Несподіваний переїзд свекрухи: новини з пологового будинку

В пологовому будинку невістка дізналася, що свекруха переїхала жити до них

Молоді батьки миттєво відчули на собі натиск новоспеченої бабусі стосовно власного сина.

Вже вдома Христина помітила, що придбані нею ванночка для купання та упаковка підгузків були виставлені на балкон.

– Як добре, що у вас буде синочок. Я давно мріяла сина назвати Дем’яном! От хоч ви так мені онука назвіть! – радісно щебетала у слухавку свекруха Христини.

– Віро Петрівно, ми вже вигадаємо йому ім’я. Буде Тарасом. Тарас Андрійович чудово звучить, – намагалася пояснити здивована такою пропозицією Христина.

– Знову ти мене навіть слухати не хочеш! Який ще Тарас? Таких же повно. Я онуку таке сильне й гарне ім’я придумала, а ти вигадуєш? Все з тобою ясно. Егоїстка ти, – розлютилася свекруха й поклала слухавку.

«Своїх синів, головне, назвала Андрій і Олексій! А для онука нічого кращого, ніж Дем’ян, не знайшла», – роздосадовано розмірковувала Христина.

Коли вона розповіла чоловікові про цю розмову з його матір’ю, Андрій лише засміявся:

«А пам’ятаєш про твій віщий сон? Яку ти там рибу побачила?»

***

Христина й Андрій були одружені вже більше десяти років, але дітей у пари досі не було.

Спочатку їх захоплювали кар’єри й купівля квартири, потім вони подорожували.

Коли ближче до тридцяти років задумалися про дитину, стало зрозуміло, що не все так просто.

Почалися тривалі походи до лікарів, обстеження та лікування. Здавалось, усе має бути добре, але вагітність ніяк не настала.

Відзначаючи дванадцяту річницю шлюбу, подружжя зі смутком визнало, що, мабуть, залишаться бездітними. Андрій поспішно витер сльозу, що навернулася, і сказав:

«Не судилося нам бути батьками. Але я тебе люблю і хочу з тобою зустріти старість, незважаючи ні на що».

Рівно через місяць Христина побачила яскравий і дивний сон. Їй снилося, що вона заходить у ванну кімнату і бачить у повному води ванні величезного коропа.

«Андрію, Андрію! Подивись, хто у нас тут з’явився! Як це так вийшло? Ти ж ніколи не ходив на риболовлю!» – закричала Христина чоловіку… і прокинулася.

Був уже ранок. Швидко зібравшись на роботу, Христина поділилася з Андрієм своїм яскравим сном. Той лише усміхнувся:

«Може, дійсно риболовлею захопитися? Раз тобі вже риба сниться!»

На роботі за чаєм Христина поділилася з кількома колегами своїм незвичайним сном.

Тетяна Іванівна загадково усміхнулася і, підморгнувши Христині, сказала:

– Ох, Христинко! Означає, що ти собі рибку впіймаєш! На все життя.

– Як це?

– Це ж сон до вагітності. Згадаєш ще мої слова!

Христина лише зітхнула. Останній місяць вона вже ні на що не сподівалася. Але коли прикинула терміни, зрозуміла, що йде п’ятий день затримки.

Наступного ранку вона ошелешено дивилася на тест із двома яскравими смужками.

Вагітність протікала досить благополучно, і майбутню матір мучила лише помірна нудота в перші три місяці.

Потім її почала мучити виключно свекруха.

***

Віра Петрівна була жінкою діяльною і давно чекала внуків. Як тільки вона дізналася, що її невістка вагітна, одразу взялася активно навчати Христину.

– Тобі потрібно не менше п’ятдесяти пелюшок. Фланелевих і легких. Праска, сподіваюся, у тебе в порядку? Їх потрібно буде випрати і прасувати за найвищої температури з обох боків!

– Взагалі-то, я не планувала пеленати. Зараз можна просто купити розпашонки і боді з підгузками.

– Про що ти? У тебе ж буде хлопчик! Ніяких підгузків із пластику! Там, як у теплиці! Тільки марлеві! Я тебе всьому навчу, а то зіпсуєш онукові моєму здоров’я з малечку!

– Добре, тільки я тоді хочу хоча б вибрати колір і малюнок цих пелюшок, – здалася Христина. – Бо не люблю надто яскраві з принтами.

– Виберемо, не хвилюйся, – з готовністю повідомила свекруха.

Рівно через тиждень Віра Петрівна з усмішкою поставила перед здивованою Христиною великий пакет пелюшок:

«Я подумала, чого ти будеш по магазинах ходити, бацили всілякі чіпляти! Я без тебе не впораюся, чи що? Дивись, яка фланель якісна!»

Христина розчаровано розгортала одну пелюшку за другою: всі яскравих кольорів і з великими каченятами, ведмежатами та очастими машинками.

«Гаразд вже, раз купила, то купила. Не сваритися ж із нею з цього приводу».

Уже перебуваючи в пологовому будинку, невістка дізналася, що свекруха переїхала до них пожити «на тиждень-другий, щоб із новонародженим допомогти».

Занадто втомлена після важких пологів, Христина не знайшла в собі сил заперечувати.

«Допомога справді в перший час знадобиться», – розсудила вона.

«Ой, як ти його тримаєш дивно! Дай, швидше дай сюди, покажу хоч, як правильно тримати», – з такими словами зустрічала свекруха Христину на виписці.

