante di 29 anni al lavoro

Il messaggio era stato inviato alle undici e quarantadue di un martedì mattina. Lo lessi una volta. Poi una seconda....

EN7 години ago

Sausages, a Facebook Post, and Five Days in Asheville

My phone buzzed on the nightstand at the Blue Ridge cabin at 6:47 in the morning, and it was my...

EN13 години ago

One Dollar for Thunder

I trained that dog for four years before I understood what he actually was. Not a tool. Not a piece...

EN17 години ago

The $43 Sensor I Taped Above My Mother’s Bedroom Door

I found my grandmother Dorothy on her kitchen floor at eleven in the morning, back in 2009. She'd missed her...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.