З життя
Не варто знущатися з людей із села!
В Україні не заведено насміхатися зі сільських людей!
Я закінчила економічний факультет і декілька місяців тому влаштувалася на посаду бухгалтерки в одній компанії…
Перші кілька робочих днів повернули мене у спогади про часи вступних іспитів, а потім і семестрових екзаменів.
Ніколи не забуду, як інші дівчата дивилися на мене з насмішкою – модні, доглянуті, з макіяжем, аж захмарнені.
А я – бідне сільське дівча, яке здригалося від страху не пропустити ранню електричку, не переплутати трамваї й автобуси та не запізнитися на іспити. Мене зовсім не турбувало, що я вберу і як виглядатиму.
Коли мене прийняли, нічого не змінилося. Їхні погляди залишалися зневажливими, сміялися з мене, коли я взимку ходила в єдиній парі закритого взуття.
село
Не важливо, звідки ти, а якою людиною є
Вони проходили мимо, як повз предмет, а я стояла, змерзла, дмухала на руки, щоб їх зігріти.
Спочатку ніхто нікуди мене не запрошував, а потім почали робити протилежне.
Завжди кликали на каву чи “щось перекусити”, бо знали, що я не маю грошей і відмовлюся.
Насмішки й образи інших зблизили мене зі Степаном, який, так само як і я, походив із глибокої провінції, бідний, немодний, колега, що рахував кожну копійку.
З ним ми так і не стали парою, але дотепер залишаємося справжніми друзями, розраховуємо одне на одного й допомагаємо.
Ми обидва виявилися непохитними – він почав працювати ближче до Тернополя, щоб бути поруч із батьками і допомагати їм.
Я змушена була облаштуватися у Києві, бо моя сестра живе недалеко, сама виховує племінницю і потребує моєї підтримки.
Ніколи раніше я не ділилася цими переживаннями.
Нещодавно на нове місце роботи прийшла одна з колишніх колег. Вона була зверхньою і єхидною, поки я не поставила її на місце.
Я пояснила їй, що принесені документи були зовсім неправильними, а це могло навіть підвести моїх керівників. Вона відкрила рота, щоб заперечити, але я не дала їй можливості.
Після того, як пояснила, що в цьому офісі голос не підвищують, вона зникла зі своїми претензіями.
Мені дуже хотілося помститися за знущання й приниження, які вона з подругами чинила наді мною, але я не змогла.
Я вирішила, що її ганьба та надмірні амбіції достатня помста.
Я щаслива, що не дозволила таким, як вона, зломати мене.
Vicky stood for what felt like an eternity, phone in hand. Her mother’s voice echoed in her ears — damp, desperate, like the rain that just wouldn’t let up.
Vicky Thompson stood still, phone pressed to her ear. Her mothers voice drifted into the roomwet, desperate, like rain that...
Maria Stood at the Sink, Her Hands Dipped in Cold Water, While the Evening Twilight Gently Settled Over the Neighbourhood Outside the Window.
Poppy stood at the kitchen sink, her hands plunged into the chilly water. Through the window she could see the...
Ricardo Salazar Stood Still for What Felt Like an Eternity.
Richard Sinclair sat perfectly still for what felt like ages. The world hed convinced himself he could buy people, futures,...
When I wrote on the blank page ‘Resignation – Maria Ilieva’, it wasn’t out of weakness. I did it because I already had a plan.
When I write on a blank sheet Resignation Emily Turner, Im not doing it out of weakness. Im doing it...
Bus Driver Kicks 80-Year-Old Woman Off Ikarus for Fare Evasion, Her Response is Just a Few Lines
30November2025 Ive been driving the number12 service through the streets of York for years, but yesterday an old lady made...
At the Entrance, I Waited for a Sleek Black Limousine—Shiny as the Night that Reflected the Lights of London. The Driver Opened the Door with a Bow.
Before the entrance a black limousine waited, its polished surface as dark as the night, catching the glow of Londons...
Sarah Carefully Untied the Knot, Feeling the Little Shoe Tremble in Her Hands; the Laces Were Strong and New — Unlike Those Torn Ones She Received at the Shelter.
Ethel Hart untied the knot with careful fingers, feeling a tiny shoe tremble in her hand. The laces were fresh,...
…the blue uniform and the face I instantly recognized. It was Officer Steve Thompson — the neighbourhood cop from our estate.
The blue uniform and the face I recognized instantly. It was Officer Daniel Clarke the local policeman from our tower...