Несподіваний скандал через надзвичайно смачний омлет

Скандал вибухнув несподівано. Через омлет. Омлет був просто неймовірний: соковиті помідори, нарізані товстими скибочками, ковбаска, порізана кубиками, дрібно нарізана зелена цибуля. І вся ця краса була залита збитими яйцями і посипана тертим сиром. Надзвичайно смачно!

Але коли ти їси такий омлет восьмий день поспіль, вже відчуваєш тільки огиду.

Про це Оксана зі злістю сказала Богданові, який цей омлет наполегливо готував їй на обід уже два тижні.

– Не хочу я твій омлет! Я хочу борщ. Цілу тарілку наваристого борщу, який я вчора ввечері зварила. Зі сметаною, з салом і часником! А від твого омлету я скоро кукурікати почну!

І, звісно ж, Богдан образився. Він вважав, що супи – це абсолютно марна страва, на відміну від омлету. І взагалі, він цей омлет готував з любов’ю і такі смачні омлети можна щодня їсти. А Оксана носом крутить!

Ось тоді Оксана й сказала Богданові все, що про нього думає. І про його скупість і лінь, а заразом згадала і про засохлі шашлики, якими він її намагався тиждень годувати, запевняючи, що м’ясо добре просмаженого шашлику на четвертий день саме смачне. І про “танчики” сказала, в які він цілими днями грався. І про роботу, на яку Богдан так і не зміг влаштуватися: то графік не підходить, то керівник не такий, то далеко їхати, то зарплата мала. І про суші нагадала, які він без докорів сумління замовляв майже що вечора, і за які платила чомусь Оксана, яка суші й не любила.

У підсумку, Богдан образився. Так сильно образився, що швидко зібрав свої речі, сказав, що поки поживе у мами, а Оксана повинна подумати над своїм поводженням. І пішов, грюкнувши гучно вхідними дверима.

Оксана терпіти не могла, коли її називали Оксаною і зі злості викинула омлет разом зі сковородою в смітник, розігріла борщ, але апетит раптом зник, зате неймовірно захотілося кави. Кави в її квартирі не було вже два місяці. З тих самих пір, як Богдан переїхав до неї і в перший же вечір сказав, що кава погано впливає на колір її обличчя, тому в квартирі має бути виключно зелений чай.

Дівчина накинула куртку і вибігла на вулицю. Кави хотілося просто неймовірно.

Відкрила двері в найближчу кав’ярню і занурилася в теплий аромат щойно змеленої кави та східних спецій. І одразу захотілася тут залишитися назавжди.

– Вітаю вас! – усміхнувся їй рудиволосий юнак за барною стійкою. – Кава?

Оксана не встигла здивуватися, просто кивнула і незграбно забралася на високий стілець біля барної стійки.

– Ви у нас десятий відвідувач за сьогоднішній вечір і вам належить комплімент від закладу: безкоштовна авторська кава.

Оксана натягнуто усміхнулася:

– Це ви щойно придумали?

– Чому б і не придумати таку чудову традицію. – рудиволосий поставив перед дівчиною велику керамічну чашку з пухкою збитою вершковою піною і простяг срібну чайну ложку. – Ваш авторський кавовий напій “Щасливий спогад”. Рекомендую почати з пінки.

Оксана тяжко зітхнула і набрала в ложку трохи повітряної маси. Пінка була густою і чомусь пахла жасмином. Дівчина обережно спробувала її. І заплющила від задоволення очі.

Теплий літній вечір опустився на місто. Шум машин поступово вщухав, рідкі перехожі неспішно прогулювалися вуличками, насолоджуючись чудовим вечором. У відкрите вікно впливав тонкий аромат цвітучого жасмину.

Оксана тримала в тремтячих від хвилювання руках щойно роздрукований лист. Вступила! Ура! Вона вступила! Значить, не даремно були безсонні ночі і сльози, зубріння білетів і невідомий страх, що вона провалить вступні іспити. Від нахлинутого щастя хотілося обійняти весь світ!

Оксана отямилася від спогадів, коли на дні чашки не залишилося ні краплі кави.

– Яка у вас несподівано чарівна і смачна кава. Не знаю, що ви туди додали, але мене просто розриває від щастя!

– І хочеться обійняти весь світ? – усміхнувся рудиволосий, протираючи високий скляний келих.

– І хочеться обійняти весь світ… – повторила дівчина, відчуваючи себе так, наче з її крихких плечей несподівано звалилась важка бетонна плита, що давила на неї довгих два місяці. – Я наче спала весь цей час у якомусь важкому кошмарному сні і нарешті прокинулася. Дякую за “Щасливий спогад”. Ви повернули мені мене.

– Це наша робота. – несподівано серйозно відповів юнак. – Двері “Кохети” завжди відкриті для тих, хто трохи заблукав або заплутався. Не в моїх правилах давати поради. Але я б дуже рекомендував вам змінити замок на вхідних дверях і почати життя з чистого листа.

– Можливо, прислухаюся до вашої поради. – Оксана кинула до великої скляної банки для чайових кілька гривень, легко сплигнула з барного стільця і, щасливо усміхаючись, вирушила до виходу.

Рудиволосий Ярік, бармен, бариста і кухар в одному обличчі, зосереджено тер на дрібну тертку дикий женьшень, щоб приготувати освіжаючий напій для наступного відвідувача. У Яріка була дивовижна здатність точно знати, що знадобиться новому відвідувачу цілодобово працюючого “Кохета”, чарівного місця, у якому кожен знайде те, що шукає…