Ні, це не дрібниці – якщо твої почуття щирі, доведи це

— Ні, Марку, це не пусті претензії, — заперечила Оксана. — Якщо ти дійсно мене любиш так, як говориш, то поставишся уважно до моїх слів. Інакше мені доведеться скасувати весілля.

— Звичайно, я тебе люблю, Оксанко, — молодий чоловік спробував обійняти дівчину, але вона м’яко відсторонилася. — Невже я запропонував би тобі шлюб, якби не любив? Але і ти повинна мене зрозуміти. Я одружуюся вперше. Усі мої друзі скільки вже чекають цього парубочого, а я їм скажу, мовляв, пробачте, хлопці, дружина не дозволяє! Та мене ж останній двірник зловтішки обговорить! Ще не одружилися, а я вже під каблуком! — Марк намагався не накричати на наречену.

— Виходить, дорогий, що думка друзів для тебе важливіша, ніж мої почуття? — брови Оксани піднялися.

— Ні, Оксанко, — хлопець обняв дівчину, занурюючи обличчя в її волосся. — Мене дуже, дуже хвилюють твої почуття, як і ти сама.

— Почекай, Марк! — різко сказала Оксана, відійшовши від нареченого. — Давай спочатку закінчимо нашу розмову.

— Добре, давай закінчимо, — погодився той. — Сподіваюся, ти поясниш мені чітко, без своїх загадкових натяків, чому ти проти парубочого?

— Добре, — дівчина сіла на диван, стримуючи сльози. — Я тобі розповідала, чому розлучилася з колишнім…

— До чого тут твій колишній? — розсердився хлопець. Згадка про минуле, яке, на його прикрість, було у коханої дівчини, завжди викликало в нього роздратування. — Він тобі зрадив. Знаю, це прикро. Але я ж тобі зраджувати не збираюся. Чи ти мені не довіряєш?

— Марку, я довіряю тобі. Але я тобі раніше не розповідала, як це сталося. Він влаштував так званий парубочий, на якому якимось чином були й дівчата. Я дізналася про це пів року потому від подруги, яка теж там була. І це сталося за кілька днів до весілля, коли я злягла з високою температурою. Чоловік трохи опирався, коли я його про це розпитувала, але потім зізнався, що п’яний переспав із тією подругою.

— Боже, Оксанко, невже через одного козла тепер потрібно всі парубочини заборонити?

— Як ти не розумієш?! — заплакала дівчина, не знайшовши підтримки. — Це був такий удар, що я ледве з розуму не зійшла! Я взагалі жити не хотіла. Тоді я була вагітною і через стрес втратила свою дитину, а потім довго лікувалася. Мені байдуже на чужих людей, але я очікувала від тебе підтримки та уваги!

— Пробач, кицю, я не думав, що все так серйозно. Ти ж не розповідала мені подробиці. Звісно, я зроблю все, щоб ти була щаслива і ніколи більше не переживала нічого подібного, — Марк осипав улюблену поцілунками, шепочучи ніжні слова.

В ніч перед весіллям Оксані не спалось. Вечір напередодні був занадто метушливим, тому швидко заспокоїтися не вдавалося. Весільна сукня, яка чекала свого часу майже місяць, висячи у шафі, раптом виявилась їй завеликою. Довелося терміново підганяти її по фігурі. Добре, що мати вміла керуватися голкою, бо інакше довелося б терміново шукати швачку, готову пізно ввечері прибігти до них додому.

На цьому сюрпризи не скінчилися. Візажист, з якою вона домовлялася заздалегідь, подзвонила і хриплим голосом повідомила, що захворіла з високою температурою, порекомендувавши іншого майстра. Але чи впорається візажист, який ніколи не бачив клієнтку, із завданням? Усе це не давало дівчині заснути. Якби шлюбна церемонія була призначена на пізніше, то було б набагато простіше. Але Марк наполіг на ранковій процедурі, щоб лишилося більше часу для святкування, відпочинку, а вночі полетіти у весільну подорож.

