З життя
Ніхто не захотів взяти цю кішку: примхлива й злюща, хоча й красуня!
Збиратися брати Асю ніхто не хотів… Вредлива і до чужих зла кішка, хоча й красуня! Чужі для Асі були всі, крім Ганни, яка регулярно чистила її клітку і міняла корм, воду та наповнювач. ЇЇ царівна-неспокійна це терпіла. Лише відвертала спину та стукала хвостом, доки дівчина наводила лад у її “апартаментах”. Варто зазначити, що ніхто з волонтерів точно не знав про її долю до притулку. Її знайшли на вулиці в страшенно морозний для області день. Було майже -20! Худа кішка привернула увагу двірника Тараса. Він виходив на уборку рано, ще до шостої. Так йому подобалося. Тихо, машин майже немає і ніхто не відволікає.
Кішка, об яку він зачепився мітлою, навіть не намагалася втекти, і це його здивувало! Нахилившись, зрозумів, що кішка примерзла шерстю до тротуару. Лід під нею був темний від крові. Тараса аж затрясло! Молодий хлопець, він був інтровертом через невелику розумову відсталість, але добрий! Бог відміряв Тарасу співчуття за троїх. Ой, а як він тварин любив! Тварини вони ж душу чисту мають, як їх не любити? А образити їх – гріх великий!
Тарас це твердо знав. Його бабуся, яка виховувала Тараса, забравши внука у вічно п’яної дочки, часто годувала котів на вулиці. І Тарас їй допомагав з дитинства. Він пам’ятав зморшку руку бабусі, яка гладила чергового нещасного кошеня і її голос, що казав:
– Адже у них, Тарасику, нікого немає на світі, і захист їм лише Бог… Їм-то пенсії не платять, як нам з тобою. Треба ділитися хлібом щоденним.
Тарас заперечував лише в тому, що це ж не хліб, а каша з рибою, але бабуся пояснювала значення цієї фрази і додавала, що котики хліб не їдять. Звісно, з голодухи і корку гристи почнеш, але ця їжа не для хижака!
Тарас перервав спогади і, схлипуючи, побіг у будку гріти чайник… Через двадцять хвилин він обережно відділив кішку від крижаного тротуару. І поніс у будку, в тепло. Нещасне створіння мовчало і лише дивилося на парубка змученими очима.
Як тільки пробило 8, Тарас кинувся в найближчий притулок! Там його знали і приймали, як добровольця. Тарас любив приходити і займатися чоловічою роботою: дрова колоти для приготування їжі і опалення, вугілля розвантажувати для тих же цілей. Притулок існував виключно на ентузіазмі і пожертвах. Ганна побачила його поранену сумку і негайно доставила кішку в клініку, де їм часто допомагали! Молодий двірник витягнув з кишень комбінезона всі гроші, що залишилися у нього до зарплати. Вийшло 1500 гривень.
– Ось, візьміть для Асі!
– Ти знаєш її ім’я? – здивувалася Ганна.
– Ні, я сам її так назвав, можна? – несміливо запитав Тарас.
– Господи, звичайно… Лише б вижила!
Операція була довгою. Чи, можливо, так здавалося молодим людям. Потім лікар вийшов і сказав їм:
– У кішки дійсно дев’ять життів. У всякому разі у цієї! У неї було ножове поранення, уявляєте? Якийсь дурень пхнув ножем у бік, і вона, мабуть, змогла дійти лише до того місця, де її знайшли. Впала, а кров швидко примерзла разом з шерстю. Якби пройшло трохи більше часу, відскребав би ти, хлопче, її труп…
– Я її поки в притулку залишу. Коли можна буде, Андрію Ігоровичу?
– Ну, десь три дні нехай у мене побуде. Уколи будемо робити. Місце зараз у стаціонарі є.
– Дякуємо вам величезне!
Доктор махнув рукою і повернувся до себе. Знайшов на полиці заначку, пачку сигарет, де їх лежало п’ять штук. Вийшов через “чорний хід” і закурив, жадібно затягуючись! Андрій Ігорович бачив багато чого, але досі, стикаючись із жорстокістю до беззахисної істоти – втрачав самовладання! Курити він кинув два роки тому…
Ася стала мешканцем притулку “Муркотунчики”. Історія її появи в цих стінах справила враження – відразу знайшлися люди, готові “удочерити” страждальницю. Але Ася була не готова до спілкування з людиною! Вона шипіла, скалилася і влучно била лапою, якщо її намагалися торкнутися, демонструючи “поганий” характер! Тому вирішили не поспішати з видачею Асі навіть у дуже добрі руки.
Тарас навідував кішку. Йому дуже хотілося забрати Асеньку до себе! Тільки куди? Жив Тарас у комунальній квартирі, у двох кімнатах після смерті бабусі. Але сусіди були проти будь-яких тварин у приміщенні! Доводилося миритися з цим і душу відводити, годувавчи і гладячи котів на вулиці.
На Тараса Ася не шипіла. Побачивши його, кішка щоразу завмирала і уважно дивилася на чоловіка. Смутне спогад мануло в зелених очах Асі. Вона нюхала повітря і їй здавалося, що запах цього чоловіка вона вже відчувала. І він не таїть загрози, навпаки. Але набута підозрілість брала верх і не давала Асі відгукнутися на ласку. Вона мовчки відходила в кут клітки і слухала, що говорить їй цей незрозумілий хлопець.
– Ех, Ася, я так перелякався за тебе тоді! А тепер ти така гарна, справжня царівна! Шерсть блищить, а колір який – такого ніколи не бачив!
Ася була “шоколадкою” – дійсно, досить рідкісний окрас. Вона розуміла, що їй кажуть приємні слова, але дивилася недовірливо. Тарас йшов, щоб повернутися в інший раз…
Навіть у нашому, наскрізь меркантильному і продажному світі, трапляються чудеса. Дім двірника Тараса потрапив під переселення і несподівано для себе, Тарас став власником просторої однокімнатної квартири! Після отримання документів і ключів хлопець пішов не по магазинах меблів, як інші новосели, ні! Він увірвався в двері притулку, пробіг повз Ганни і зупинився біля клітки Асі.
– Асенько, люба! Мені квартиру дали, окрему! Підеш до мене жити, Ася? Я ж за тобою прийшов! Будь ласка…
Ася довгі дві хвилини дивилася на Тараса. І тоді сталося ще одне диво! Вона приклала голову до решітки і дозволила Тарасу себе погладити!
– От і все… Дочекалася свого принца наша Ася! – засміялася Ганна, спостерігаючи цю дивовижну метаморфозу. – Готуйся до переїзду, Асенько!
Тяжко повірити в щирість і доброту після зради і болю, але якщо кішка обрала вас, щоб надати вам такий кредит довіри – ви Справжня Людина.
The Dearest of Kin: A Heartwarming Tale of Three Generations, Grandchildren’s Laughter, and Family Bonds in the Smith Household
Funny how life turns out, isnt it? Things could have so easily gone differently. Our neighbour is always amazed at...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant—And You Don’t Even Have Children! An English Mother-in-Law’s Relentless Criticism Unites Her Son and His Wife During a Turbulent Home Renovation”
Youre not a wife, youre just a servant. You havent even had any children! Mum, Eleanor is going to stay...
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...