З життя
Несподіване відкриття вдома: колись подарований кошеня виріс!
Василь повернувся додому і ахнув…
Півроку тому йому подарували маленьке кошеня, якого назвали Куля. Племінниця, інколи навідувалася до нього в гості з родиною, знайшла малюка на вулиці. І, передаючи з рук в руки, сказала:
— Ти ж живеш самотньо. Пару ніяк не знайдеш. Робота у тебе нервова — водій автобуса. Прийдеш додому, а тут на тебе чекають. Коти — вони створюють затишок і спокій…
Ну, як! Він повірив. Чому б і ні, думає. Можливо, і насправді так. Повертаєшся додому, весь вимотаний пасажирами і водіями, які не бажають поступитися дорогою, а тут поряд — спокійно лежить на дивані. Муркоче й гладитись хоче.
Ну, ви, звісно, розумієте, пані та панове, це він з неопитності так думав. Кіт не виправдав його очікувань і з слухняного й приємного малюка перетворився на підлітка-неслуха. На руках сидіти він не любив, а от пустувати… Скільки хочеш!
З неопитності Василь купив мухобійку, якою ловив мух. Маленьких вертких чи величезних, яких чомусь називають гноєвими. І слідкував Куля за Василем, що бив мух наполегливо, дуже уважно. Запам’ятовував, напевно, інформацію збирав. І одного разу вирішив догодити своєму людині. І догодив…
Ну, так ось, повертаємося до того моменту, з якого почали.
***
Василь зайшов до хати і ахнув. Нічого! Цілком нічого не лежало і не стояло в його квартирі. Розгром був такий, що можна було припустити, що дві банди гангстерів влаштували розбірки прямо у нього дома, і вони працювали… бітами!
Столи були перевернені. Вазони, келихи і загалом усе, що стояло чи лежало на столі, підвіконнях і тумбочках, тепер вкрило підлогу, рівномірно розподіливши осколки скла, глини та пластмаси…
Штори нагадували смужки спідниці якоїсь модниці, а на кухні… Кетчуп перетік в солоні помідори і варення. Там же акуратними гірками були розсипані сіль, цукор і перець. Вилки та ложки валялися купками. Штори на кухні були оборвані разом з карнизом і лежали у всьому цьому розкішному безладі, а на абсолютно порожньому обідньому столі…
Сидів дуже задоволений Куля, і перед ним лежала муха. Величезна, як літак. Куля дивився на Василя очима переможця і задоволено муркотів.
От зараз! Зараз Василь похвалить його. Цілий день, не змикаючи лап і не шкодуючи зусиль, він ганявся по квартирі, ловлячи цю нахабну муху. Зморився надзвичайно, але спіймав! І тепер може виставити її напоказ і отримати заслужену нагороду.
Від таких приємних думок Куля аж лапками затрусив.
Василь підняв стілець і сів на нього. Він не знав, що робити спочатку: прибирати, вечеряти чи лаятися з Кулею, але довго думати не довелося. Бо в двері подзвонили. Він піднявся і, пройшовши в коридор, відкрив. Тепер його здивування зросло.
У коридорі стояли троє поліцейських, а за ними — чоловік десять сусідів. Поліцейські тримали руки на рукоятках пістолетів.
— Нам подзвонили… — почав один із них.
— Багато разів, — додав інший. — І повідомили, що у вас в квартирі відбувається щось дуже погане. Падають меблі і ламаються тарілки. Чується страшний вереск і виття. Чи не могли б ви дозволити нам увійти в квартиру і переконатися, що все гаразд, а ви… про всяк випадок… підніміть руки, будь ласка, схрестіть їх на голові й відійдіть у дальній кут кімнати.
Сусіди дивилися на Василя з острахом і засудженням.
— Ось воно як вийшло, — сказав Василь. І додав: — Проходьте, прошу!
Він відійшов у дальній кут кімнати і схрестив руки на голові. Поліцейські обходили квартиру, спостерігаючи страшний розгром і щось шукаючи, переходячи з кімнати в кімнату.
— Що ви шукаєте? — поцікавився Василь.
— Тіло, — відповів один з поліцейських. — І ваше пояснення того, що сталося.
— Ах, тіло! Тіло я вам зараз покажу, — погодився Василь.
Поліцейські миттєво насторожилися і опустили руки на рукоятки пістолетів. Обережно, по стіні, намагаючись не робити різких рухів, Василь пройшов до кухні. І, розчинивши двері, зробив широкий жест.
