З життя
Несподіване відкриття вдома: колись подарований кошеня виріс!
Василь повернувся додому і ахнув…
Півроку тому йому подарували маленьке кошеня, якого назвали Куля. Племінниця, інколи навідувалася до нього в гості з родиною, знайшла малюка на вулиці. І, передаючи з рук в руки, сказала:
— Ти ж живеш самотньо. Пару ніяк не знайдеш. Робота у тебе нервова — водій автобуса. Прийдеш додому, а тут на тебе чекають. Коти — вони створюють затишок і спокій…
Ну, як! Він повірив. Чому б і ні, думає. Можливо, і насправді так. Повертаєшся додому, весь вимотаний пасажирами і водіями, які не бажають поступитися дорогою, а тут поряд — спокійно лежить на дивані. Муркоче й гладитись хоче.
Ну, ви, звісно, розумієте, пані та панове, це він з неопитності так думав. Кіт не виправдав його очікувань і з слухняного й приємного малюка перетворився на підлітка-неслуха. На руках сидіти він не любив, а от пустувати… Скільки хочеш!
З неопитності Василь купив мухобійку, якою ловив мух. Маленьких вертких чи величезних, яких чомусь називають гноєвими. І слідкував Куля за Василем, що бив мух наполегливо, дуже уважно. Запам’ятовував, напевно, інформацію збирав. І одного разу вирішив догодити своєму людині. І догодив…
Ну, так ось, повертаємося до того моменту, з якого почали.
***
Василь зайшов до хати і ахнув. Нічого! Цілком нічого не лежало і не стояло в його квартирі. Розгром був такий, що можна було припустити, що дві банди гангстерів влаштували розбірки прямо у нього дома, і вони працювали… бітами!
Столи були перевернені. Вазони, келихи і загалом усе, що стояло чи лежало на столі, підвіконнях і тумбочках, тепер вкрило підлогу, рівномірно розподіливши осколки скла, глини та пластмаси…
Штори нагадували смужки спідниці якоїсь модниці, а на кухні… Кетчуп перетік в солоні помідори і варення. Там же акуратними гірками були розсипані сіль, цукор і перець. Вилки та ложки валялися купками. Штори на кухні були оборвані разом з карнизом і лежали у всьому цьому розкішному безладі, а на абсолютно порожньому обідньому столі…
Сидів дуже задоволений Куля, і перед ним лежала муха. Величезна, як літак. Куля дивився на Василя очима переможця і задоволено муркотів.
От зараз! Зараз Василь похвалить його. Цілий день, не змикаючи лап і не шкодуючи зусиль, він ганявся по квартирі, ловлячи цю нахабну муху. Зморився надзвичайно, але спіймав! І тепер може виставити її напоказ і отримати заслужену нагороду.
Від таких приємних думок Куля аж лапками затрусив.
Василь підняв стілець і сів на нього. Він не знав, що робити спочатку: прибирати, вечеряти чи лаятися з Кулею, але довго думати не довелося. Бо в двері подзвонили. Він піднявся і, пройшовши в коридор, відкрив. Тепер його здивування зросло.
У коридорі стояли троє поліцейських, а за ними — чоловік десять сусідів. Поліцейські тримали руки на рукоятках пістолетів.
— Нам подзвонили… — почав один із них.
— Багато разів, — додав інший. — І повідомили, що у вас в квартирі відбувається щось дуже погане. Падають меблі і ламаються тарілки. Чується страшний вереск і виття. Чи не могли б ви дозволити нам увійти в квартиру і переконатися, що все гаразд, а ви… про всяк випадок… підніміть руки, будь ласка, схрестіть їх на голові й відійдіть у дальній кут кімнати.
Сусіди дивилися на Василя з острахом і засудженням.
— Ось воно як вийшло, — сказав Василь. І додав: — Проходьте, прошу!
Він відійшов у дальній кут кімнати і схрестив руки на голові. Поліцейські обходили квартиру, спостерігаючи страшний розгром і щось шукаючи, переходячи з кімнати в кімнату.
— Що ви шукаєте? — поцікавився Василь.
— Тіло, — відповів один з поліцейських. — І ваше пояснення того, що сталося.
