Неочікуваний дзвінок від колишньої найкращої подруги

Оксані зателефонувала колишня найкраща подруга Галина.

— Радієш? Доньку народила? Фотографії мені надіслала, знайшла нахабство. Я з тобою востаннє розмовляю. Запам’ятай! Ти для мене більше не існуєш, як і вся твоя, так звана, родина! Нехай вас усіх прокляття спіткає! —

Оксана була схвильована. Вона розуміла, чому подруга її проклинає, але за що інші повинні страждати?

… Оксана і Галина виросли в невеликому селі. З раннього дитинства вони були друзями і жили по сусідству.

У 15 років Галина познайомилася з Костем. Костя приїхав на літо до бабусі. Їх охопило перше кохання.

А чим іноді закінчується кохання у молодих і недосвідчених? Правильно, вагітністю!

Галина повідомила про новину Костеві. Вона вирішила, що він, як чоловік, повинен владнати все. Костя поїхав додому, але обіцяв повернутися.

Галин і її батьки й не сумнівалися в ньому. З першого погляду було зрозуміло, що він надійний і благородний хлопець. Проте Кості довелося затриматися, закінчити автомобільний технікум. Галина народила без нього сина Артемка, а через два місяці їй виповнилося 16 років.

Артемко ріс, Костя працював на вантажівці, у них все було гаразд. Коли Артемку було 5 років, вони з Костем переїхали ближче до його батьків, які залишили їм квартиру.

Оксана була не такою жвавою і товариською, як подруга. Хлопці до її ніг не падали, навіть єдиного не траплялося. Вона спокійно вступила до медичного інституту.

З Галиною завжди підтримувала зв’язок. Одного разу вони навіть разом їздили відпочивати до Одеси. Галина з Костем жили добре, хоч більше дітей у них не було, але вони з цим змирилися, маючи Артемка — це вже щастя.

Оксана закінчила інститут, працювала спочатку терапевтом, а потім, після стажування, рентгенологом. Купила квартиру в кредит, а ось з особистим життям не складалося, ніби віно безшлюбності висіло над нею.

Вона була і красивою, і розумною, але, можливо, роки згаяла, чи ще щось… У її житті були два мимолітні романи, які без жалю закінчилися нічим. Вона вирішила, що щастя для неї не передбачено долею.

Одного дня з подругою трапилася страшна біда. Біди завжди трапляються раптово. Костя загинув в автокатастрофі.

Галина замкнулася, не хотіла нікого бачити й чути. Оксана намагалася її підбадьорити, часто дзвонила. Галина у різкій формі попросила її не турбувати.

Оксана хотіла приїхати підтримати подругу, але отримала відмову. Оксана, як лікар, розуміла, що у подруги затяжний стрес, і потрібно час, щоб від нього оговтатися. П’ять років їхнє спілкування обмежувалося СМСками до свят.

Близько року назад Галина, наче нічого й не було, зателефонувала Оксані. Вони знову почали перетелефоновуватися, як раніше. У Оксани на липень був запланований відпуск, вона пообіцяла Галині, що приїде на тиждень.

Перші дні відпустки Оксана вирішила просто виспатися, але не тут-то було! Вночі зателефонував Галин син Артем. Він дуже турбувався, матір забрали в лікарню. Вона в реанімації.

Оксана швидко зібралася і вирушила до подруги. Артем зустрів її на вокзалі. Оксана одразу його впізнала. Він був схожий на батька, такий же високий, темноволосий, тільки в окулярах.

Артем встиг розповісти Оксані, поки вони їхали з вокзалу, що у матері підозра на мікроінсульт.

— Вона не хоче регулярно приймати таблетки від тиску, то забуде, то каже, що тиск нормальний і нема чого себе зайвий раз хімією труїти. Можливо, ви на неї вплинете, ви ж лікар, — розповідав Артем.

Вони одразу вирушили до лікарні. Галю до них не пустили, сказали, стан стабільний, середньої тяжкості, загрози для життя немає.

Дома Артем запитав: — Можна я не буду називати вас тітка Оксана, як у дитинстві? Ви ще така молода, а я вже такий дядько. Я буду вас називати просто Оксана. —

Артем нагодував гостю вечерею. Він добре готував, навчився поки мама була в депресії, тоді вона і готувати не хотіла. Артем закінчив інститут, йому вже 26 років, працює програмістом.

Наступного дня Оксана поїхала до лікарні, дізналася, що Галю перевели з реанімації. Мікроінсульт не підтвердився, але два-три тижні доведеться провести в стаціонарі. Відвідування в лікарні було заборонено через карантин. Артем щодня привозив матері передачі.

Вони багато часу проводили разом, розмовляли, заново пізнавали одне одного, їм було цікаво спілкуватися.

Раптом Оксана зрозуміла, що шалено закохалася в Артема. Шалено!

Такого з нею ніколи не було. Вона дуже добре розуміла, що цієї любові не повинно бути, їй 42 роки, йому 26 років. Вона міняла йому в дитинстві пелюшки, він син її найкращої подруги, яке може бути кохання? Тільки кохання не питає дозволу, воно просто приходить і все.

Оксана зібрала свої речі. Увечері, не дивлячись в очі Артемові, попросила викликати їй таксі.

— Ти нікуди не поїдеш! Подивися на мене! Ти не хочеш їхати, і я не хочу, щоб ти їхала, — а потім він обійняв її.

Це були найщасливіші дні у її житті. Вона вперше почувалася коханою і бажаною. Вона забула про різницю у віці, про хвору подругу… вона забула про все. Були тільки він, вона і любов!

Оксана отямилася від зачарування тільки тоді, коли Артем привіз Галю з лікарні. На наступний день Оксана поїхала, пославшись на невідкладні справи на роботі.

Дома вона намагалася заспокоїтися, але як можна бути спокійною, якщо Артем дзвонив щодня? А потім Оксана зрозуміла, що у неї буде дитина. Вона плакала, їй було погано, вона не знала, як вчинити, чи треба сказати Артемові?

Артем, наче відчув її хвилювання і подзвонив сам. Він теж захвилювався, коли дізнався новину про дитину.

Тепер уже Оксана намагалася його заспокоїти: — Ти тільки не хвилюйся, я все зроблю сама, ти не станеш батьком всупереч волі. —

— Не смій! Викинь дурні думки з голови. Я скоро приїду, — сказав Артем.

Він швидко перевівся до київського відділення фірми і приїхав з речами. Оксана вмовляла його схаменутися і піти, але він і слухати не хотів.

Вони скромно розписалися. Артем запросив матір. Вона не приїхала і не привітала їх.

Галина не відповідала на дзвінки Оксани.

З Артемом розмовляла, в основному, іронізувала: — Ще не набридла тобі, синочку, молода дружина? —

В Оксани з Артемом народилася донька Анічка. Анічці вже три місяці. Ось її фотографії і надіслала Оксана Галині в надії, що її серце розтане. Не вдалося. Галина ще більше розлютилася і прокляла їх усіх разом. Вона не пожаліла навіть маленьку внучку.

— Це розплата за моє щастя. Це розплата за мою грішну любов, — з горем думала Оксана.

Заплакала у ліжечку малеча. Оксана взяла її на руки, погодувала.

Вона милувалася донькою і думала,

— Хіба може любов бути грішною? Любов — це радість і щастя! Скільки мені того щастя відпущено? А скільки буде — все моє! — вона заспокоїлася, усміхнулася і стала чекати на чоловіка з роботи.