Непомітна Вета підглядає за таємничим гостем у її кімнаті.

Маленька Катруся, щоб ніхто її не помітив, крадькома спостерігала за тим, як батько заводить у її маленьку кімнатку старшу жінку. Жінка була низького зросту і вся в зморшках.
— Так, мамо, тут, звісно, не так просторо, як у тебе, але умови значно кращі: опалення центральне, вода сама тече — не треба нікуди йти і тягати її, туалет теплий. А коли ми твій будинок продамо і купимо собі більшу квартиру, то і тобі місця буде багато — виділимо окрему кімнату.
— Ой, а що ж це за ліжечко таке малесеньке? — голос бабусі був тихий, але дуже добрий. — Навіть я зі своїм зростом сюди не вміщуся…
— Та це Катрусине, твоєї онуки. Не хвилюйся, ми тобі з хлопцями принесемо інше, більше ліжко!
— Так не залишиться ж місця!
— А ти бігати-стрибати тут зібралася? Ти ж не дитина вже! — з добродушним сміхом відповів батько. — Нічого, якось вміститесь!
— А Катруся це…
— Так! — раптом став різким голос батька. — Донька Марії.
— І твоя, — лагідно поправила бабуся, анітрохи не злякавшись грізного голосу сина, і додала, — царство небесне Марії.
Катруся інтуїтивно перехрестилася.
Мама була дуже гарною і дуже доброю. Вона сильно любила свою доньку, Катрусю, яку назвала на честь улюбленої героїні одного з романів, що читала безупинно. Катруся пам’ятала, як мама раділа, коли приходив її любимий, батько Катрусі, Андрій. Тато теж завжди був добрим і веселим. Дарував Катрусі іграшки та садовив на коліна.
Але одного дня все це впало в прірву. Мама не прокинулася. Катруся не розуміла, що відбувається. Чому всі плачуть і жаліють її. Чому тато ходить чорніше чорної хмари і не звертає на неї уваги. Страшне слово «померла», яке майже кожен вимовляв, заходячи до них додому, переслідувало Катрусю, хоч вона і не знала, що це означає.
Потім вони довго їхали з батьком в його машині. Він мовчав і не відповідав на її запитання. Нарешті, не витримав, зупинився.
— Немає більше мами, Катю! І не буде! Будеш жити зі мною і моєю сім’єю! У тебе є ще два брата.
Катруся трохи заспокоїлась. Але коли вони увійшли в квартиру до батька, їх зустрів пронизливий крик якоїсь розпатланої жінки:
— Навіщо мені твоє байстря? Завів — сам і займайся нею! Нема чого на мене вішати своє виродка!
Катруся стояла, притиснувшись до стіни. На крик вийшли двоє хлопців-однолітків, років дванадцяти. Вони недобре дивилися на дівчинку.
— Ей, ти хто? — спитав один з них. — Що за лялька?
А другий просто підійшов і вихопив у неї сумку. Розстебнувши її, він висипав вміст на підлогу.
— Так! Що тут у нас? Фу! Ганчірки якісь! Ти їх на смітнику, мабуть, зібрала? — він почав топтати речі дівчинки ногами.
Катруся закричала. На крик прибігли батько з кричущою жінкою.
— Ось, будь ласка! — знову заверещала жінка. — Не встигла зайти в дім, відразу скандал влаштувала. Чому кричиш, малеча?
Катруся перевела налякані, зі сльозами оченята на батька. Той, оцінивши ситуацію, холодно кинув:
— Марш до кімнати! А ти, — звернувся він до Катрусі, — йди за мною!
Дівчинка слухняно пішла за батьком. Навздогін їм нісся шипіння жінки.
— Катю! — вони увійшли в крихітну кімнатку з маленьким віконцем, напевно, колись служившою комірчиною. — Так сталося, що твоя мама померла. Ти будеш жити зі мною і моєю сім’єю. Ця жінка — моя дружина. Її звати Олена. А хлопці — сини, Роман і Коля. Постарайся знайти з ними спільну мову.
Батько залишив її, але не на довго. Незабаром він приніс маленьке стареньке ліжечко і таку ж тумбочку.
— Влаштовуйся!
Життя Катрусі кардинально змінилося. Як би вона не старалася, сім’я батька так її і не прийняла. Тітка Олена при вигляді дівчинки починала злитися і кричати, що посадили їй на шию байстря. Хлопці намагалися лупнути або щипнути дівчинку якомога болючіше. Незабаром Катруся зрозуміла, що їй краще не виходити зі свого кутка, поки хтось є вдома. Вона всі дні сиділа у своїй кімнатці і грала старою лялькою — єдиним, що залишилося у неї від минулого життя.
Іноді хлопці заходили до неї і починали знущатися, але після того, як їх помітив батько і як слід всипав ременя, хлопці не підходили до її дверей. Зате відривалися по повній, коли вона була змушена виходити зі свого укриття: в туалет, вмитися або поїсти. Годували її теж не разом з усіма і не тим, чим інших. Катруся відчувала запах млинців, що смажилися на сніданок, але їй самій давали вівсянку на воді та пустий суп. Лише іноді батько потайки давав їй кілька цукерок.
