Небажана донька

Від самого малого віку Оксана думала, що вона прийомна. Колись, залишившись вдома одна, вона почала перегортати різні документи, намагаючись знайти той, що свідчив би про удочеріння. Але знайшла лише своє свідоцтво про народження, яке підтверджувало, що її батьки дійсно є її рідними.

Здавалося б, вона повинна була б радіти, але натомість лише засмутилась. Бо після цього вона зовсім перестала розуміти, що з нею не так.

Оксана була первістком у родині. Через три роки після її народження у батьків народилася ще одна дівчинка – Іванка. Звісно, до народження сестри Оксана мало себе пам’ятала. Але після появи Іванки, спогадів стало достатньо.

Над Іванкою пестилися. Їй купували найкращі речі і іграшки, а Оксана часто доношувала одяг за двоюрідною сестрою. Уже в школі, якщо Оксана приносила погану оцінку, її сильно сварили і позбавляли певних привілеїв, таких як перегляд телевізора чи прогулянки з подругами. Якщо ж Іванка приходила з двійкою, мама завжди заспокоювала її, кажучи, що оцінки не головне.

Найбільш ненависною фразою для Оксани було «Іванка молодша». І після цього було якесь продовження, на кшталт, віддай їй іграшку або нехай вона з’їсть єдину цукерку.

Коли дівчата підросли, Іванка теж стала помічати, що батьківська любов розподілена нерівномірно. І почала нахабно цим користуватися. Вона виросла чудовою актрисою, вміла плакати за потреби, могла підлестити мамі чи татові. Оксана таких талантів не мала і максимум, що могла зробити — голосно грюкнути дверима при черговій несправедливості.

Оксана не пройшла на бюджетне місце в університеті, і довелося йти вчитися в коледж. Батьки сказали, що у них немає грошей на її навчання. І звідки б їм взятися, якщо всі кошти вони витрачали на репетиторів Іванки і відкладали їй на майбутнє навчання.

Після першого курсу Оксана влаштувалася на роботу і, отримавши зарплату, одразу ж зняла кімнату і переїхала від батьків. Залишатися з ними і молодшою сестрою ставало щороку все нестерпніше.

Іванка, відчуваючи, що батьки все їй пробачають, взагалі перестала перейматися навчанням і багато гуляла. Вона чудово розуміла, що їй все одно оплатять навчання в університеті, тож навіщо перейматися?

Коли Оксана ще не з’їхала, Іванка почала без дозволу брати у неї одяг і косметику, а одного разу взагалі збрехала батькам, що сигарети, які вони випадково знайшли, її. Звісно, старша сестра відбивалася, але зрозуміло, кому повірили.

Зрештою, Оксана поїхала. Але образа і нерозуміння все ж залишилися з нею. Вона намагалася якомога рідше спілкуватися з батьками і сестрою, бо кожен візит закінчувався похвалою Іванці і докорами на її адресу. Докори ж були абсолютно безпідставними, як, власне, і оди молодшій доньці.

Після закінчення коледжу Оксана влаштувалася на хорошу роботу і почала добре заробляти. Вона змінила кімнату на простору квартиру, зустріла чудового хлопця і почала відвідувати психолога. Оксана чудово усвідомлювала, що дитячі комплекси заважають їй жити. А вона сама хотіла створити хорошу сім’ю, в якій панують любов і турбота. Правда, Оксана була впевнена, що народить лише одну дитину. Яким би хорошим не був психолог, страх того, що вона повторить поведінку батьків, ніяк не відступав.

Невдовзі хлопець Оксани Тарас зробив їй пропозицію, і вони тихенько розписалися. Без великого весілля і, головне, без батьків Оксани. До речі, з мамою Тараса у Оксани склалися дуже добрі стосунки. Вона навіть якось розповіла свекрусі про ставлення батьків до неї і молодшої сестри.

– Не сприймай це на свій рахунок, – усміхнулася вона. – З тобою все гаразд. Просто є люди, у яких безмежний запас любові, а є ті, у яких її тільки певна кількість. Ось твої батьки якраз другий варіант. Це їхня помилка і їхня проблема. І ти ж прекрасно знаєш, що ти тепер і моя донька.

Поступово у Оксани і Тараса все налагоджувалося. Вони взяли квартиру в іпотеку, завели кота і стали щасливо жити. Час від часу Оксана спілкувалася з батьками лише для того, щоб переконатися, що вони живі-здорові. З сестрою зв’язок не підтримувала, знаючи лише, що вона навчається на третьому курсі.

Одного вечора, коли Оксана з чоловіком дивилися серіал, пролунав дзвінок. Дзвонила мама Оксани, і це дуже здивувало дівчину. Адже зазвичай вона сама дзвонила батькам. Вони рідко про неї згадували.

– Щось трапилося? – запитала вона, поставивши фільм на паузу.

