Неочікуваний скандал через надзвичайно смачний омлет

Скандал вибухнув несподівано. Через омлет. Омлет був дуже смачним: м’ясисті помідори, нарізані товстими кружечками, сиров’ялена ковбаса кубиками, дрібно порубана зелена цибуля. І все це пишнота було залите збитими яйцями та посипане тертим сиром. Дуже смачно! Але коли ти їси такий омлет вже восьмий день поспіль, відчуваєш лише відразу. Про це Оксана й повідомила Богдану, який цей омлет уперто готував їй на обід уже другу тиждень.

– Не хочу твій омлет! Я хочу борщ. Цілу тарілку густого борщу, який я вчора приготувала. Зі сметаною, з салом і часником! А від твого омлету я скоро почну кукурікати!

І, звісно, Богдан образився. Він вважав, що супи — це абсолютно марна страва, на відміну від омлету. І взагалі, він цей омлет готував з любов’ю, і такі смачні омлети можна їсти щодня. А Оксана вередує!

Тоді Оксана висловила Богданові все, що про нього думає. І про його скупість та лінь, і заодно згадала засохлі шашлики, якими він намагався її тиждень годувати, запевняючи, що м’ясо добре прожареного шашлику на четвертий день найсмачніше. І про “танчики” сказала, в які він годинами грав. І про роботу, на яку Богдан все не міг влаштуватися: то графік не підходить, то директор не сподобався, то їздити далеко, то зарплата маленька. І про суші нагадала, які він без докору сумління замовляв майже щовечора, і за які чомусь платила вона, хоча суші не любила.

Зрештою, Богдан образився. Так сильно, що швиденько зібрав свої речі, сказав, що поки поживе у мами, а Оксана повинна подумати про свою поведінку. І пішов, голосно грюкнувши вхідними дверима.

Оксана терпіти не могла, коли її називали Оксаною, і зі злістю викинула омлет разом із пательнею в смітник, розігріла борщ, але апетит раптом зник, натомість невимовно захотілося кави. Кави у її квартирі не було вже два місяці. З тих самих пір, як Богдан переїхав до неї і в перший же вечір сказав, що кава погано впливає на колір її обличчя, тому у квартирі має бути виключно зелений чай.

Дівчина одягла куртку і вибігла на вулицю. Кави хотілося просто нестерпно.

Відчинила двері першої-ліпшої кав’ярні і занурилася в теплий аромат свіжомеленої кави і східних спецій. І чомусь одразу захотілося залишитися тут назавжди.

– Вітаю вас! – усміхнувся їй рудоволосий молодий чоловік за барною стійкою. – Кава?

Оксана не встигла здивуватися, просто кивнула і незграбно всілася на високий стілець біля барної стійки.

– Ви у нас десятий відвідувач за сьогоднішній вечір і вам належить комплімент від закладу: безкоштовна авторська кава.

Оксана невпевнено усміхнулася:

– Це ви щойно вигадали?

– Чом би й не вигадати таку чудову традицію. – рудоволосий поставив перед дівчиною велику керамічну чашку з пишно збитою вершковою піною і протягнув срібну чайну ложку. – Ваша авторська кава “Щасливий спогад”. Рекомендую почати з піни.

Оксана важко зітхнула і набрала в ложечку трохи повітряної маси. Піна була густою і чомусь пахла жасмином. Дівчина обережно спробувала її. І заплющила від задоволення очі.

Теплий літній вечір опустився на місто. Шум машин поступово затихав, рідкі перехожі неспішно прогулювалися вуличками, насолоджуючись прекрасним вечором. У відкрите вікно впливав тонкий аромат квітучого жасмину.

Оксана тримала в тремтячих від хвилювання руках щойно роздрукованого листа. Вступила! Ура! Вона вступила! Значить недаремно були безсонні ночі та сльози, зубріння квитків і незрозумілий страх, що вона провалить вступні іспити. Від нахлинулого щастя хотілося обійняти весь світ!

Оксана прокинулася від спогадів, коли на дні чашки не залишилося й краплі кави.

– Яка у вас неочікувано чарівна і смачна кава. Не знаю, що ви туди додали, але мене просто розриває від щастя!

– І хочеться обійняти весь світ? – усміхнувся рудоволосий, протираючи високий скляний бокал.

– І хочеться обійняти весь світ… – повторила дівчина, відчуваючи себе так, ніби з її крихких плечей несподівано впала важка бетонна плита, що тиснула на неї довгих два місяці. – Я ніби спала весь цей час у якомусь важкому кошмарному сні і нарешті прокинулася. Дякую за “Щасливий спогад”. Ви повернули мене собі.

– Це наша робота. – несподівано серйозно відповів молодий чоловік. – Двері “Кав’ярні” завжди відкриті для тих, хто трохи загубився або заплутався. Не в моїх правилах давати поради. Але я б дуже рекомендвав вам змінити замок на вхідних дверях і почати життя з чистого аркуша.

– Мабуть, прислухаюся до вашої поради. – Оксана кинула до великої скляної банки для чайових кілька гривень, легко зіскочила зі стільця і, щасливо усміхаючись, попрямувала до виходу.

Рудоволосий Ярослав, бармен, бариста та кухар в одній особі, зосереджено натирав на дрібну тертку дикий женьшень, щоб приготувати освіжаючий напій для наступного відвідувача. У Ярослава була дивовижна здатність точно знати, що потрібно новому відвідувачу цілодобово працюючої “Кав’ярні”, чарівного місця, в якому кожен знайде те, що шукає.