Їй не дуже подобався такий напружений графік. Хотілося, щоб усе йшло спокійно, без метушні та поспіху, щоб насолоджуватися кожним моментом, відчуваючи себе прекрасною принцесою, якою всі захоплюються. До того ж, така розкішна весільна урочистість потрібна була лише його батькам, з її боку гостей набралося всього 10 осіб. Але Марк вирішив інакше, й вона підкорилася. Добре, хіба цей день найголовніший у її житті? Якщо попереду чекає безліч чудових днів поряд із коханим чоловіком.

У РАЦСі Оксана купалася в морі квітів і привітань. Єдине, що трохи затьмарило день, було те, що Маркові не здоровилось. Вона відразу помітила, що він блідий. Напередодні хлопець трохи захворів і провів день у ліжку.

— Нічого, Оксанко, не хвилюйся, — запевнив він наречену, — це пройде. Я випив ліки, і мені вже краще.

— Хочеш, не будемо кататися містом, а просто прогуляємося парком, там і поперефотографуємося?

— Гарна ідея! Дякую, кицю, ти найкраща! — оцінив її пропозицію чоловік.

Вони неспішно пройшлися парковими алеями в супроводі свідків, які зробили безліч знімків. Потім поїхали в ресторан, де їх чекали родичі та інші гості. Батьки вийшли назустріч молодятам із короваєм у руках. Мати Оксани виголосила коротку промову, після чого молодята відкусили по шматочку хліба. Слух у Оксани завжди був ідеальним, тому вона почула слова, які призначалися суто для Марка: «Закусуй гарненько, бо після вчорашнього на тебе дивитися важко».

Вона уважно глянула на свідка, який з усмішкою поглядав на жуючого Марка. Той, зрозумівши, що його слова почуті, зніяковів і відвернувся. Дівчина застигла, не в змозі проковтнути хліб, що став у роті важкою липкою масою.

— Випий водички, — занепокоїлася мати, протягуючи пляшку.

Оксана з натугою позбулася спазму в горлі, але голову здавили невидимими обценьками, що викликали біль і страх. Вона, відчуваючи гостру нестачу повітря, покрилася холодним, липким потом.

— Оксанко, що з тобою? — підскочив до неї Марк. — Тобі погано?

— Може, вона вагітна? — пронеслося шепотом з натовпу.

— Почекай, Марк, — мати обняла доньку, відводячи її від новоспеченого зятя. — Веди гостей до банкетного залу. Я сама впораюся. Скоро ми повернемось.

Біля туалету Оксана сіла на лавку й затремтіла всім тілом.

— Панічна атака? — стурбовано запитала мама.

Дівчина кивнула і притулилася до матері.

— Давай дихатимемо, я допоможу тобі впоратись.

Мати згадала той час, коли витягала доньку з депресії після невдалого першого сімейного досвіду. Тоді вона теж відвідувала психолога, щоб навчитися справлятися з такими атаками, про які раніше ніколи взагалі не чула. До цього у неї була здорова і життєрадісна донька.

І зараз, заспокоюючи свою дівчинку, вона з жахом зрозуміла, що рано раділа її видимому благополуччю та веселості. Щось, очевидно, сталося, якщо панічні атаки повернулися. Вислухавши, Оксана втомлено попросила матір привести до неї Марка. Той швидко прибіг до неї і опустився поруч на коліна.

— Оксанко, що це було? — запитав Марк. — Я ніколи не бачив тебе в такому стані. Ти, і справді, вагітна?

— Ні, Марк, я не вагітна. На щастя.

— Чому ти так говориш? — здивувався хлопець.

— Скажи мені чесно, Марк, що було вчора?

— У якому сенсі? Нічого особливого не було. Я ж тобі казав, що захворів і весь день провів у ліжку.

