Ніколи б не подумала, що в нашій родині станеться така неймовірна пригода.

В житті не знала, що така абсурдна ситуація може статися в нашій сім’ї. Ми з чоловіком одружені десять років, маємо дітей – “королівську двійню” віком вісім років. До усіх цих подій ми мешкали у двокімнатній квартирі і довго збирали на розширення житлової площі.

Доля усміхнулася – чоловікові випала гарна можливість заробити за своєю спеціальністю, і ми, доклавши чимало зусиль, придбали чотирикімнатну квартиру.

Понад рік ми робили там ремонт – все своїми силами, економили кошти, старалися втілити всі свої мрії та бажання. Допомагали нам тільки мої батьки, а свекруха заявила, що їй це абсолютно незрозуміло, і ми не стали наполягати.

І нарешті півроку тому ми переїхали в нову квартиру, ступінь нашого задоволення важко було уявити й описати словами. Через пару місяців після переїзду свекруха заговорила про новосілля, ми спочатку відмовлялися, але потім вирішили таки зібрати родину.

На святкування приїхала сестра чоловіка, яка п’ять років тому вийшла заміж і перебралася в село. Зі заздрістю оглянула квартиру, кисло похвалила ремонт і запитала, що ж буде з двокімнатною квартирою.

– А що з нею вирішили? Продаватимете?

– Наразі ні, нехай буде, у нас же діти ростуть, їм стане в нагоді. А поки будемо здавати в оренду – простосердно відповів чоловік.

Більше це питання сестра не піднімала, але за пару днів після новосілля нагрянула свекруха з дуже “цікавою” пропозицією:

– Сестрі твоїй важко жити в їхньому будинку, незручно, зручності надворі, освіти дітям нема – жалілася свекруха – Потрібно їй переїжджати в вашу стару квартиру.

– Чому на дворі? – здивувалася я – Наскільки я знаю, у них всі зручності в домі, і про яке навчання може йти мова, коли старшій дочці три роки, а молодшій лише рік. І при чому тут наша квартира?

– А ти не лізь! Живеш як панянка в величезній квартирі й мовчи – раптом осадила мене свекруха.

Ми з чоловіком оніміли, зазвичай свекруха собі таке не дозволяла.

– Мамо, ти що – першим оговтався чоловік – Чому ти так розмовляєш?

– А що таке? Не подобається? Сидите тут на грошах, зовсім зі своїми ремонтами з розуму зійшли. Сестра плаче, що живе в халупі, а тобі ніби байдуже? Сидиш тут зі своєю панятою в теплій і сухий оселі, а як сестричка живе – це тебе не стосується?

– А чому це має мене стосуватись? Вона доросла жінка! Заміжня, наскільки я бачила її дім, він далеко не барак, що відбувається? – розгнівався чоловік – Ми плануємо здавати квартиру, вона що, збирається у нас її знімати за гроші? Чи купуватиме?

– А ви настільки не рідні з нами, що повинні безкоштовно віддати! І благати прийняти подарунок – заявила свекруха – Жаднюги прокляті, в кого тільки ти такий виріс!

– ГЕТЬ – почувся рик мого чоловіка.

Жахливо ображена свекруха пішла, я довго заспокоювала чоловіка, з часом суперечка забулася.

Через тиждень нам зателефонували добрі знайомі, їхня родичка приїхала з сім’єю в наше місто і їм потрібна квартира. Ми домовилися зустрітися і обговорити деталі, а перед цим вирішили відвідати стару квартиру й добре прибрати перед заселенням орендарів. Нашому здивуванню не було меж, коли ключ не підійшов до замка.

Було видно, що замок недавно замінили, і, м’яко кажучи, нас охопив жах. Чоловік почав стукати у двері, але ніхто не відкривав. На звуки вийшла сусідка:

– О, привіт, до сестри приїхали? А то вона замки змінила, речі привезла.

– До якої сестри – хором запитали ми з чоловіком.

– Ну, сказала, що ваша сестра. Бачили її кілька разів, коли вона до вас у гості приїжджала. Ой, час пізній – поспішно сказала сусідка – Побіжу я.

Чоловік зателефонував сестрі, її телефон задзвонив за зачиненими дверима.

– Відчиняй – чоловік ще раз постукав у двері.

З-за дверей почулися кроки і невдоволений звук, що супроводжував поворот ключів.

– Чого прийшли? – зустріла нас золовка, не відчиняючи двері до кінця.

– Не зрозумів, – чоловіка це вибило з колії – Що ти тут робиш? Звідки у тебе ключі? Це жарт?

