Несподіване відкриття вдома: колись подарований кошеня виріс!

Василь повернувся додому і ахнув…

Півроку тому йому подарували маленьке кошеня, якого назвали Куля. Племінниця, інколи навідувалася до нього в гості з родиною, знайшла малюка на вулиці. І, передаючи з рук в руки, сказала:

— Ти ж живеш самотньо. Пару ніяк не знайдеш. Робота у тебе нервова — водій автобуса. Прийдеш додому, а тут на тебе чекають. Коти — вони створюють затишок і спокій…

Ну, як! Він повірив. Чому б і ні, думає. Можливо, і насправді так. Повертаєшся додому, весь вимотаний пасажирами і водіями, які не бажають поступитися дорогою, а тут поряд — спокійно лежить на дивані. Муркоче й гладитись хоче.

Ну, ви, звісно, розумієте, пані та панове, це він з неопитності так думав. Кіт не виправдав його очікувань і з слухняного й приємного малюка перетворився на підлітка-неслуха. На руках сидіти він не любив, а от пустувати… Скільки хочеш!

З неопитності Василь купив мухобійку, якою ловив мух. Маленьких вертких чи величезних, яких чомусь називають гноєвими. І слідкував Куля за Василем, що бив мух наполегливо, дуже уважно. Запам’ятовував, напевно, інформацію збирав. І одного разу вирішив догодити своєму людині. І догодив…

Ну, так ось, повертаємося до того моменту, з якого почали.
***

Василь зайшов до хати і ахнув. Нічого! Цілком нічого не лежало і не стояло в його квартирі. Розгром був такий, що можна було припустити, що дві банди гангстерів влаштували розбірки прямо у нього дома, і вони працювали… бітами!

Столи були перевернені. Вазони, келихи і загалом усе, що стояло чи лежало на столі, підвіконнях і тумбочках, тепер вкрило підлогу, рівномірно розподіливши осколки скла, глини та пластмаси…

Штори нагадували смужки спідниці якоїсь модниці, а на кухні… Кетчуп перетік в солоні помідори і варення. Там же акуратними гірками були розсипані сіль, цукор і перець. Вилки та ложки валялися купками. Штори на кухні були оборвані разом з карнизом і лежали у всьому цьому розкішному безладі, а на абсолютно порожньому обідньому столі…

Сидів дуже задоволений Куля, і перед ним лежала муха. Величезна, як літак. Куля дивився на Василя очима переможця і задоволено муркотів.

От зараз! Зараз Василь похвалить його. Цілий день, не змикаючи лап і не шкодуючи зусиль, він ганявся по квартирі, ловлячи цю нахабну муху. Зморився надзвичайно, але спіймав! І тепер може виставити її напоказ і отримати заслужену нагороду.

Від таких приємних думок Куля аж лапками затрусив.

Василь підняв стілець і сів на нього. Він не знав, що робити спочатку: прибирати, вечеряти чи лаятися з Кулею, але довго думати не довелося. Бо в двері подзвонили. Він піднявся і, пройшовши в коридор, відкрив. Тепер його здивування зросло.

У коридорі стояли троє поліцейських, а за ними — чоловік десять сусідів. Поліцейські тримали руки на рукоятках пістолетів.

— Нам подзвонили… — почав один із них.

— Багато разів, — додав інший. — І повідомили, що у вас в квартирі відбувається щось дуже погане. Падають меблі і ламаються тарілки. Чується страшний вереск і виття. Чи не могли б ви дозволити нам увійти в квартиру і переконатися, що все гаразд, а ви… про всяк випадок… підніміть руки, будь ласка, схрестіть їх на голові й відійдіть у дальній кут кімнати.

Сусіди дивилися на Василя з острахом і засудженням.

— Ось воно як вийшло, — сказав Василь. І додав: — Проходьте, прошу!

Він відійшов у дальній кут кімнати і схрестив руки на голові. Поліцейські обходили квартиру, спостерігаючи страшний розгром і щось шукаючи, переходячи з кімнати в кімнату.

— Що ви шукаєте? — поцікавився Василь.

— Тіло, — відповів один з поліцейських. — І ваше пояснення того, що сталося.

