Не стій на моєму шляху! – він підняв руку, щоб ударити дружину.

Вистачить стояти в мене на шляху! — Віктор замахнувся і хотів ударити дружину. Оксана зойкнула і прикрилась рукою, але Віктор не зміг навіть доторкнутися до неї: їхній син Артем з’явився поруч і схопив батька за руку.
— Не смій чіпати маму!

Віктор суворо подивився на сина і вилаявся. Колись він міг підняти руку і на Артема, але ті часи давно минули. Зараз перед ним стояв не маленький хлопчик, а міцний шістнадцятирічний юнак.
— Щеня! — все ж кинув Віктор.
— Та йди ти! — не залишився в боргу Артем.

Віктор вдарив кулаком по косяку і вийшов за двері. Оксана схлипнула і прикрила обличчя руками. Артем незграбно потупився поруч, він ніколи не знав, як поводитись з плачучою матір’ю, але потім все ж обійняв її.
— Ох, Артемчику, як же нам далі жити?..

Артем розумів, що мама питає, як вчинити з батьком. Той давно пив, і як би мама не вмовляла його, не ставала в нього на шляху і не плакала, продовжував раз за разом обирати пляшку замість родини.
— Мам, чому ти від нього просто не підеш? — похмуро запитав Артем.
— Ти що? Як же я Віктора залишу? Він же без мене зовсім пропаде!

Оксана махнула рукою, витерла мокрі очі й пішла на кухню — готувати вечерю. Вона знала, що Віктор прийде пізно, а вранці обов’язково буде голодний, і старалася для нього.

Артемові було незрозуміло, чому мати так піклується за батька. Батько тільки що ледь не побив її, а вона продовжує дбати про нього. Навіщо? Заради чого все це? Артем не витримав і зайшов на кухню з похмурим питанням:
— Мам, у тебе взагалі немає самоповаги?
— У якому сенсі? Сину, це ж мій чоловік! Як я можу його одного залишити? Та й все одно потрібно приготувати їжу. Я обіцяла Віктору, що буду йому вірною дружиною за будь-якої ситуації, і я дотримую свого слова.

— Мам, але ж це безглуздо! Він-то своє слово взагалі не тримає! На весіллі він теж клятви давав! Обіцяв любити тебе і не кривдити. І що тепер?
Артем уперто називав Віктора «він» або за ім’ям, не бажаючи звати батьком. Хлопець давно вирішив для себе, що так себе поводити батьки не повинні.
— Артем, не суди тата так суворо. У нього свої проблеми, і він не справляється. Так буває.
— Мам, це просто виправдання! У всіх є в житті проблеми! Це ж не означає, що потрібно бити тебе чи мене і пити.

Оксана опустила руки, стоячи біля плити. Вона знала, що син правий і прекрасно все розуміє. Але водночас не могла змусити себе відступити, відпустити, подати на розлучення… Оксані все ще здавалося, що ще трохи — і чоловік зміниться. Перестане пити й любитиме її й Артемка. Але такими надіями Анастасія жила вже близько десяти років. І що? Хіба щось змінилося?

— Артем, мені потрібно подумати, — тихо сказала Оксана.
Артем вважав, що тут і думати нема чого, але сперечатися не став, бачачи, що мама насправді про щось думає.

Артем пішов по своїх справах. Він знав, що батько повернеться ще не скоро, тож за маму можна не хвилюватися. Артем давно звик її захищати, тож для нього це здавалося чимось буденним, хоча він і розумів, що так не повинно бути. Віктор був небезпечний, тільки коли йому потрібно було випити, а п’яним він благодушно та не чіпав дружину й сина.

Артем до вечора гуляв з друзями і займався на турніках. Додому йому йти не дуже хотілося, хоча вже було темно й прохолодно. Вдень вже можна було гуляти у футболці, але з темнотою приходив і холод.

У тонкій светрі Артем швидко змерз і, нарешті, попрямував додому, вже знаючи, що його там чекає. П’яний батько, що хропе на дивані в залі, й засмучена мама на кухні.

Артем піднявся по сходах і завмер в здивуванні. Двері були відчинені. Йому це не сподобалося, адже мама завжди зачиняла двері за батьком. Він щось зробив? Артем стиснув кулаки і ступив в передпокій, тихо прикривши за собою двері.
— Мам, ти де? Все добре?

Артем запалив світло в залі, навіть не думаючи, що може розбудити батька, але там його не виявилося. Віктора не було й у спальні. Це ще більше напружило Артема, він кинувся на кухню, сподіваючись, що мама там.
— Мам, ти тут? — він клацнув вимикачем і тихо вилаявся.

Мама лежала на підлозі, схоже, ударившись головою об стільницю. Вона була без свідомості, і Артем з полегшенням видихнув, коли зрозумів, що вона ще дихає.
— Алло, швидка? Приїжджайте, тут людині погано, — Артем толком не розумів, що треба говорити.
— Що сталося? Кому погано? — пролунав досить байдужий голос.
— Мою маму побили… Вона без свідомості, приїжджайте швидше…

Артем назвав адресу, потім викликав поліцію. Він твердо вирішив не залишати батька без покарання. Як може спокійно жити людина, що піднімає руку на слабких? На тих, кого має захищати?

