Connect with us

Storie di vita

НЕ СТАЛА ДРУЖИНОЮ

Published

on

Вікторія вже майже підходила до кав’ярні, коли почула знайомі голоси:

— Та ну його, цей ювілей, — м’яко і тихо шепотів Тарас на вухо найкращій подрузі Вікторії, — підемо до тебе. Ну, або до мене. Вікторія ж не повернеться, — він задоволено посміхнувся.

— Звісно, — з сумнівом у голосі відповіла Олена, — зараз до тебе, а коли вона повернеться, куди? У вікно стрибати?

— Ну, навіщо ж у вікно, — впевнено обійняв Олену за талію, — якщо ти погодишся, я Вікторії покажу на вихід.

Очікувати, що буде далі, Вікторія не стала. Вона добре знала Олену з її вільними звичками. Але от Тарас… Вони разом вже три роки. Весь цей час вона чекає офіційної пропозиції. Рік із яких вони живуть у новенькій квартирі Тараса. Він її купив у кредит, зараз ремонтом займається. Витрати великі. Тож усі побутові витрати на Вікторії. Вона вважала, що РАЦС — це лише формальність.

Зараз ніби полуда з очей спала. Все брехня, все неправда. У них ніколи не буде сім’ї. Для цієї ролі він знайде когось іншого. А вона просто зручна подружка на час фінансових труднощів.

Пів року тому у Вікторії померла мама. Ще тоді її здивувала черствість Тараса. Він не поїхав з нею на похорон, не допоміг з організацією. Заявив діловито і холодно:

— Продай там щось. Знаєш же, у мене кредит, ремонт. Може родина в борг дасть. А коли будинок продамо, розрахуєшся. — Він так і сказав: розрахуєшся, ніби не має до неї жодного стосунку.

Її тоді боляче вразила ця фраза. Але потім Віка виправдала його. Помилився. Не підібрав слів. Тарас взагалі не був говірким співрозмовником. Ця похмурість і небагатослівність подобалася Віці. «Все в собі тримає, — хвалилася вона подругам, — цей не зрадить і не образить. Для зради потрібні здібності, дівчину треба переконати», — подруги сміялися. Разом із ними сміялась і Олена. Не знаючи, що робити далі, Вікторія стала махати всій силі проїжджаючому таксі. Машина зупинилася, вона сіла як можна непомітно, як ніби за нею стежать. Ляснула по плечу водію:

— Швидше, швидше.

Вікторія ще не встигла від’їхати, як яскравим світлом телефон вимагав відповіді. Дзвонив Тарас:

— Ти де? Я тут один, як дурний, про тебе всі питають. Ти повинна була вже приїхати, щось сталося? – Вікторія вимкнула телефон і викинула його у вікно. А потім розплакалася, наче маленька дитина, у якої відібрали улюблену іграшку. Плакала довго, гірко й із причитаннями.

Увесь цей час машина їхала. Вікторія стала приходити до тями і раптом згадала, що адресу водію вона не сказала.

— Куди ми їдемо? – з обережністю спитала вона.

— Додому, — відповів водій. А Вікторія бачила, що машина мчить по ґрунтовій дорозі.

— Який додому?

— Тобі адресу назвати? — водій відповів грубо і нахабно, як їй здалося.

— Зупиніть негайно, зупиніть, – закричала Вікторія.

— Серед поля? – водій сміявся, — що ти тут робитимеш?

— Я зараз у поліцію подзвоню, — Вікторія сказала перше, що прийшло на думку. Вона стала приходити до тями, згадала, що телефон вона викинула і подзвонити тепер не може. Що все розповіла чужій людині і що він тепер знає, що нікого у неї немає. Кине десь у лісі, і ніхто не хватиться.

Вікторія хотіла вистрибнути на ходу і навіть двері спробувала відкрити, але в темряві і трясучись руками не змогла знайти ручку. Вона опустила руки і знову заплакала, тільки тепер вже тихо і приречено. Нехай буде все як є. Вб’є її зараз маніяк і не буде більше страждань і зрад. Мабуть, так їй судилося.

Машина різко загальмувала. Водій мовчки підійшов до дверей.

— Виходь.

— Не піду, — Вікторії раптом дуже захотілося жити, і вона вирішила, що просто так не здасться, боротиметься.

— Не дурій, Віко, — спокійно сказав водій, приїхали. Вікторія підняла голову і вперше глянула на стоячого поруч водія.

— Сергій? – тихо спитала вона.

— А ти думала хто? – Вікторія дивилася на свого однокласника, наче вперше його бачить. В голові проносилися уривчасті спогади, що він після школи кудись поїхав, що начебто зробив кар’єру.

— Ти що, таксист? – з недовірою запитала вона.

Сергій засміявся знайомим і рідним сміхом:

— Який таксист?

— А чому ти мене підвіз?

— Ти так махала, я думав, що кинешся під колеса.

— А я…., — Вікторія хотіла виправдатися.

— Я все знаю, — Сергій обійняв її за плечі, — дуже корисна поїздка. Ти ніколи не була такою відвертою. – Вікторія розсміялася, на душі стало легко і спокійно. Вона стояла на порозі свого дому.

— А я через тебе приїхав, — він перебирала її маленькі пальчики своєю великою рукою, — Як добре, що ти не вийшла заміж.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + 14 =

Також цікаво:

Storie di vita42 хвилини ago

Avevo ventotto anni, lui cinquanta

«Potrei essere tuo padre», mi disse l’uomo di cui ero innamorata. Avevo ventotto anni, lui cinquanta. Abitavamo sullo stesso pianerottolo...

Storie di vita3 години ago

Una moglie deve restare invisibile alla festa del marito!

«Una moglie deve restare invisibile alla festa del marito!» Mio suocero mi umiliò davanti a 28 invitati. Ma quella sera,...

EN3 години ago

The $38,000 Signature Walt Already Promised the Bank

Dee Marsh had the turkey in the oven by six-fifteen, before the sun cleared the pecan tree in her backyard...

Storie di vita18 години ago

Ci sono giorni in cui tutto sembra andare storto.

La famiglia non è fatta soltanto di fotografie sorridenti, pranzi della domenica e momenti felici. La famiglia si riconosce soprattutto...

Storie di vita21 годину ago

Il mio cane non sa quanto guadagni, che macchina guidi o quale lavoro fai.

❤️ Il mio cane non sa quanto guadagni, che macchina guidi o quale lavoro fai. Non gli interessa se indossi...

Storie di vita22 години ago

Scegli un albero. Quale risorsa ti fa bene coltivare?

Scegli un albero. Quale risorsa ti fa bene coltivare? Guarda i sei alberi e scegli quello che ha attirato per...

EN24 години ago

The Deed on Franklin Avenue Had Only One Name

I've worked the front desk at a probate office on Main Street in New Britain, Connecticut for eleven years, and...

Storie di vita1 день ago

Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?

«Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?» Ero pronta a dirglielo, quando un anziano seduto accanto a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.