Катруся мріяла піти до школи, щоб хоча б з кимось поспілкуватися і знайти друзів. Але до школи було ще дуже довго.
І ось ця бабуся — її нова сусідка. Катруся забилася в куток свого ліжка і тихенько спостерігала, як влаштовується бабуся. Як батько з хлопцями ставлять у її кімнатку старий диван і невеликий шкафчик. Після всіх перестановок у кімнатці зовсім не залишилося місця для будь-яких рухів.
— Ну що, давай знайомитися, — промовила бабуся, сівши на диван, — я, тітка Клава, мама твого тата, значить, бабуся. Можеш так і називати.
— Катруся. Катерина, — тихо проговорила дівчинка.
Вона не хотіла спілкуватися з цією бабусею. Не вірила, що та може бути доброю до неї.
Як би там не було, але вони подружилися. Їх поєднало те, що обох їх батькова сім’я ненавиділа. Щоправда, в обличчя тітці Клаві свої претензії ніхто не висловлював, але Катруся чула, як тітка Олена шипіла, що батько підкинув на її голову ще й божевільну старуху. А хлопці намагалися якось нашкодити бабусі. То окуляри у неї вкрадуть і розіб’ють, то чай розіллють, то в тапки кнопок насиплють. Однак старушка їла разом з усіма, на кухні. І це її дуже дивувало.
— Петь, а чому ж Катруську-то за стіл не садять? — запитала вона, коли помітила, що дівчинка харчується у своїй кімнаті.
— Так місця ж немає! — відповіла замість сина дружина.
— Та як же немає? Он, я можу підсунутися, хлопці.
— Ще чого! — скривився жвавий Роман. — Не вистачало ще всяких підкидьків за стіл саджати!
— Та що ж ти таке кажеш? — ахнула бабуся Клава. — Адже вона ж сестра твоя рідна!
— Петре! — заволала Олена. — Будь ласка, поговори зі своєю мамою! Це не її справа, як ми виховуємо дівчинку!
— Мамо… — почав Петро, але вона його перебила.
— Я дивлюся, Катя у вас тут як звірятко живе. Ви її й годуєте відповідно. А в чому винна дитина? У тому, що ти від дружини погуляв? Хоча тепер розумію, чому!
— Петре! — завищала Олена. Чоловік знову спробував щось сказати матері, але вона підняла руку:
— Зрозуміла! Не хочу більше з вами сидіти за одним столом!
Клавдія встала і попрямувала геть з кухні. Озирнувшись, додала:
— Безсовісні!
Вночі Катруся тихенько, щоб нікого не розбудити, повзала до туалету. Вона знала, що якщо її хтось почує — непереливки! Батько спить міцно і не почує, як її тихцем будуть бити. Раптом вона почула пристрасний шепіт Олени.
— Петре! Коли ти будинок продаси? Сили мої немає! Мало того, що своє байстря притягнув, так ще свою стару матір на мене повісив! А про дітей ти подумав? Про своїх, законних дітей? Як їм жити в такій атмосфері?
— А я що винен, що до нотаріуса запис? — почула дівчинка відповідь батька. — Зараз оформимо довіреність і все, можна продавати!
— І надішли, будь ласка, свою маму куди-небудь!
— Куди? Я обіцяв, що вона буде жити з нами!
— Тільки через мій труп! Ти-то всі дні на роботі! А я вимушена терпіти все це! Відправ її в будинок пристарілих!
— Ну добре! Вирішимо це питання!
— І з дівчинкою треба щось вирішувати! Їй не місце з нами! Хоч і дочка вона тобі, а, мабуть, у матір вдалася: якась дика. Може у неї психічна хвороба! Звідки ти знаєш? Ти ж не постійно був з ними!
— Гаразд! — чутно було по голосу, що батько засинає.
Забувши про туалет, Катруся кинулася назад до себе в кімнатку.
— Баб! Бабуль! Бабо Клава! — голосно зашепотіла вона, розтормошуючи сплячу бабусю. Та налякано відкрила очі і сіла.
— Що сталося? Раз ти мене вперше назвала бабусею, значить щось серйозне!
— Вони хочуть тебе в будинок для пристарілих! Твій дім продадуть, гроші заберуть, а тебе в… туди, в загальному, — плутаючись у словах, зашепотіла дівчинка.
— Ось як! А ти звідки дізналася? — поцікавилася бабуся, строго глянувши на неї.
Катруся злякалася, що зараз отримає, за те, що підслухала, і заплакала. Клавдія теж злякалася.
— Ну гаразд, гаразд, що ти? Я ж так! Не бійся! Підслухала? — дівчинка кивнула. — Ну і молодець! Спасибі, буду знати! А тепер лягай, поспиш.
Вранці Катруся прокинулася від криків. Кричала Олена, обзиваючи всіх поганими словами і проклинаючи, на чому світ стоїть, Клавдію, а та спокійно складала в тканинну сумку свій одяг і говорила:
— Вам від мене тільки гроші потрібні були. А мене хотіли викинути за непотрібністю! Не бути цьому!