— Що в тебе боліло, Марк? Яка температура була? А лікаря ти викликав?

— Я…ні… навіщо лікар? — зніяковів хлопець. — До чого стільки запитань? Ти в чомусь мене підозрюєш?

— Я думаю, що вчора ти пив спиртне, а не ліки.

— Дурниці! — Марк підскочив. — Не думав, що в тебе маніакальна підозрілість!

— Тоді поглянь мені в очі, Марк, — дівчина взяла його за руку і притягла до себе. — Я повірю тобі раз і назавжди, якщо ти прямо зараз подивишся мені в очі й скажеш, що лежав у ліжку, а не був десь в іншому місці. Давай, Марк!

— Легко, — хлопець подивився їй в очі. — Я вчора лежав у ліжку…

Він не витримав її проникливого погляду і, запнувшись, почервонів і відвів очі.

— Продовжуй, Марк, я тебе слухаю!

— Так, я був на парубочому! — вигукнув він, уперто висунувши щелепу, — А як, на твою думку, я мав вчинити? Друзі мене б не зрозуміли. Я не хотів, щоб ти колись про це дізналася. І припини істерику, врешті-решт! Ти повинна мені довіряти, тому що я можу поклястись, що нічого поганого на нашому парубочому не було.

— Вірю, Марк, вірю. Але це не головне.

— А що тоді головне? Ми любимо одне одного, я тобі зраджувати не збираюся. Що ще потрібно?

— Повага, Марк, і чутливість до почуттів і болю іншої людини.

— Саме тому я тобі й не сказав нічого про парубочий. Мені не хотілося тебе засмучувати.

— Дякую, я так і зрозуміла.

— Ходімо до гостей, бо зачекалися, усі вже голодні.

— Я скоро. Поклич мою маму.

Оксана, відчуваючи в ногах слабкість після перенесеної атаки, встала і взяла маму під руку.

— Мамочко, виклич мені таксі, я поїду додому.

— Ти добре подумала, дівчинко моя? Зруйнувати стосунки легше, ніж потім відновити.

— Нічого відновлювати, мамо. В нашому з Марком домі фундамент виявився збудованим на піску.

Цілий вечір дзвонили родичі чоловіка, але Оксана вимкнула телефон після того, як його батьки вилили на неї відро образ і погроз за те, що вона осоромила їхнього сина. Самого Марка не було чутно кілька днів. Наприкінці тижня він зателефонував і ображеним тоном сказав:

— Ну, і що ти мені тепер скажеш?

Було зрозуміло, що він чекав від неї сліз покаяння й вибачень.

— Я подала на розлучення, — тихо відповіла вона.

— Тобто? — вигукнув хлопець. — Замість того, щоб просити прощення за свою дурість і зрив весілля, ти збираєшся вчинити ще одну дурницю?!

— Марк, ти зробив мені дуже боляче. Я більше не можу тобі довіряти. До того ж, я не можу будувати своє майбутнє з людиною, яка звинувачує мене в тому, в чому сам був неправий.

— Я неправий?! Та мої батьки стільки грошей вгробили на це весілля! І не я винен, що ти знецінила традицію, яка важлива для моїх близьких.

— Я рада, що в тебе так багато близьких людей. На жаль, я не стала однією з них. Тому подала на розлучення.

Після цих слів Марк почав кричати і вимагати повернути гроші, які його сім’я витратила на весілля.

Марк подав зустрічний позов на повернення коштів, витрачених на весілля і не відбулася подорож. Хоча з’ясувалося, що його гості з задоволенням з’їли все, що було на столах, включаючи триярусний торт, а за невикористаний тур, призначений для медового місяця, він відшкодував частину грошей. Після того, як у задоволенні позову йому було відмовлено, він у всіх соцмережах заніс Оксану в чорні списки.

Через кілька місяців Оксані анонімно надіслали фотографії, як «хворий» Марк обіймає якусь дівчину на своєму парубочому.