Молоді батьки миттєво відчули на собі натиск новоспеченої бабусі стосовно власного сина.

Вже вдома Христина помітила, що придбані нею ванночка для купання й упаковка підгузків були виставлені на балкон.

– Я вас купати хоч правильно дитину навчу! На дно ванночки потрібно плівку покласти, а не ті ваші незрозумілі гірки ставити! А то точно всі кінцівки вивихнете Дем’янчику моєму.

– Його звати Тарас, – нагадав Андрій.

– Ну вже для себе назвали, як назвали, а для мене він – Дем’янчик! Ходімо куп-куп, Дем’ян! Тільки потрібно, щоб ванна була розпарена. А то ви ще й застудите! – метушилася свекруха, включаючи максимально гарячу воду.

Коли ванна була приготовлена, Віра Петрівна, підхопивши дитину й покрикуючи на сина, щоб не тримав двері у ванну довго відкритою, видалилася мити немовля.

Хлопчик плакав, а бабуся швидко намилювала його дитячим милом. Після купання туго запеленала в дві пелюшки водночас.

– У нас же вдома тепло, – спробувала протестувати Христина.

– Це вам тепло. А він маленький, йому холодно буде. Чепчик не знімай і не розгортай, нехай так спить!

Ніч для Христини та її чоловіка видалася неспокійною. Дитина не могла спати на мокрих марлевих підгузках і постійно будила їх плачем.

Доводилося вставати, розпеленувати, змінювати й запеленувати наново. Усі ці підйоми і постійні турботи не давали спати ні батькам, ні немовляті.

До ранку у відрі для прання громоздилася гора пелюшок, а Христина та Андрій могли змагатися, чиї кола під очима темніші.

У маленького Тараса від призначеного бабусею пеленання тепле встала пітниця.

– Та не пітниця це! – рішуче заявляла Віра Петрівна, дивлячись на висип. – Це ти щось з’їла, отого мого хорошого і сипе!

– Та я і так уже на одній гречці з курятиною сиджу! – обурилася Христина.

– Може, твоє молоко йому зовсім не підходить! Я б краще сумішшю його годувала, – стояла на своєму свекруха.

– Ну вже ні! Буду годувати сама, – не здавалася Христина.

Свекруха, презирливо цокнувши язиком, видалилася. Але з того часу щодня рано вранці, ледве почувши писк немовляти, Віра Петрівна вдиралася в спальню молодих батьків і забирала дитину у Христини:

«Мама не знає, як тебе заспокоїти! Давай хоч бабуся поносить Дем’янчика. А ось у мене пустушечка є!»

Дитина випльовувала запропоноване, але бабуся, незважаючи на протести Христини, знову і знову намагалася привчити його до соски.

Перше ж зважування показало, що немовля втрачає у вазі.

«Це все тому, що свекруха вічно його в мене від грудей відриває. Мовляв, вона краще понянчиться з ним, ніж він буде мої ніби-то порожні груди мучити!» – усвідомила Христина і почала відстоювати своє материнство.

Наступного ранку свекруха за звичаєм розчинила двері спальні Христини та Андрій зі словами:

– Іди краще їжу приготуй та випери, а я з онуком понянчуся! Яка користь йому на твоїх порожніх грудях висіти!

– Ні, дякую! Він ще їсть, – рішуче відповіла Христина, притиснувши сина до себе.

– Було б що їсти! – прошипіла свекруха, невдоволено блимнувши очима. – Дай краще я його поношу!

– Знайде! – спокійно відповіла Христина. – Коли наїсться, тоді й поносите.

Щойно Христина категорично заборонила свекрусі забирати у неї сина, той одразу почав набавляти вагу.

Віра Петрівна лише роздратовано видихала й нарікала на те, що Христина тільки мучить хлопчика.

«Вже достатньо нам бабусиного догляду», – вирішила Христина і попросила чоловіка сказати матері, що вони вже чудово справляються з батьківськими обов’язками і вже час їй повертатися додому.

Після розмови з сином Віра Петрівна образилася:

– А я хотіла у вас ще пару місяців пожити! Як же мій Дем’янчик без мене?

– Будемо приходити до тебе в гості, – втішив матір Андрій.

Вони дійсно майже кожні вихідні приїжджали до Віри Петрівни. Та з порогу виривала онука з рук невістки і радісно цілувала в губи.

«Ай, відпочиньте там самі, поки ми з онуком поспілкуємося!» – роздратовано відмахувалася вона від невістки та сина. Коли наступав момент прощання, вона притискала онука до себе і казала:

– Ви їдьте, а онук у мене залишиться. Йому зі мною добре!

– А годувати-то, чим будете? – одного разу в жарт запитала Христина.

– Я знайду йому найкраще молочко! – радісно заявила свекруха. – Не те, що твоє бідненьке!

– Гаразд, мам, нам пора, – втрутився у цю розмову Андрій, передчуваючи, що нічим хорошим спілкування його дружини зі свекрухою не закінчиться.

Виходячи на вулицю, Христина сказала чоловікові:

– Я так розумію, що вона з тобою і твоїм братом не нагляділася?

– Та ми майже весь час у бабусі з дідусем жили, – зізнався Андрій.

– Воно і видно. Тільки ми не для неї сина народили. Доведеться їй змиритися з тим, що вона бабуся, а не мати.