Не так просто, як здається

Той літньої ночі Оксана з чоловіком відвезли дітей у село біля їхнього міста. Навідували їх що вихідних, інколи вона їхала сама. Село за сім кілометрів, тому Оксана могла в пятницю ввечері з роботи одразу сісти на автобус, якщо Тарас працював у вихідні.

Можливо, вона б і не їздила так часто, але по-перше сумувала за дітьми, а по-друге батько після інсульту, треба було допомагати матері. Цієї пятниці зібралась їхати одразу з роботи.

Тарасе, я одразу після роботи до дітей у село, тож їж тут без мене, в холодильнику все є. А в неділю приїжджай за мною, твій же вихідний, дивно, що ти в суботу працюєш

У нас там повний завал, бурмотів чоловік. Шеф сказав, що заплатить.

Оксана працювала головним бухгалтером у конторі, у пятницю поспішала закінчити звіт. Так поспішала, що через цю метушню зробила помилки і відправила звіт вищому керівництву в область.

У суботу після обіду задзвонив шеф Борис Григорович.

Оксано, що ти там накоїла зі звітом? Мені дзвонять згори і лаються, негайно виправляй, інакше позбавишся премії.

Я в селі, Борисе Григоровичу, може завтра, і що я могла він не дав їй договорити.

Мене не цікавить, де ти, виправляй! кричав шеф так, що його чула мати, яка стояла поруч.

Гаразд, зараз поїду.

Ой, доню, хто це так кричить?

Мій начальник Борис. Щось я там зі звітом накоїла, поспішала вчора. Ну що ж, треба їхати, одразу в офіс. Терміново йому, бачте

Попрощалась з тринадцятирічним сином і десятирічною донькою.

Ну що, діточки, до наступних вихідних.

Приїхавши до міста, пішла одразу в офіс, подзвонила охороні, щоб не викликали, ввімкнула компютер і сіла за звіт. Перевіривши його, нарешті побачила дві помилки, навіть сама здивувалась.

Як я могла не помітити таке очевидне? Ну звісно, там здивувались, такі помилки відразу впадають у вічі. Дивно навіть. Уся справа в поспіху, бо спішила на автобус.

Вже вечір. Вона знову надіслала звіт, закрила офіс, здала охороні і пішла додому.

Тарас незабаром має прийти з роботи, ось здивується, що я вдома, думала вона, йдучи повільно. Цікаво, раніше він у вихідні не працював, а останнім часом змінився. Телефон з рук не випускає, якийсь задумливий, інколи дратівливий. Треба поговорити, зясувати. Як раз дітей немає, можна й поговорити, щоб вони не чули.

Підійшовши до будинку, дістала ключі, підняла голову на кухні світилось.

Значить, Тарас уже вдома!

Підіймаючись на третій поверх, її серце неспокійно забилось. Підходячи до дверей, почула романс, який чоловік не любив, коли вона вмикала. Дивно. Цікаво. Двері Оксана відчиняла обережно, у передпокої натрапила на чужі босоніжки знайомі, але чиї, не могла згадати.

Поклала ключі і сумку на тумбочку, заглянула у кімнату напівтемно, горів бра, пройшла у спальню нікого. Лише грала музика.

Обернувшись до балкона, побачила дві постаті, обидві курили.

Марійка Це ж Марійка! пройшло, як удар, точно, і босоніжки її. Їй стало погано, це ж була її подруга.

Що вона тут робить? Останнім часом часто приходила в гості, коли Оксана була вдома. Втрьох пили чай, інколи вино. Оксану затрясло, вона тихо підійшла до розсунутої шторки.

Тарасе, коли ти вже скажеш Оксані про нас? почула вона голос подруги.

Чоловік, схоже, не дуже радів питанню і відповів роздратовано:

Маріє, ну знову? Ми ж домовились не поспішати. Я ще сам не вирішив

Крізь шторку Оксана розгледіла, що чоловік стояв у трусах, а подруга у його сорочці.

Ну і коли ти вирішиш? несподівано для себе гучно запитала Оксана, розсуваючи штору.

Тарас від несподіванки впустив цигарку, а Марійка скрикнула, мабуть, вона впала їй на ногу.

А ти чого приперлася? Ти ж мала приїхати завтра! закричала Марія, входячи в кімнату, Тарас мовчав. А ти, Тарасе, може тепер вирішишся? Марія була в шаленстві, не очікувала, що подруга їх спіймає.

Оксана від такого натиску остовпіла, але зібралась і не заплакала.

Оксанко, ну хоч би подзвонила, тихо сказав чоловік.

Тепер я повинна додому тільки по дзвінку? з їдкою усмішкою сказала вона, опамятовуючись.

Марія дивилась на неї викликаюче, без сорому. Але тут Тарас сказав:

Одягайся і йди. Вона невдоволено хмикнула, одяглась і вийшла, грюкнувши дверима.

Оксано, пробач, Марійка це так, від нудьги. Я ж не збираюсь кидати сімю.

А ти думаєш, у нас ще є сімя?

Оксано, не починай, ну буває таке,