З життя
Неочікувано висока зарплата: свіжий старт в кар’єрі.
Віра була рада, що знайшла роботу з такою високою зарплатою. Вона навіть не могла мріяти, що її праця може так оцінюватися. Їй здавалося, що її не візьмуть на цю вакансію – так дивно дивився на неї заступник директора, оцінюючи її професійні якості. Вона розуміла, що зовнішньо йому не дуже подобається, а конкретніше, зовсім не подобається. Дивлячись на модно одягнутих жінок, які перебігали повз неї, вона розуміла заступника директора. Віра бачила і відчувала, що йому дуже хотілося сказати їй “ні”, але, вивчивши її трудову книжку, він був здивований:
– Дванадцять років на одному місці за такі копійки? Що ж ви, Віро Петрівно, так низько оцінюєте свою працю, свої знання, свою освіту?
– Не я так оцінюю, держава так оцінює, – відповіла Віра і сумно посміхнулася. – Після інституту, не маючи досвіду, не могла влаштуватися нікуди, крім державних організацій, потім народилися діти, самі знаєте, що з маленькими дітьми не хочуть брати на роботу. Так складалися обставини, тому мені довелося працювати в дитячому садку, а потім не могла знайти більш-менш оплачувану роботу…
– Ну, ми не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, – вагомо сказав заступник директора. – Чесно кажучи, ви зовнішньо не вписуєтеся в колектив, але скоро кінець року, а вакансія порожня вже місяць. Професіоналів, на жаль, мало, тому даю вам шанс з випробувальним терміном на місяць. Він оплачується як місячний оклад, тому все залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви поправите пробіли в бухгалтерії, і звіт буде зданий вчасно. А зовнішність? Я думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль, і ваш вигляд відповідатиме посаді…
Віра йшла вулицею і усміхалася собі. В голові були тільки позитивні думки. Вона буде старатися з усіх сил, але цю роботу зберегти. Зараз листопад, і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що буде працювати день і ніч, але річний звіт здасть вчасно. Віра раділа, що зможе своїм рідним на Новий рік придбати подарунки, про які вони тільки мріяли, але щоб не засмучувати її, не насмілювалися просити. Знали, що їй це не по кишені. Віра не сказала своїм домашнім про велику зарплату, їй хотілося, щоб подарунки були несподіваним сюрпризом і від цього особливо радували її дітей, її сестер.
Віра виховувала доньку, сина і двох своїх рідних сестер. А сталося це так. Своїх батьків Віра не знала, був вітчим, від якого народилися її сестри. Коли мама тяжко захворіла, вітчим не бажав жити з хворою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мама померла, і на двох неповнолітніх сестер Віра оформила опіку. Дворічна донька Марічка, тримісячний син Мишко, Тетянка десяти років і Катруся – дванадцяти років – таким раптовим, складним тягарем все це лягло на плечі молодої родини. Вік сестер складний, ще й стрес від втрати мами. Чоловік Віри виявився слабкою людиною, не витримав відповідальності за своїх дітей, ще й за сестер дружини, і подав на розлучення. Віра залишилася один на один з труднощами, але вона старалася, щоб усі вони стали однією родиною. Вона терпляче ставилася до підліткових викрутасів сестер і здобула перемогу в такому важкому для всіх періоді їхнього спільного життя. Родина Віри об’єдналася навколо неї. Сестри підросли, і розуміли, як важко Вірі і морально, і матеріально. Вони старалися допомагати їй у побуті і охоче займалися її маленькими дітьми. Завдяки терпінню Віри, в родині все налагодилося, старші дівчата скоро одна за одною закінчать школу, і їм потрібно буде вступати до вишів, щоб отримати освіту та професію. У Віри на це не було коштів, вона і так у всьому собі відмовляла, щоб зводити кінці з кінцями.
Тому молодій жінці було не до нарядів, і коли вона прийшла на співбесіду щодо роботи, на ній були старі черевики, мамине старе пальто і мамина хустка, яка бачила кращі часи. Ну, не було у неї грошей навіть на дешевий сучасний одяг!..
На роботу Віра прийшла в тих же черевиках і в більш-менш пристойній спідниці та блузі. У кабінеті, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Віра посміхнулася, представилася і побачила в очах своїх колег здивування. Вона відразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а отже, і Віра в цілому, не сприймалися ними. Вони через зуби прохрипіли:
– Привіт, – і занурилися у свою роботу…
Вірі було неприємно від реакції співробітниць, але їй зараз не до налагодження контактів. Їй потрібно надолужити роботу за минулий місяць і увійти в потрібне русло, і вона занурилася в цифри. Швидко перекусивши в кафе навпроти офісу і не чекаючи кінця перерви, вона поспішила на своє робоче місце – зараз не час розслаблятися. Двері в кабінет були відчинені, і її зупинив у дверях розмову і сміх співробітниць:
– Ну й дешевеньку взяли на роботу, такої ганчірки у нас ще не було!.. – сказала одна з жінок.