— Ах, тіло! Тіло я вам зараз покажу, — погодився Василь.
Поліцейські миттєво насторожилися і опустили руки на рукоятки пістолетів. Обережно, по стіні, намагаючись не робити різких рухів, Василь пройшов до кухні. І, розчинивши двері, зробив широкий жест.
— Прошу! — сказав він. — Ось тіло.
Поліцейські відштовхнули його в бік і ввалилися на кухню. Тіло сиділо на столі і нахабно усміхалося. Тілу подобалася увага. А перед ним лежала муха.
Кілька секунд у кімнаті запанувала тиша, поки поліцейські приходили до тями і оглядалися. А потім в їхніх очах почало означатися розуміння. Першим засміявся той, який почав розмову, а слідом за ним розвеселилися й інші.
Вони реготали і не могли зупинитися, а Куля дивився на них і на Василя переможним поглядом, наче кажучи: «Ну от. Бачиш? Всі задоволені. А отже, я старався не дарма!».
Потім поліцейські ще півгодини робили фотографії з мухою і Кулею на руках на фоні влаштованого ним розгрому. Всі сміялися і були дуже задоволені. Найбільше був задоволений кіт. Ще би! Усі оцінили його старання належним чином.
***
Коли поліція та сусіди пішли, Василь знову сів на стілець.
— Я вам допоможу, — почув він голос і обернувся. Поруч стояла жінка з першого поверху.
— У мене сьогодні вихідний, — сказала вона і усміхнулася. — Ви самі провозитесь до ночі, а разом ми швиденько впораємося.
— Мені так незручно вас турбувати, — зніяковів Василь.
— Що ви! — усміхнулася йому у відповідь жінка. — Все нормально. Мені все одно нічого робити. Я одна. Нікого у мене немає. Тільки мама. У неї квартира поблизу. А ви будете якось карати цього шибеника, ну, чи хоч трохи сварити? — спитала вона з кивком на Кулю.
Той сидів на столі на кухні й ганяв правою лапою величезну муху.
— Що ж, сварити… — Зітхнув Василь. — Зараз посварю…
Він піднявся і, підійшовши до Кулі, взяв його на руки:
— Ти ж якийсь шибеник! Хіба так можна? Ні. Не можна.
Куля перебирал лапами — тато сварив його. Причому так красиво й ласкаво, що втриматися було неможливо, і він, потягнувшись угору, лизнув свого чоловіка прямо в ліву щоку, а Василь… Поцілував його в ніс.
— Ну й добре. Ось і молодець, — сказав він Кулі. — Значить, все правильно зрозумів. Щоб більше такого не робив.
І опустив кота на підлогу. Куля задер хвіст і пішов тертися об ноги жінки. Та сміялась.
— Ох як гарно ви його посварили, — посміхнулася вона. — А чому я вас раніше не помічала?
— Не знаю, — відповів Василь. — Може, тому що я раніше нещасний був, а тепер, як у мене з’явився Куля, щастя додалося.
І він рукою показав на розгром, влаштований котом.
Жінка набрала телефон знайомого майстра, і на наступний день Василю поставили міцну сітку на всі вікна. І Куля тепер міг спокійно лежати на підвіконні і дивитися на пташок і великих жирних мух.
А жінка і Василь прибрали весь безлад, винесли і викинули всі розбиті тарілки, помили підлогу, зняли порвані штори. І поїхали по магазинах вибирати нові.
Повернулися вони ввечері, Василь накупив різних закусок і дуже смачний тортик. І пляшку шампанського. Ну, ви розумієте, пані та панове. Щоб відсвяткувати новосілля. У стару квартиру. Разом з жінкою.
Вони сиділи за столом на кухні, їли, пили і розмовляли. І їм було добре, а особливо добре було Кулі. Він лежав на колінах у жінки і замислив… нову допомогу татові.
***
Загалом, все закінчилося відмінно. І Куля, звичайно, відчайдушно допомагає двом. Татові і новій мамі. Яка прийшла в їхню квартиру єдино тому, що знайшла його, Кулю. І визнала в ньому свого рідненького кота.
І тепер тато з мамою разом усувають наслідки його допомоги.
А що ж ви собі думаєте?
А як інакше?
А інакше ніяк…
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...