Неочікувано висока зарплата: свіжий старт в кар’єрі.

Віра була рада, що знайшла роботу з такою високою зарплатою. Вона навіть не могла мріяти, що її праця може так оцінюватися. Їй здавалося, що її не візьмуть на цю вакансію – так дивно дивився на неї заступник директора, оцінюючи її професійні якості. Вона розуміла, що зовнішньо йому не дуже подобається, а конкретніше, зовсім не подобається. Дивлячись на модно одягнутих жінок, які перебігали повз неї, вона розуміла заступника директора. Віра бачила і відчувала, що йому дуже хотілося сказати їй “ні”, але, вивчивши її трудову книжку, він був здивований:

– Дванадцять років на одному місці за такі копійки? Що ж ви, Віро Петрівно, так низько оцінюєте свою працю, свої знання, свою освіту?

– Не я так оцінюю, держава так оцінює, – відповіла Віра і сумно посміхнулася. – Після інституту, не маючи досвіду, не могла влаштуватися нікуди, крім державних організацій, потім народилися діти, самі знаєте, що з маленькими дітьми не хочуть брати на роботу. Так складалися обставини, тому мені довелося працювати в дитячому садку, а потім не могла знайти більш-менш оплачувану роботу…

– Ну, ми не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, – вагомо сказав заступник директора. – Чесно кажучи, ви зовнішньо не вписуєтеся в колектив, але скоро кінець року, а вакансія порожня вже місяць. Професіоналів, на жаль, мало, тому даю вам шанс з випробувальним терміном на місяць. Він оплачується як місячний оклад, тому все залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви поправите пробіли в бухгалтерії, і звіт буде зданий вчасно. А зовнішність? Я думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль, і ваш вигляд відповідатиме посаді…

Віра йшла вулицею і усміхалася собі. В голові були тільки позитивні думки. Вона буде старатися з усіх сил, але цю роботу зберегти. Зараз листопад, і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що буде працювати день і ніч, але річний звіт здасть вчасно. Віра раділа, що зможе своїм рідним на Новий рік придбати подарунки, про які вони тільки мріяли, але щоб не засмучувати її, не насмілювалися просити. Знали, що їй це не по кишені. Віра не сказала своїм домашнім про велику зарплату, їй хотілося, щоб подарунки були несподіваним сюрпризом і від цього особливо радували її дітей, її сестер.

Віра виховувала доньку, сина і двох своїх рідних сестер. А сталося це так. Своїх батьків Віра не знала, був вітчим, від якого народилися її сестри. Коли мама тяжко захворіла, вітчим не бажав жити з хворою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мама померла, і на двох неповнолітніх сестер Віра оформила опіку. Дворічна донька Марічка, тримісячний син Мишко, Тетянка десяти років і Катруся – дванадцяти років – таким раптовим, складним тягарем все це лягло на плечі молодої родини. Вік сестер складний, ще й стрес від втрати мами. Чоловік Віри виявився слабкою людиною, не витримав відповідальності за своїх дітей, ще й за сестер дружини, і подав на розлучення. Віра залишилася один на один з труднощами, але вона старалася, щоб усі вони стали однією родиною. Вона терпляче ставилася до підліткових викрутасів сестер і здобула перемогу в такому важкому для всіх періоді їхнього спільного життя. Родина Віри об’єдналася навколо неї. Сестри підросли, і розуміли, як важко Вірі і морально, і матеріально. Вони старалися допомагати їй у побуті і охоче займалися її маленькими дітьми. Завдяки терпінню Віри, в родині все налагодилося, старші дівчата скоро одна за одною закінчать школу, і їм потрібно буде вступати до вишів, щоб отримати освіту та професію. У Віри на це не було коштів, вона і так у всьому собі відмовляла, щоб зводити кінці з кінцями.

Тому молодій жінці було не до нарядів, і коли вона прийшла на співбесіду щодо роботи, на ній були старі черевики, мамине старе пальто і мамина хустка, яка бачила кращі часи. Ну, не було у неї грошей навіть на дешевий сучасний одяг!..

На роботу Віра прийшла в тих же черевиках і в більш-менш пристойній спідниці та блузі. У кабінеті, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Віра посміхнулася, представилася і побачила в очах своїх колег здивування. Вона відразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а отже, і Віра в цілому, не сприймалися ними. Вони через зуби прохрипіли:

– Привіт, – і занурилися у свою роботу…

Вірі було неприємно від реакції співробітниць, але їй зараз не до налагодження контактів. Їй потрібно надолужити роботу за минулий місяць і увійти в потрібне русло, і вона занурилася в цифри. Швидко перекусивши в кафе навпроти офісу і не чекаючи кінця перерви, вона поспішила на своє робоче місце – зараз не час розслаблятися. Двері в кабінет були відчинені, і її зупинив у дверях розмову і сміх співробітниць:

– Ну й дешевеньку взяли на роботу, такої ганчірки у нас ще не було!.. – сказала одна з жінок.

