Неочікуваний скандал через неймовірно смачний омлет

Скандал спалахнув несподівано. Через яєчню. Яєчня була дуже смачна: соковиті помідори, нарізані товстими кружальцями, кубики ковбаски, дрібно нарубана зелена цибулька. І вся ця краса була залита збитими яйцями та посипана тертим сиром. Дуже смачно!

Але коли їси таку яєчню восьмий день поспіль, то окрім відрази вже нічого не відчуваєш. Про це Олена в серцях повідомила Тарасу, який наполегливо їй готував цю страву на обід другий тиждень.

– Не хочу твій омлет! Хочу борщу. Цілу тарілку наваристого борщу, який я вчора ввечері зварила. Із сметаною, салом і часником! А від твоєї яєчні я скоро закукурікаю!

І, звісно, Тарас образився. Він вважав, що супи — це абсолютно непотрібна страва, на відміну від яєчні. І взагалі, він готував її з любов’ю, і такі яєчні можна їсти щодня. А Оленка вертить носом!

Тоді Олена й висловила Тарасу все, що про нього думає. І про його жадібність та лінощі, і про засохлі шашлики нагадала, якими він намагався її тиждень годувати, запевняючи, що м’ясо добре прожареного шашлика на четвертий день найсмачніше. І про “танки” мовила, в які він цілими днями різався. І про роботу, яку Тарас так і не зміг знайти: то графік не підходить, то директор не вписався, то їхати далеко, то зарплата мала. І про суші нагадала, які він без зазору сумління замовляв чи не щоночі, і за які розплачувалася, чомусь, Олена, яка навіть не любила суші.

Загалом, Тарас образився. Так сильно, що швидко зібрав свої речі, сказав, що поки поживе у мами, а Олена повинна подумати над своєю поведінкою. І пішов, грюкнувши вхідними дверима.

Олена терпіти не могла, коли її називали Лєнка, і зі злості викинула яєчню разом із сковородою у смітник, розігріла борщ, але апетит раптом пропав, зате неймовірно захотілося кави. Кави в її квартирі не було вже два місяці. З тих самих пір, як Тарас переїхав до неї і в перший же вечір сказав, що кава погано впливає на колір її обличчя, тому в квартирі повинен бути лише зелений чай.

Дівчина накинула куртку і вибігла на вулицю. Кави хотілося просто нестерпно.

Відчинила двері першої ліпшої кав’ярні і поринула в теплий аромат свіжозмеленої кави і східних спецій. І чомусь одразу захотілося тут залишитися назавжди.

– Вітаю вас! – усміхнувся їй рудоволосий молодий чоловік за барною стійкою. – Кава?

Олена не встигла здивуватися, просто кивнула і незграбно піднялась на високий стілець біля барної стійки.

– Ви у нас десятий відвідувач сьогоднішнього вечора, і вам належить комплімент від закладу: безкоштовна авторська кава.

Олена вимучено усміхнулася:

– Це ви щойно придумали?

– Чому б не вигадати таку прекрасну традицію, – рудоволосий поставив перед дівчиною велику керамічну чашку з пишно збитою вершковою піною і простяг срібну чайну ложечку. – Ваша авторська кава “Щасливий спогад”. Рекомендую почати з пінки.

Олена важко зітхнула і набрала в ложечку трохи повітряної маси. Пінка була густою і чомусь пахла жасмином. Дівчина обережно скуштувала її. І заплющила від задоволення очі.

Теплий літній вечір опустився на місто. Шум машин поступово вщухав, рідкісні перехожі неспішно прогулювались вуличками, насолоджуючись чудовим вечором. У відчинене вікно вривався тонкий аромат квітучого жасмину.

Олена тримала в тремтячих від хвилювання руках щойно роздрукований лист. Зарахована! Ура! Вона зарахована! Отже, не дарма були безсонні ночі і сльози, заучування квитків і неясний страх, що вона провалить вступні іспити. Від нахлинутої радості хотілося обійняти весь світ!

Олена прокинулася від спогадів, коли на дні чашки не залишилося жодної краплі кави.

– Яка у вас неочікувано чарівна і смачна кава. Не знаю, що ви туди додали, але мене розпирає від щастя!

– І хочеться обійняти весь світ? – усміхнувся рудоволосий, протираючи високий скляний келих.

– І хочеться обійняти весь світ… – повторила дівчина, відчуваючи себе так, ніби з її крихких плечей несподівано впала важка бетонна плита, яка давила на неї довгих два місяці. – Я ніби спала весь цей час у якомусь тяжкому кошмарному сні і нарешті прокинулася. Дякую за “Щасливий спогад”. Ви повернули мені себе.

– Це наша робота, – несподівано серйозно відповів юнак. – Двері “Кав’ярні” завжди відкриті для тих, хто трохи загубився або заплутався. Не в моїх правилах давати поради, але я б дуже рекомендував вам змінити замок на вхідних дверях і почати життя з чистого листа.

– Мабуть, прислухаюсь до вашої поради, – Олена закинула в велику скляну банку для чайових кілька гривень, легко зіскочила з барного стільця й щасливо усміхаючись направилася до виходу.

Рудоволосий Ярослав, бармен, бариста і кухар в одному обличчі, зосереджено натирав на дрібну тертку дикий женьшень, щоб приготувати освіжаючий напій для наступного відвідувача. У Ярослава була дивовижна здатність точно знати, що знадобиться новому відвідувачеві цілодобово працюючої “Кав’ярні”, чарівного місця, в якому кожен знайде те, що шукає..