Несподівана зустріч із водою

«Коли б не ця пригода з водою»

Запис у щоденнику

Ну, добре, ось мій номер телефону, влаштовуйтесь, а я побігла, бо завтра вночі літак лечу у відпустку, на ходу казала Ганна Ярославівна, господарка квартири, яку щойно здала Олені. Якщо що, дзвоніть. До побачення.

Добре, до побачення, трохи збентежено відповіла Олена, ще тримаючи в руці договір і довіреність на взаємодію з обслуговуючою організацією про всяк випадок.

«Жвава та кмітлива господарка. Мабуть, такими всі й повинні бути», подумала Олена.

Їй сподобалася ця орендована квартира у новобудові, а вид з вікна просто чудо: неподалік ліс і невеличка річечка, яка навіть у морози не замерзає. Чому ніхто не знає. Сусіди жартували, що в ній тече «незамерзайка».

Олена жила тут вже півтора тижні. Поверталася з роботи вже у темряві зима ж. На третій день до неї завітала сусідка з навпроти Віра Іванівна, наймиліша й добра жінка похилого віку.

Добрий вечір, спокійно промовила вона. Віра Іванівна, сусідка навпроти. Давайте знайомитися, раз ви тут оселилися. Сусідів треба знати в обличчя й дружити з ними, ніби пояснювала Олені, ніби собі.

Заходьте, Віро Іванівно! Мене звати Олена, дуже рада вашому візиту. І справді живу, а нікого не знаю, привітно сказала дівчина. Давайте чаю? Тільки особливо смачного нічого немає от шоколадка.

Дякую, Оленко, але я запросила тебе до себе. У мене яблучний пиріг, ще теплий. Ходімо. Ой, вибач, я з тобою на «ти». По-перше, ти молода, по-друге, ми сусіди, а по-третє, я колишня вчителька, тому з учнями завжди на «ти», усміхнулася вона тепло.

«Мабуть, чудовою була вчителькою», блиснуло в Олени в голові.

Ой, дякую, Віро Іванівно, от несподіванка яблучний пиріг! засміялася вона. Пиріг із яблуками це завжди добре.

Засиділася Олена у сусідки, але нітрохи не шкодувала Віра Іванівна виявилася чудовою співрозмовницею. Розповідала історії зі школи, про своїх учнів, зізналася, що сумує на пенсії але що вдієш вік бере своє.

Олені було двадцять вісім, заміжньою вона не була. Три місяці тому розійшлася з хлопцем занадто мякотілим і безпорадним. Навіть чашку за собою не помив, не кажучи вже про щось серйозне: починити меблі, вкрутити лампочку. Посварилися на побутовій ґрунті, проживши разом рік.

Повернулася Олена від сусідки пізно наговорилися, напилися чаю, наїлися пирога. Лягла спати з думками про завтрашній звіт на роботі напевно, знову затримається. Так і вийшло: майже весь день не відривалася від монітора, лише на обід вибігла перекусити.

Нарешті вдома!

Уфф, слава Богу, звіт закінчила, подумала вона. Незабаром новорічні свята відпочину, на гірські лижі зїжджу. Тільки треба буде Світланку умовити подруга лінива, не любить кататися.

Поїла й сіла на диван, уткнувшись у телефон. Не знаючи, скільки просиділа, раптом захотіла пити. Вийшла на кухню, поставила чашку на стіл і здригнулася від незвичного шуму. Обернулася: із крана била вода, розбризкуючись по всій раковині.

Ой, лишечко, зараз буде потоп! Що ж робити?

Згадала, що господарка показувала, де перекрити воду. Забігла у ванну, знайшла вентиль, але він не піддавався. Мабуть, давно ним не користувалися. Вода ллється, кинула шмаття на підлогу але це не рятує. Найбільше хвилювалася за сусідів знизу.

Хто там живе? Затоплю ж їх зараз

Ще раз з усієї сили натиснула вентиль піддався, але не до кінця. Вода текла вже не так сильно, але все одно ллється. Швидко знайшла номер Ганни Ярославівни, подзвонила не бере. Згадала: вона ж у відпустці.

Сіла на диван, подзвонила диспетчеру управляючої компанії не відповідають. Подзвонила мамі та заклопоталася:

Зараз ми з Грицем приїдемо!

Мам, та я за сто пятдесят кілометрів! Що ви зможете зробити? Не треба, я в управляйку дзвоню правда, поки мовчать.

Ледачим чином зібрала воду з підлоги, але вона все одно текла. Вийшла з квартири, подзвонила у двері Віри Іванівни. Та відчинила у нічній сорочці, але, зрозумівши ситуацію, одразу подзвонила в ДСНС. Олена остолбеніла:

Як я сама не здогадалася? Це ж надзвичайна ситуація!

Віра Іванівна швидко пояснила диспетчеру, заявку прийняли.

І що тепер? злякано спитала Олена.

Ну що, чаю попємо хвилин десять приїдуть, як милі, заявка ж є, спокійно відповіла сусідка. У школі в неї бували різні ситуації, тому вона вміла тримати себе в руках.

Раптом задзвонив телефон Віри Іванівни.

Так, Антоше, так вона вже дзвонила, у управляйці ніхто не бере. Тому й подзво