Побачивши, що Катруся прокинулася, Клавдія задумливо поглянула на дівчинку і раптом скомандувала:
— А ну, збирайся, Катруся! Зі мною поїдеш!
Дівчинка не змусила себе чекати, швидко почала збирати свої нехитрі речі. У квартиру влетів викликаний з роботи Петро.
— Мамо! Що відбувається? Куди ти збираєшся? — побачивши повністю одягнену дочку, він накричав на неї: — А ти куди зібралась?
— Вона поїде зі мною! — твердо промовила Клавдія. — В село! Я не дозволю знущатися з дитини! А будеш опиратися, подзвоню Сашкові і все про тебе розкажу!
Олександр був молодшим братом Петра і, в додаток до всього, добрим юристом. Петро його побоювався. Він замовк і сів на стілець.
Клавдія, взявши за руку дівчинку, поковыляла до дверей. Озирнувшись, докірливо похитала головою:
— Безсовісні!
***
Катруся вийшла на ганок покликати загулялу кішку Мурку. Вона вже півроку жила у бабусі Клави і у всьому намагалася їй допомагати. Бабуся була дуже доброю і смачно пекла млинці.
— Мурко! Мурко! Ну куди ти знову втекла? У тебе кошенятка скоро з’являться, а ти все гуляєш!
До будинку під’їхала велика красива машина. З неї вийшов молодий чоловік і красива жінка. Вони подивилися на Катрусю, яка уважно їх вивчала, і весело запитали:
— Ей, принцесо! Не знаєш, господарі вдома?
— Ну я господиня! — сміливо повідомила дівчинка. — Що потрібно?
— А бабуся Клава, можливо, не з тобою живе, господиня? — чоловік підійшов і дістав із сумки, яку тримав у руці, шоколадку. Простягнув її Катрусі.
— З нею, з нею! — почувся радісний голос бабусі. — Сашко, Олено, як я рада! Проходьте!
— Пішли, господиня? — чоловік, якого бабуся назвала Сашком, весело підморгнув Катрусі.
Через кілька хвилин всі пили чай з гарним і смачним тортом, привезеним гостями, і весело розмовляли. Сашко виявився молодшим сином бабусі Клави, а Олена — його дружиною.
Ввечері Катруся пішла показувати Олені село, а Олександр усівся на ганок поруч з матір’ю.
— Хто це? — кивнув він слідом Катрусі. Клавдія все йому розповіла. Чоловік похитав головою. — Ніколи мені не подобалася ця Олена. Зла, жадібна і хлопців такими ж виховала!
— Ну, а ваш Констянтин як? — спохопилася бабуся.
— Добре. От, відправили в табір, а самі вирішили до тебе на тиждень. Ти не проти?
— Та що ти таке говориш, сину?
Цілий тиждень Катруся була на вершині блаженства. Її тітка і дядько не відходили від неї ні на крок. Вони разом ходили в ліс, на річку, в сільський магазин, де Катрусі закуповували всі солодощі, які вона бачила. Але підходив день розставання. Катрусі було дуже сумно прощатися з новими родичами.
— Ви ж ще приїдете? — запитувала вона по черзі то Олександра, то Олену.
— Звісно, принцесо! — посміхався чоловік і брав її на руки, а Олена цілувала її в щічку.
У останню вечір, коли дівчинка вже заснула, вся трійця сиділа за столом і тихенько перемовлялася.
— Ви впевнені? — занепокоєно запитувала Клавдія. — Я не хочу, щоб дитина знову страждала!
— Мам! Ну ти що? Ми дуже полюбили її! Особливо Олена. Та й Костя буде щасливий мати маленьку сестричку!
— Ну дивіться! Якщо що — краще вертайте її назад, до мене!
Вранці Катруся прокинулася від того, що хтось на неї дивиться.
— Дядьку Сашо, ти чого? — здивувалася вона.
— Так ми тут з тіткою Оленою подумали, а може ти до нас в гості хочеш?
Катруся розгублено застигла.
— А як же бабуся Клава?
— А вона тебе почекає. Та й ніколи їй — Мурка скоро кошенят народить.
— Ой! А можна?
— Треба!
***
Минуло два роки.
— Бабусю! Ура! Канікули! Ми з Костею їдемо до тебе! На все літо! — оглушливо кричала в трубку Катруся. — Ти рада?
— Звісно ж! — сміялася Клавдія, відсовуючи трубку від вуха. — Батьків-то візьмете?
— Ні! Ми самі! Великі вже!
Клавдія поклала трубку і просльозилася. Поїхавши від неї два роки тому, Катруся так і не повернулася. Син із невісткою її удочерили, і вона приїжджала до неї тільки на свята та канікули. Дівчинка дуже полюбила свою нову родину, і вони відповідали їй повною взаємністю.
Клавдія змахнула сльозу і поспішила на кухню, ставити тісто на пироги…