Невипадкова доля

Таке вже її життя

Марічка поспішала додому. Під талим снігом ховались остороньки льоду, ноги роз’їжджались, а на дорозі стояли калюжі. Авто, що мчали повз, оббризкували зазеваних прохожих брудною водою. Дівчина трималась подалі від краю тротуару.

Дійшовши до хати, вона відчула, як спина стала мокрою, а ноги гули від втоми. До того ж — промокли. “Треба б купити нові чоботи”, — подумала вона.

У передпокої Марічка безсило опустилась на пуф. Зняла чоботи й пошевелила пальцями у мокрих колготках. “Гарно б зараз чаю з лимоном, щоб не занедужати”, — зітхнула вона. Не встигла поставити чоботи біля батареї, як почула стукіт у стіну. Так мати кликала її — ложечкою по стіні.

— Що, мамо?
Мати щось невиразно промурчала у відповідь.

— Я була на роботі, — підійшла Марічка до ліжка, підправила ковдру. Від матері пахнуло сечею. “Підгузник переповнений”, — зрозуміла вона.

Витягнувши чистий із упаковки, вона змінила його, подолавши нудоту від різкого запаху. Мати весь час щось бурмотіла. Говорити вона вже не могла.

— Ось і все. Зараз приготую вечерю. — Марічка підняла важкий підгузник і вийшла, ігноруючи матчин буркіт. Вона звикла не скаржитись. Це не допоможе, тільки собі гірше зробить.

Колись у них була звичайна сім’я. Батько очолював кафедру в університеті, мати доглядала за дітьми. Але одного дня все розвалилось. Марічка закінчила десятий клас, а її брат Олесь — третій курс, коли батько помер.

Одна з абітурієнток спробувала дати йому хабаря. Батько був принциповим і відмовив. Тоді розлючена жінка наклепала на нього — сказала, що він узяв гроші, але не допоміг. Розпочали перевірку, і серце батька не витримало.

Мати так і не змирилась з втратою. Вона сиділа на дивані, дивилась у одну точку, потім раптом бігла на кухню готувати вечерю. Вона чекала чоловіка, ніби він ось-ось повернеться з роботи.

Раніше до них двічі на тиждень приходила дівчина Тетяна, прибирала, ходила за продуктами. Але після смерті батька грошей не вистачало, і Марічці довелось брати все на себе. Мати навіть перестала її впізнавати, називала Тетяною.

Гроші швидко закінчились. Мати не вміла економити, купувала собі сукні та прикраси. Колись до них часто приходили гості, і навіть тепер мати змушувала Марічку накривати стіл, потім забувала про це й лаялась.

Олесь першим запропонував, щоб сестра пішла працювати. Якщо він кине університет, його заберуть до армії, а так він закінчить навчання і допомагатиме родині. Тоді це здавалось єдиним виходом.

Марічка пішла працювати у дитячий садок. Вона добре грала на фортепіано — колись закінчила музичну школу. Зарплата була маленькою, але вона могла навідуватись додому, поки діти спали.

Олесь, закінчивши університет, поїхав до Києва. Обіцянку допомагати сім’ї він швидко забув. На прохання грошей на сидільницю він відповідав, що йому самому важко.

Відносини з братом завжди були напруженими. Уся краса дісталась Олесю: карі очі, густе волосся, високий зріст. А Марічка була схожа на батька — худорлява, з тонкими губами й виступаючими вухами.

Одного разу, повернувшись додому, вона виявила, що з матчиної шкатулки зникли прикраси. Мати звинуватила її, а Олесь лише посміхнувся: “Не розумію, про що ти”.

Взимку мати вийшла на вулицю в шубі та золоті — хотіла купити подарунки “чоловікові”. Марічка знайшла її в парку, побиту й обікрадену. Відтоді мати лежала, не говорила й не керувала собою.

Через рік приїхав Олесь. Зайшовши в хату, скривився:

— Ну й сморід. Ти зовсім не доглядаєш за нею?

Марічка не витримала:

— Забирай її до себе! Твоя дружина краще доглядатиме!

Олесь зайшов до матері, але швидко вийшов. Вона його не впізнала.

— Тут неможливо дихати. Визнач її в будинок для літніх — там буде догляд.

— Це ж наша мати! — обурилась Марічка.

— Вона вже не мати, а “овоч”. Дивись на себе — коли востаннє в парикмахерській була? Руки, як у селянки.

— А скільки разів я просила в тебе грошей на сидільницю? Замість цього ти вкрав прикраси. Зараз за рештою приїхав? Ну, нема вже нічого!

Олесь не сперечався. Він запропонував продати батьківську квартиру: “Тобі куплю меншу, а решта грошей — мені”.

Марічка погодилась. Але нова квартира виявилась тісною, з шумною вулицею під вікнами. Влітку — спека, взимку — холод. Мати невдовзі померла. На похорон Олесь не приїхав.

Після цього Марічка поїхала відпочивати до Одеси. Там вона познайомилась з чоловіком, який запропонував їй залишитись: “У нас великий будинок, сад”. Але, пропрацювавши цілий день на ринку, вона зрозуміла: це не її шлях.

Повернувшись додому, вона пообіцала собі більше нікому не служити.

Але одного разу заА коли в дитячому садку з’явився хлопчик, якого нікому було забрати, Марічка, не думаючи, простягнула до нього руки — і знайшла щось більше, ніж свободу.