Невдовзі Артем вже давав свідчення, Оксана прийшла до тями і тихо сиділа на дивані, намагаючись усвідомити, що сталося. Артем часом косився на неї і, нарешті, запитав:
— Мам, що сталося?

Поліцейський теж уважно глянув на неї. До цього він не розпитував Оксану, бачачи, що вона не в стані відповідати, але тепер можна поговорити і з нею.

Анастасія повільно повернулася до сина і тихо сказала:
— Артем, тільки не гнівайся на тата.
— Що? Мам, ти що кажеш? Та нехай тільки спробує сюди прийти! Що він з тобою зробив? Він же не повинен був повернутися так швидко!
— Віктор забув гроші, а коли повернувся за ними, я спробувала ще раз поговорити. Нічого не вийшло, а Вітя тільки розлютився.
— Вітя! — виплюнув Артем і скривився. Він не розумів, як мама все ще може так називати монстра, що її побив.
— Артем, твій тато нещасний, він заслуговує на жалість.
— Ні, мам, він заслуговує тільки на ненависть! У мене до нього немає жодних почуттів.

Поліцейському набридло слухати сімейну сварку. Він був частим свідком таких ситуацій і здогадувався, що дружина не буде в чомусь звинувачувати чоловіка.
— Ви будете писати заяву?
— Ні! — Оксана тут же підняла голову, і поліцейський усміхнувся. Нічого іншого він і не очікував. Але він не врахував, що Артем вже дещо задумав і зараз холодно дивився на матір.
— Якщо ти не напишеш заяву на тата, він повернеться сюди, і я його поб’ю. Тоді заберуть мене, а він буде покалічений. Тобі це потрібно? Хочеш, щоб я сів, а він став інвалідом?

Запала тиша, Оксана зважувала слова сина і відчувала, що він правду каже. Надто далеко зайшов Віктор. Артем правильно витлумачив її мовчання і натиснув:
— Мам, тобі ж самій це набридло! Ти молода, красива жінка! Навіщо ти з цим п’яницею мучишся? Розведись з ним, вижени з дому, і будемо з тобою нормально жити!

Оксана уважно глянула на Артема і раптом зрозуміла, що той давно виріс і втомився жити, рятуючи її від п’яного батька. А ще Артем правий — якщо Віктор не виконує свої обіцянки, то навіщо їй мучитися і намагатися бути гарною дружиною?

Давно минули часи, коли Віктор хоча б вибачався за свою поведінку. Зараз він вважав п’яні крики і образи нормою.
— Я напишу заяву, — рішуче промовила Оксана, і Артем задоволено усміхнувся, радіючи, що достукався до матері.

Поліцейський здивовано підняв брову. Не часто побиті дружини писали заяви на чоловіків.
— Можна якось захистити нас від нього? — тим часом запитала Оксана. — Мені б не хотілося, щоб він заважав нам жити.
— Ми його посадимо за побиття. Це загроза життю, адже ви ледь не загинули, і так просто ваш чоловік не відбудеться.
— Чудово! Я встигну розлучитися, поки він буде сидіти?
— Встигнете ще й знову заміж вийти, — усміхнувся поліцейський.

Артем усміхався, слухаючи матір. Він давно не бачив її такою рішучою і діловою. Нарешті мама зняла з себе гніт Віктора і знову стала собою!
— Чого смієшся? — Оксана легенько вдарила сина по потилиці, коли вони залишилися одні. — Я і за тебе візьмуся! Звик десь вештатися вночі.

Артем розсміявся, він анітрохи не боявся таких загроз. Оксана теж усміхнулася, дивлячись на сина.
— Сину, дякую, що змусив мене це зробити. Я б сама не наважилася…

Артем не став нічого говорити, тільки збентежено обійняв матір і втік у кімнату. Він не любив бурхливого прояву емоцій, але в душі теж був щасливий.

Тепер усе мало налагодитися. Артем навіть пообіцяв сам собі, що буде краще вчитися і більше допомагати матері. Тепер, коли Віктора не було в їхньому житті, йому й додому хотілося бути частіше, ніж раніше.

Оксана розквітла, коли зрозуміла, що їй більше нема кого боятися. Віктора затримали того ж вечора, і зараз він сидів у слідчому ізоляторі. Анастасія відвідала його тільки один раз, щоб попрощатися і попередити про розлучення. Звичайно, Віктор плакав і просив пробачити його.
— Я тебе пробачила, ще того вечора, — промовила Оксана. — Але я тебе більше не люблю. Більше не приходь до нас. У нас тепер інше життя.

Оксана вийшла з тюрми і довго йшла додому пішки, довгою дорогою, щоб побути наодинці з собою. Майбутнє здавалося їй легким і безтурботним, а життя заграло яскравими фарбами. Анастасія шкодувала тільки про одне — що не пішла від Віктора раніше.