— Ах, тіло! Тіло я вам зараз покажу, — погодився Василь.

Поліцейські миттєво насторожилися і опустили руки на рукоятки пістолетів. Обережно, по стіні, намагаючись не робити різких рухів, Василь пройшов до кухні. І, розчинивши двері, зробив широкий жест.

— Прошу! — сказав він. — Ось тіло.

Поліцейські відштовхнули його в бік і ввалилися на кухню. Тіло сиділо на столі і нахабно усміхалося. Тілу подобалася увага. А перед ним лежала муха.

Кілька секунд у кімнаті запанувала тиша, поки поліцейські приходили до тями і оглядалися. А потім в їхніх очах почало означатися розуміння. Першим засміявся той, який почав розмову, а слідом за ним розвеселилися й інші.

Вони реготали і не могли зупинитися, а Куля дивився на них і на Василя переможним поглядом, наче кажучи: «Ну от. Бачиш? Всі задоволені. А отже, я старався не дарма!».

Потім поліцейські ще півгодини робили фотографії з мухою і Кулею на руках на фоні влаштованого ним розгрому. Всі сміялися і були дуже задоволені. Найбільше був задоволений кіт. Ще би! Усі оцінили його старання належним чином.

***

Коли поліція та сусіди пішли, Василь знову сів на стілець.

— Я вам допоможу, — почув він голос і обернувся. Поруч стояла жінка з першого поверху.

— У мене сьогодні вихідний, — сказала вона і усміхнулася. — Ви самі провозитесь до ночі, а разом ми швиденько впораємося.

— Мені так незручно вас турбувати, — зніяковів Василь.

— Що ви! — усміхнулася йому у відповідь жінка. — Все нормально. Мені все одно нічого робити. Я одна. Нікого у мене немає. Тільки мама. У неї квартира поблизу. А ви будете якось карати цього шибеника, ну, чи хоч трохи сварити? — спитала вона з кивком на Кулю.

Той сидів на столі на кухні й ганяв правою лапою величезну муху.

— Що ж, сварити… — Зітхнув Василь. — Зараз посварю…

Він піднявся і, підійшовши до Кулі, взяв його на руки:

— Ти ж якийсь шибеник! Хіба так можна? Ні. Не можна.

Куля перебирал лапами — тато сварив його. Причому так красиво й ласкаво, що втриматися було неможливо, і він, потягнувшись угору, лизнув свого чоловіка прямо в ліву щоку, а Василь… Поцілував його в ніс.

— Ну й добре. Ось і молодець, — сказав він Кулі. — Значить, все правильно зрозумів. Щоб більше такого не робив.

І опустив кота на підлогу. Куля задер хвіст і пішов тертися об ноги жінки. Та сміялась.

— Ох як гарно ви його посварили, — посміхнулася вона. — А чому я вас раніше не помічала?

— Не знаю, — відповів Василь. — Може, тому що я раніше нещасний був, а тепер, як у мене з’явився Куля, щастя додалося.

І він рукою показав на розгром, влаштований котом.

Жінка набрала телефон знайомого майстра, і на наступний день Василю поставили міцну сітку на всі вікна. І Куля тепер міг спокійно лежати на підвіконні і дивитися на пташок і великих жирних мух.

А жінка і Василь прибрали весь безлад, винесли і викинули всі розбиті тарілки, помили підлогу, зняли порвані штори. І поїхали по магазинах вибирати нові.

Повернулися вони ввечері, Василь накупив різних закусок і дуже смачний тортик. І пляшку шампанського. Ну, ви розумієте, пані та панове. Щоб відсвяткувати новосілля. У стару квартиру. Разом з жінкою.

Вони сиділи за столом на кухні, їли, пили і розмовляли. І їм було добре, а особливо добре було Кулі. Він лежав на колінах у жінки і замислив… нову допомогу татові.

***

Загалом, все закінчилося відмінно. І Куля, звичайно, відчайдушно допомагає двом. Татові і новій мамі. Яка прийшла в їхню квартиру єдино тому, що знайшла його, Кулю. І визнала в ньому свого рідненького кота.

І тепер тато з мамою разом усувають наслідки його допомоги.

А що ж ви собі думаєте?

А як інакше?

А інакше ніяк…