– У начальства, здається, щось із зором, не бачать, кого на роботу беруть. Мало сказати – дешевка, якась замухришка зі звалища, – підтримала інша, і всі засміялися… – І як така замухришка наважилася переступити поріг нашої фірми? Одне слово, “дешевка”.
Віра більше не хотіла слухати такі дифірамби на свою адресу і зайшла в кабінет. На душі було неприємно, мерзотно, але їй потрібна ця робота, і вона мовчки взялася до справи.
Ввечері, після роботи, вона зайшла в магазин “Товари за низькими цінами” і купила собі черевики. “Звісно, не шкіра, – подумала Віра, – ну хоча б не стоптані, може, до кінця зими не порвуться”.
Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї з співробітниць, яка запитала, вказуючи на її черевики:
– Де можна купити таку дешевинку, такий жах? Ну, треба ж хоч трохи себе поважати і не носити всяку погань, та й берегти оточуючих. Неможливо ж дивитися на це, – вона гидливо дивилася в сторону Віри.
Віра хотіла промовчати, але потім подумала, що якщо вона зараз не відповість, то ці приниження будуть повторюватися.
– Доведеться вам дивитися на мене таку, яка я є. Тут вже нічим не зможу вам допомогти. Всі претензії до начальства, воно прийняло мене на роботу. Ви знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, що нагадує пташині кігті, – звернулася Віра до тієї, яка критикувала її черевики, – так що робити? А я думаю, що якщо ми одне одного так дратуємо, то нам варто не дивитися одне на одного, а зайнятися своєю роботою. На мій погляд, ми тут для цього, а не для обговорення зовнішнього вигляду…
Всі притихли. Ніхто не очікував отримати відсіч від цієї “дешевки”, і тому мовчки взялися до роботи.
Річний звіт Віра Петрівна здала вчасно, за що, окрім зарплати, отримала значну премію.
Радіючи своїм успіхам і грошам, які вона заробила, Віра після роботи, біля офісу, призначила зустріч своїй родині. Сьогодні вона буде дивувати подарунками дітей та сестер, бо нарешті може їм купити те, про що вони мріють.
Колеги Віри були здивовані, коли, виходячи з офісу, побачили, як діти і сестри Віри кинулися до неї з обіймами і поцілунками. Вони в здивуванні мовчки переглянулися, але цікавість перемогла їхню гордість, і наступного дня вони все ж запитали Віру:
– Віро Петрівно, це що, всі ваші діти?
– Двоє моїх дітей і дві мої сестри, яких я виховую з того часу, як мама померла.
– Одна виховуєш? – запитала дама з пташиними кігтями.
– Одна, – знизуючи плечима, сказала Віра.
Всі притихли, стало соромно за зневагу і глузування на адресу Віри. Одна з жінок сказала:
– Ви вибачте нас, Віро Петрівно, ми ж не знали, що у вас все так…
– Я зла не тримаю, та тільки у мене такі умови життя, а в іншої людини можуть бути ще гірші, ніж у мене. Що ж, тепер про людину судити за одягом і називати її “дешевкою”, якщо вона не вдягнена так, як вам подобається?..
Всі готувалися до корпоративної новорічної вечірки. Віра не збиралася на ній бути присутньою, але виявилося, що явка обов’язкова.
Їй довелося купити замшеві туфлі, такою покупкою вона давно себе не тішила, але ось вирішила зробити собі такий новорічний подарунок. Ці туфлі дуже підходили до маминого сукні з пана-оксамиту кольору бордо. Сукня трохи великувата, але тканина так струїлася, і це здавалося задумкою модельєра. На сукню Віра приколола невелику мамину золоту з перлами брошку, а довге волосся Віри сестри уклали короною навколо акуратної голівки.
– Віра, яка ти красуня! – вигукували сестри.. – Мама – красуня, мама – красуня, – стрибали її діти…
На святі Віра Петрівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона можна сказати, не пропустила жодного танцю, від кавалерів не було відбою. Особливо заступник директора, колись обурений зовнішнім виглядом Віри, був вражений змінами своєї співробітниці. Найбільше Вірі приваблювали її ненав’язлива краса, скромність, і не було в її рухах тієї манірності, надуманості, пихатості, які так відштовхують людей. Вибираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Віру. Жінки її відділу були здивовані вибором чоловіків, але їм нічого не залишалося, як змиритися і продовжувати веселитися і радіти святу.
Заступник директора проводжав Віру додому. По дорозі він дізнався про родину Віри і ще більше зацінив цю маленьку, сильну жінку, головного і єдиного годувальника в її великій сім’ї.
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...