— Прошу! — сказав він. — Ось тіло.
Поліцейські відштовхнули його в бік і ввалилися на кухню. Тіло сиділо на столі і нахабно усміхалося. Тілу подобалася увага. А перед ним лежала муха.
Кілька секунд у кімнаті запанувала тиша, поки поліцейські приходили до тями і оглядалися. А потім в їхніх очах почало означатися розуміння. Першим засміявся той, який почав розмову, а слідом за ним розвеселилися й інші.
Вони реготали і не могли зупинитися, а Куля дивився на них і на Василя переможним поглядом, наче кажучи: «Ну от. Бачиш? Всі задоволені. А отже, я старався не дарма!».
Потім поліцейські ще півгодини робили фотографії з мухою і Кулею на руках на фоні влаштованого ним розгрому. Всі сміялися і були дуже задоволені. Найбільше був задоволений кіт. Ще би! Усі оцінили його старання належним чином.
***
Коли поліція та сусіди пішли, Василь знову сів на стілець.
— Я вам допоможу, — почув він голос і обернувся. Поруч стояла жінка з першого поверху.
— У мене сьогодні вихідний, — сказала вона і усміхнулася. — Ви самі провозитесь до ночі, а разом ми швиденько впораємося.
— Мені так незручно вас турбувати, — зніяковів Василь.
— Що ви! — усміхнулася йому у відповідь жінка. — Все нормально. Мені все одно нічого робити. Я одна. Нікого у мене немає. Тільки мама. У неї квартира поблизу. А ви будете якось карати цього шибеника, ну, чи хоч трохи сварити? — спитала вона з кивком на Кулю.
Той сидів на столі на кухні й ганяв правою лапою величезну муху.
— Що ж, сварити… — Зітхнув Василь. — Зараз посварю…
Він піднявся і, підійшовши до Кулі, взяв його на руки:
— Ти ж якийсь шибеник! Хіба так можна? Ні. Не можна.
Куля перебирал лапами — тато сварив його. Причому так красиво й ласкаво, що втриматися було неможливо, і він, потягнувшись угору, лизнув свого чоловіка прямо в ліву щоку, а Василь… Поцілував його в ніс.
— Ну й добре. Ось і молодець, — сказав він Кулі. — Значить, все правильно зрозумів. Щоб більше такого не робив.
І опустив кота на підлогу. Куля задер хвіст і пішов тертися об ноги жінки. Та сміялась.
— Ох як гарно ви його посварили, — посміхнулася вона. — А чому я вас раніше не помічала?
— Не знаю, — відповів Василь. — Може, тому що я раніше нещасний був, а тепер, як у мене з’явився Куля, щастя додалося.
І він рукою показав на розгром, влаштований котом.
Жінка набрала телефон знайомого майстра, і на наступний день Василю поставили міцну сітку на всі вікна. І Куля тепер міг спокійно лежати на підвіконні і дивитися на пташок і великих жирних мух.
А жінка і Василь прибрали весь безлад, винесли і викинули всі розбиті тарілки, помили підлогу, зняли порвані штори. І поїхали по магазинах вибирати нові.
Повернулися вони ввечері, Василь накупив різних закусок і дуже смачний тортик. І пляшку шампанського. Ну, ви розумієте, пані та панове. Щоб відсвяткувати новосілля. У стару квартиру. Разом з жінкою.
Вони сиділи за столом на кухні, їли, пили і розмовляли. І їм було добре, а особливо добре було Кулі. Він лежав на колінах у жінки і замислив… нову допомогу татові.
***
Загалом, все закінчилося відмінно. І Куля, звичайно, відчайдушно допомагає двом. Татові і новій мамі. Яка прийшла в їхню квартиру єдино тому, що знайшла його, Кулю. І визнала в ньому свого рідненького кота.
І тепер тато з мамою разом усувають наслідки його допомоги.
А що ж ви собі думаєте?
А як інакше?
А інакше ніяк…
Everyone Thought the Young Woman Looked After the Neighbour’s Grandmother Just to Inherit Her Estate—But They Were All Wrong
Everyone believed the young woman was looking after the neighbours grandmother simply to gain an inheritance, but they were all...
Twenty Years On, I See My Younger Self in the Boy: A Tale of Lost Love, Broken Trust on the Eve of a Wedding, and the Shocking Reunion Between Arthur, Martha, and the Son He Never Knew
Twenty years on, I look at the boy and recognise my own young self mirrored in him. On the eve...
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...