– У начальства, здається, щось із зором, не бачать, кого на роботу беруть. Мало сказати – дешевка, якась замухришка зі звалища, – підтримала інша, і всі засміялися… – І як така замухришка наважилася переступити поріг нашої фірми? Одне слово, “дешевка”.

Віра більше не хотіла слухати такі дифірамби на свою адресу і зайшла в кабінет. На душі було неприємно, мерзотно, але їй потрібна ця робота, і вона мовчки взялася до справи.

Ввечері, після роботи, вона зайшла в магазин “Товари за низькими цінами” і купила собі черевики. “Звісно, не шкіра, – подумала Віра, – ну хоча б не стоптані, може, до кінця зими не порвуться”.

Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї з співробітниць, яка запитала, вказуючи на її черевики:

– Де можна купити таку дешевинку, такий жах? Ну, треба ж хоч трохи себе поважати і не носити всяку погань, та й берегти оточуючих. Неможливо ж дивитися на це, – вона гидливо дивилася в сторону Віри.

Віра хотіла промовчати, але потім подумала, що якщо вона зараз не відповість, то ці приниження будуть повторюватися.

– Доведеться вам дивитися на мене таку, яка я є. Тут вже нічим не зможу вам допомогти. Всі претензії до начальства, воно прийняло мене на роботу. Ви знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, що нагадує пташині кігті, – звернулася Віра до тієї, яка критикувала її черевики, – так що робити? А я думаю, що якщо ми одне одного так дратуємо, то нам варто не дивитися одне на одного, а зайнятися своєю роботою. На мій погляд, ми тут для цього, а не для обговорення зовнішнього вигляду…

Всі притихли. Ніхто не очікував отримати відсіч від цієї “дешевки”, і тому мовчки взялися до роботи.

Річний звіт Віра Петрівна здала вчасно, за що, окрім зарплати, отримала значну премію.

Радіючи своїм успіхам і грошам, які вона заробила, Віра після роботи, біля офісу, призначила зустріч своїй родині. Сьогодні вона буде дивувати подарунками дітей та сестер, бо нарешті може їм купити те, про що вони мріють.

Колеги Віри були здивовані, коли, виходячи з офісу, побачили, як діти і сестри Віри кинулися до неї з обіймами і поцілунками. Вони в здивуванні мовчки переглянулися, але цікавість перемогла їхню гордість, і наступного дня вони все ж запитали Віру:

– Віро Петрівно, це що, всі ваші діти?

– Двоє моїх дітей і дві мої сестри, яких я виховую з того часу, як мама померла.

– Одна виховуєш? – запитала дама з пташиними кігтями.

– Одна, – знизуючи плечима, сказала Віра.

Всі притихли, стало соромно за зневагу і глузування на адресу Віри. Одна з жінок сказала:

– Ви вибачте нас, Віро Петрівно, ми ж не знали, що у вас все так…

– Я зла не тримаю, та тільки у мене такі умови життя, а в іншої людини можуть бути ще гірші, ніж у мене. Що ж, тепер про людину судити за одягом і називати її “дешевкою”, якщо вона не вдягнена так, як вам подобається?..

Всі готувалися до корпоративної новорічної вечірки. Віра не збиралася на ній бути присутньою, але виявилося, що явка обов’язкова.

Їй довелося купити замшеві туфлі, такою покупкою вона давно себе не тішила, але ось вирішила зробити собі такий новорічний подарунок. Ці туфлі дуже підходили до маминого сукні з пана-оксамиту кольору бордо. Сукня трохи великувата, але тканина так струїлася, і це здавалося задумкою модельєра. На сукню Віра приколола невелику мамину золоту з перлами брошку, а довге волосся Віри сестри уклали короною навколо акуратної голівки.

– Віра, яка ти красуня! – вигукували сестри.. – Мама – красуня, мама – красуня, – стрибали її діти…

На святі Віра Петрівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона можна сказати, не пропустила жодного танцю, від кавалерів не було відбою. Особливо заступник директора, колись обурений зовнішнім виглядом Віри, був вражений змінами своєї співробітниці. Найбільше Вірі приваблювали її ненав’язлива краса, скромність, і не було в її рухах тієї манірності, надуманості, пихатості, які так відштовхують людей. Вибираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Віру. Жінки її відділу були здивовані вибором чоловіків, але їм нічого не залишалося, як змиритися і продовжувати веселитися і радіти святу.

Заступник директора проводжав Віру додому. По дорозі він дізнався про родину Віри і ще більше зацінив цю маленьку, сильну жінку, головного і єдиного годувальника в її великій сім’ї.