Ніхто не захотів взяти цю кішку: примхлива й злюща, хоча й красуня!

Збиратися брати Асю ніхто не хотів… Вредлива і до чужих зла кішка, хоча й красуня! Чужі для Асі були всі, крім Ганни, яка регулярно чистила її клітку і міняла корм, воду та наповнювач. ЇЇ царівна-неспокійна це терпіла. Лише відвертала спину та стукала хвостом, доки дівчина наводила лад у її “апартаментах”. Варто зазначити, що ніхто з волонтерів точно не знав про її долю до притулку. Її знайшли на вулиці в страшенно морозний для області день. Було майже -20! Худа кішка привернула увагу двірника Тараса. Він виходив на уборку рано, ще до шостої. Так йому подобалося. Тихо, машин майже немає і ніхто не відволікає.

Кішка, об яку він зачепився мітлою, навіть не намагалася втекти, і це його здивувало! Нахилившись, зрозумів, що кішка примерзла шерстю до тротуару. Лід під нею був темний від крові. Тараса аж затрясло! Молодий хлопець, він був інтровертом через невелику розумову відсталість, але добрий! Бог відміряв Тарасу співчуття за троїх. Ой, а як він тварин любив! Тварини вони ж душу чисту мають, як їх не любити? А образити їх – гріх великий!

Тарас це твердо знав. Його бабуся, яка виховувала Тараса, забравши внука у вічно п’яної дочки, часто годувала котів на вулиці. І Тарас їй допомагав з дитинства. Він пам’ятав зморшку руку бабусі, яка гладила чергового нещасного кошеня і її голос, що казав:
– Адже у них, Тарасику, нікого немає на світі, і захист їм лише Бог… Їм-то пенсії не платять, як нам з тобою. Треба ділитися хлібом щоденним.
Тарас заперечував лише в тому, що це ж не хліб, а каша з рибою, але бабуся пояснювала значення цієї фрази і додавала, що котики хліб не їдять. Звісно, з голодухи і корку гристи почнеш, але ця їжа не для хижака!

Тарас перервав спогади і, схлипуючи, побіг у будку гріти чайник… Через двадцять хвилин він обережно відділив кішку від крижаного тротуару. І поніс у будку, в тепло. Нещасне створіння мовчало і лише дивилося на парубка змученими очима.

Як тільки пробило 8, Тарас кинувся в найближчий притулок! Там його знали і приймали, як добровольця. Тарас любив приходити і займатися чоловічою роботою: дрова колоти для приготування їжі і опалення, вугілля розвантажувати для тих же цілей. Притулок існував виключно на ентузіазмі і пожертвах. Ганна побачила його поранену сумку і негайно доставила кішку в клініку, де їм часто допомагали! Молодий двірник витягнув з кишень комбінезона всі гроші, що залишилися у нього до зарплати. Вийшло 1500 гривень.

– Ось, візьміть для Асі!
– Ти знаєш її ім’я? – здивувалася Ганна.
– Ні, я сам її так назвав, можна? – несміливо запитав Тарас.
– Господи, звичайно… Лише б вижила!

Операція була довгою. Чи, можливо, так здавалося молодим людям. Потім лікар вийшов і сказав їм:

– У кішки дійсно дев’ять життів. У всякому разі у цієї! У неї було ножове поранення, уявляєте? Якийсь дурень пхнув ножем у бік, і вона, мабуть, змогла дійти лише до того місця, де її знайшли. Впала, а кров швидко примерзла разом з шерстю. Якби пройшло трохи більше часу, відскребав би ти, хлопче, її труп…

– Я її поки в притулку залишу. Коли можна буде, Андрію Ігоровичу?

– Ну, десь три дні нехай у мене побуде. Уколи будемо робити. Місце зараз у стаціонарі є.

– Дякуємо вам величезне!

Доктор махнув рукою і повернувся до себе. Знайшов на полиці заначку, пачку сигарет, де їх лежало п’ять штук. Вийшов через “чорний хід” і закурив, жадібно затягуючись! Андрій Ігорович бачив багато чого, але досі, стикаючись із жорстокістю до беззахисної істоти – втрачав самовладання! Курити він кинув два роки тому…

Ася стала мешканцем притулку “Муркотунчики”. Історія її появи в цих стінах справила враження – відразу знайшлися люди, готові “удочерити” страждальницю. Але Ася була не готова до спілкування з людиною! Вона шипіла, скалилася і влучно била лапою, якщо її намагалися торкнутися, демонструючи “поганий” характер! Тому вирішили не поспішати з видачею Асі навіть у дуже добрі руки.

Тарас навідував кішку. Йому дуже хотілося забрати Асеньку до себе! Тільки куди? Жив Тарас у комунальній квартирі, у двох кімнатах після смерті бабусі. Але сусіди були проти будь-яких тварин у приміщенні! Доводилося миритися з цим і душу відводити, годувавчи і гладячи котів на вулиці.

На Тараса Ася не шипіла. Побачивши його, кішка щоразу завмирала і уважно дивилася на чоловіка. Смутне спогад мануло в зелених очах Асі. Вона нюхала повітря і їй здавалося, що запах цього чоловіка вона вже відчувала. І він не таїть загрози, навпаки. Але набута підозрілість брала верх і не давала Асі відгукнутися на ласку. Вона мовчки відходила в кут клітки і слухала, що говорить їй цей незрозумілий хлопець.

– Ех, Ася, я так перелякався за тебе тоді! А тепер ти така гарна, справжня царівна! Шерсть блищить, а колір який – такого ніколи не бачив!

Ася була “шоколадкою” – дійсно, досить рідкісний окрас. Вона розуміла, що їй кажуть приємні слова, але дивилася недовірливо. Тарас йшов, щоб повернутися в інший раз…

Навіть у нашому, наскрізь меркантильному і продажному світі, трапляються чудеса. Дім двірника Тараса потрапив під переселення і несподівано для себе, Тарас став власником просторої однокімнатної квартири! Після отримання документів і ключів хлопець пішов не по магазинах меблів, як інші новосели, ні! Він увірвався в двері притулку, пробіг повз Ганни і зупинився біля клітки Асі.

– Асенько, люба! Мені квартиру дали, окрему! Підеш до мене жити, Ася? Я ж за тобою прийшов! Будь ласка…

Ася довгі дві хвилини дивилася на Тараса. І тоді сталося ще одне диво! Вона приклала голову до решітки і дозволила Тарасу себе погладити!

– От і все… Дочекалася свого принца наша Ася! – засміялася Ганна, спостерігаючи цю дивовижну метаморфозу. – Готуйся до переїзду, Асенько!

Тяжко повірити в щирість і доброту після зради і болю, але якщо кішка обрала вас, щоб надати вам такий кредит довіри – ви Справжня Людина.