Connect with us

Storie di vita

НЕ СТАЛА ДРУЖИНОЮ

Published

on

Вікторія вже майже підходила до кав’ярні, коли почула знайомі голоси:

— Та ну його, цей ювілей, — м’яко і тихо шепотів Тарас на вухо найкращій подрузі Вікторії, — підемо до тебе. Ну, або до мене. Вікторія ж не повернеться, — він задоволено посміхнувся.

— Звісно, — з сумнівом у голосі відповіла Олена, — зараз до тебе, а коли вона повернеться, куди? У вікно стрибати?

— Ну, навіщо ж у вікно, — впевнено обійняв Олену за талію, — якщо ти погодишся, я Вікторії покажу на вихід.

Очікувати, що буде далі, Вікторія не стала. Вона добре знала Олену з її вільними звичками. Але от Тарас… Вони разом вже три роки. Весь цей час вона чекає офіційної пропозиції. Рік із яких вони живуть у новенькій квартирі Тараса. Він її купив у кредит, зараз ремонтом займається. Витрати великі. Тож усі побутові витрати на Вікторії. Вона вважала, що РАЦС — це лише формальність.

Зараз ніби полуда з очей спала. Все брехня, все неправда. У них ніколи не буде сім’ї. Для цієї ролі він знайде когось іншого. А вона просто зручна подружка на час фінансових труднощів.

Пів року тому у Вікторії померла мама. Ще тоді її здивувала черствість Тараса. Він не поїхав з нею на похорон, не допоміг з організацією. Заявив діловито і холодно:

— Продай там щось. Знаєш же, у мене кредит, ремонт. Може родина в борг дасть. А коли будинок продамо, розрахуєшся. — Він так і сказав: розрахуєшся, ніби не має до неї жодного стосунку.

Її тоді боляче вразила ця фраза. Але потім Віка виправдала його. Помилився. Не підібрав слів. Тарас взагалі не був говірким співрозмовником. Ця похмурість і небагатослівність подобалася Віці. «Все в собі тримає, — хвалилася вона подругам, — цей не зрадить і не образить. Для зради потрібні здібності, дівчину треба переконати», — подруги сміялися. Разом із ними сміялась і Олена. Не знаючи, що робити далі, Вікторія стала махати всій силі проїжджаючому таксі. Машина зупинилася, вона сіла як можна непомітно, як ніби за нею стежать. Ляснула по плечу водію:

— Швидше, швидше.

Вікторія ще не встигла від’їхати, як яскравим світлом телефон вимагав відповіді. Дзвонив Тарас:

— Ти де? Я тут один, як дурний, про тебе всі питають. Ти повинна була вже приїхати, щось сталося? – Вікторія вимкнула телефон і викинула його у вікно. А потім розплакалася, наче маленька дитина, у якої відібрали улюблену іграшку. Плакала довго, гірко й із причитаннями.

Увесь цей час машина їхала. Вікторія стала приходити до тями і раптом згадала, що адресу водію вона не сказала.

— Куди ми їдемо? – з обережністю спитала вона.

— Додому, — відповів водій. А Вікторія бачила, що машина мчить по ґрунтовій дорозі.

— Який додому?

— Тобі адресу назвати? — водій відповів грубо і нахабно, як їй здалося.

— Зупиніть негайно, зупиніть, – закричала Вікторія.

— Серед поля? – водій сміявся, — що ти тут робитимеш?

— Я зараз у поліцію подзвоню, — Вікторія сказала перше, що прийшло на думку. Вона стала приходити до тями, згадала, що телефон вона викинула і подзвонити тепер не може. Що все розповіла чужій людині і що він тепер знає, що нікого у неї немає. Кине десь у лісі, і ніхто не хватиться.

Вікторія хотіла вистрибнути на ходу і навіть двері спробувала відкрити, але в темряві і трясучись руками не змогла знайти ручку. Вона опустила руки і знову заплакала, тільки тепер вже тихо і приречено. Нехай буде все як є. Вб’є її зараз маніяк і не буде більше страждань і зрад. Мабуть, так їй судилося.

Машина різко загальмувала. Водій мовчки підійшов до дверей.

— Виходь.

— Не піду, — Вікторії раптом дуже захотілося жити, і вона вирішила, що просто так не здасться, боротиметься.

— Не дурій, Віко, — спокійно сказав водій, приїхали. Вікторія підняла голову і вперше глянула на стоячого поруч водія.

— Сергій? – тихо спитала вона.

— А ти думала хто? – Вікторія дивилася на свого однокласника, наче вперше його бачить. В голові проносилися уривчасті спогади, що він після школи кудись поїхав, що начебто зробив кар’єру.

— Ти що, таксист? – з недовірою запитала вона.

Сергій засміявся знайомим і рідним сміхом:

— Який таксист?

— А чому ти мене підвіз?

— Ти так махала, я думав, що кинешся під колеса.

— А я…., — Вікторія хотіла виправдатися.

— Я все знаю, — Сергій обійняв її за плечі, — дуже корисна поїздка. Ти ніколи не була такою відвертою. – Вікторія розсміялася, на душі стало легко і спокійно. Вона стояла на порозі свого дому.

— А я через тебе приїхав, — він перебирала її маленькі пальчики своєю великою рукою, — Як добре, що ти не вийшла заміж.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять + сім =

Також цікаво:

Storie di vita21 хвилина ago

Mi chiamo Patrizia, ho cinquantotto anni e vivo vicino a Ferrara. Quando ho sposato Roberto, avevo soltanto ventotto anni.

Dopo trent’anni di matrimonio, mio marito mi ha annunciato di aver finalmente conosciuto il vero amore. Mi sono chiesta che...

Storie di vita42 хвилини ago

Erano così deboli che riuscivo a sentirle soltanto avvicinando il viso.

Quando avvicinai la mano, il gattino appoggiò la sua minuscola zampetta sul mio dito, abbassò la testa e cominciò a...

IT2 години ago

Giorno delle Dimissioni in Via dei Tigli

Carol Bennardi aveva scritto tutto su un quaderno a spirale: a che ora uscire, dove parcheggiare, quali fiori portare. Il...

EN3 години ago

The $96,000 Ledger at Kowalski Auto on Dorr Street

Dana Kowalski sat in her Honda CR-V across the street from her father's garage, engine running against the cold, watching...

EN4 години ago

Green Beans at Half Past Eight

Mom called on Wednesday at half past eight in the morning, right as I was trying to finish my coffee...

IT5 години ago

Il bastone di nonno Egidio e la battle di piazza Garibaldi

Lavoro al bar sotto i portici di piazza Garibaldi da nove anni, a Bari, e quel sabato di settembre ero...

EN6 години ago

Denise Hartwell Doesn’t Do Maybes Anymore

Denise Hartwell runs the books for a landscaping outfit off Route 9 outside Asheville, North Carolina. Thirty-eight years old, two...

IT9 години ago

Disinfettante per le scarpe

La nostra casa, vista da fuori, sembrava uscita da una rivista. Il cortile sempre spazzato, la recinzione ridipinta puntuale prima...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.