– Донечко! Біда! – закричала мама.

– Щось з татом? – стурбовано запитала дівчина. Якими б не були її батьки, вони все ж таки її виростили. Та й любила вона їх, тільки якоюсь дивною, образливою любов’ю.

– Ні. З Іванкою.

А от до сестри Оксана не відчувала взагалі нічого, окрім злості та образи. Якби Іванка поводила себе по-іншому, то, можливо, дівчина і не так сильно помічала б різницю у ставленні батьків до них. Але молодша сестра завжди користувалася цим і постійно підставляла Оксану, знаючи, що повірять їй, Іванці.

– Що трапилося? – з ввічливості запитала Оксана.

– Там якась підозріла історія… – пробурмотіла мама.

Оксану зацікавило. Вона думала, що сестра потрапила до лікарні або її відрахували. Але підозріла історія…

– Загалом, Іванка, начебто, збила когось.

– У Іванки є права і машина? – здивовано запитала дівчина. Хоча, вона не здивується, якщо батьки придбали їй автомобіль на першу ж примху.

– Ні, – після паузи відповіла мама. – Це, начебто, машина друга. Але я не вірю, що Іванка винна.

Оксана лише хмикнула. Ну звісно, Іванка ж свята.

– І що?

– Кажуть, що вона була п’яною, а той чоловік потрапив до лікарні. Це ж кошмар! Її можуть ув’язнити! І з університету виключать. Треба щось робити, Оксано.

Оксані так і хотілося відповісти, що якщо вони не змогли нормально виховати дочку, то тепер життя її навчить. І буде правильно, якщо вона понесе покарання, щоб зрозуміла, що будь-які вчинки мають свої наслідки. Але вона знала, що мама все одно не сприйме ці слова. Тому просто запитала:

– Що робити, мамо?

– Загалом, ми з татом порадилися і вирішили підкупити поліцію та заплатити тому чоловікові, щоб він не висував звинувачень.

Оксана в першу ж мить вирішила, що їй почулося.

– Ти взагалі розумієш, що кажеш? – проникливо запитала вона. – Ти хочеш порушити закон, знаючи, що твоя дочка п’яною без прав когось збила?

– Так, вона помилилася, – досить різко відповіла мати. – Але ми повинні прощати помилки. Ми ж і на твої очі закривали.

Оксану розібрав нервовий сміх.

– На які, мої? На те, що я загубила ключі від дому? Чи забула хліб купити?

– Ми не про це зараз, – обірвала її мама. – В загальному, нам всім треба скинутись. Ти ж казала, що ви копите на машину. Ти повинна віддати ці гроші, щоб допомогти сестрі. На машину ви ще накопите, а її життя може піти шкереберть.

Напевно, в цей момент Оксана зрозуміла, що більше не хоче мати справ із своєю сім’єю. І спілкуватися не хоче. Вона знайшла нову, люблячу сім’ю у вигляді свого чоловіка і його мами. І їй було цього достатньо.

– Я не віддам гроші. І я буду щаслива, якщо Іванку посадять. Вважаю, що вона отримала по заслугах.

– Як ти можеш?! – закричала мати. – Ми тебе не так виховували!

– Так, не так. Ви мене виховували як другосортну дочку. Я не пам’ятаю, щоб хоч раз відчула від вас любов. Зате молодшій дочці ви все прощали і спускали з рук її нахабну поведінку. Тепер пожинайте плоди. Молодша зовсім втратила контроль, а старша більше не хоче вас знати.

На цих словах Оксана поклала слухавку. Тарас, почувши всю розмову, обняв здригаючуся дружину, і вона відразу розридалася у нього на плечі. Коли сльози скінчилися, Оксану ніби обрізало. Виявляється, вона і справді може без батьків. І вона більше не буде доводити, що вона хороша, розумна і добра. Не буде намагатися привернути їхню увагу.

Минула певний час, і від родичів Оксана дізналася, що Іванку дали невеликий строк. Або батьки не знайшли грошей, або підкуп не вдався.

Незабаром Оксана завагітніла. А коли народила чудову дочку, зрозуміла, що хоче ще дитину. З часом вона усвідомила, що не стане такою, як її батьки. І це все завдяки чоловікові та свекрусі, які чи не щодня словами та вчинками доводили, що вона прекрасна мати.

Коли в Оксани народилася дитина, вона, піддавшись гормонам, все ж повідомила батькам, що вони стали бабусею і дідусем. І отримала у відповідь, що відтепер у них лише одна дочка, яка у важкий момент не відвернеться від сім’ї.

І найцікавіше, Оксану це навіть не зачепило. Вона зраділа. Тепер у неї не буде тягаря, що вона позбавила внучку бабусі та дідуся. Оксана дійсно дала їм шанс, вони ним не скористалися. І, чомусь, вона подумала, що так навіть буде легше для всіх.