– У якому сенсі? Ти ж сам квартиру подарував! Так, мама сказала – золовка стояла здивована і все кліпала очима.

– Так! – втрутилася я – Хочеш веселити сусідів, ходімо всередину.

Всередині квартири нас чекав ще один неприємний сюрприз, безліч наших речей зникло і було дуже брудно. На кухні пахло скислим, вся квартира була просякнута неприємним запахом.

– І як довго ти тут живеш? – поцікавилася я – І де твій чоловік і діти? Що з квартирою відбулося? Кажи, або я викличу поліцію, повір мені, твій брат точно не буде проти – кивнула на червоного від злості чоловіка.

Виявилося, що золовка, втомлена від тягот шлюбу і прожиття в будинку, вирішила втекти до міста. А оскільки грошей на оплату житла немає, а жити з мамою не хочеться, вона вирішила попросити подарувати нам квартиру. Свекруха пообіцяла вирішити проблему, потім принесла ключі.

Загалом, мама чоловіка вкрала у нас ключі від квартири і подарувала доньці начебто як подарунок від нас. А золовка була рада поїхати від чоловіка та його сім’ї, розповівши йому, що поїхала доглядати за матір’ю. Через загальну брехню між рідними у нас з чоловіком просто волосся ставало дибки.

Квартиру з гучним скандалом повернули собі, довелося викликати недешевих клінінгів. Золовка сварилася з чоловіком вщент, ходили чутки про можливе розлучення. На фоні цього свекруха заявила, що мій чоловік тепер їй не син і що зі скнарами не збирається спілкуватися.

А найбільше в цій історії мене дратує той факт, що на думку свекрухи і золовки, головні злодії в цій історії – ми, а своєї провини вони не бачать абсолютно ні в чому.

Я відчувала, як всередині наростає гнів. Як вони сміють нас звинувачувати? Ми старались для них, а вони нас зрадили! Я стискала кулаки, щоб стримати емоції. Ні, я не дам собі зірватися.

Чоловік також ледве стримувався. Я бачила, як у нього на виску сіпалася жилка. Він дивився на матір та сестру таким поглядом, що у мене мурашки по шкірі йшли. Але мовчав. Чекав, коли вони першими заговорять.

Зрештою свекруха підняла погляд. Її губи скривилися в фальшивій усмішці:

– Ну чого ви на нас так дивитесь?

Золовка тут же підтримала матір:

– Та годі вам! Ми ж сім’я! Не можна так злитися одне на одного!

Я вже відкрила рота для різкої відповіді, але чоловік мене випередив. Він прошипів крізь зуби:

– Сім’я? Ви для нас більше не сім’я після того, що утнули. Забирайтеся звідси і більше ніколи не смійте з’являтися в нашому домі.

Свекруха притиснула руку до серця, ніби він її вдарив. Золовка заблагала:

– Ні, будь ласка! Давайте поговоримо!

Але чоловік вирівнявся на весь свій чималий зріст і загрозливо вказав на двері.

– Геть звідси! І щоб я вас тут більше не бачив.

Свекруха зайшлася плачем, благала нас передумати. Але ми зберігали крижане мовчання. Тоді вони неохоче попленталися до виходу.

Я захлопнула за ними двері з такою силою, що ледь не вибила її з петель. Хай знають – нам не потрібна їхня фальшива “сім’я”. Ми впораємося і без них.

Ми з чоловіком обмінялися поглядами. Напруга останніх днів нарешті спала. Я видихнула з полегшенням і притулилася до його плеча.

– Ну ось і все, – тихо промовив він, обіймаючи мене. – Більше вони нас не потурбують.

Я кивнула, насолоджуючись теплом його обіймів. Як же добре, що все це позаду.

В наступні дні ми остаточно оговталися після стресу. Я з задоволенням зайнялася домом і дітьми, а чоловік поринув у роботу.

Через кілька днів подзвонили у двері нашої нової квартири. На порозі стояли свекруха та золовка з кислими обличчями.

– Ми прийшли перепросити, – почала свекруха. – Мабуть, ми неправильно вчинили, в’їхавши без дозволу. Пробачте нас!

Чоловік похмуро подивився на них:

– І що, вважаєте, цього достатньо? Ви вели себе як варвари, а тепер розраховуєте на прощення?

Золовка винувато опустила очі:

– Ми щиро каємось! Більше такого ніколи не повториться, чесне слово.

Я вирішила їх підтримати:

– Любий, не можна тримати образу вічно. Давай простимо їх заради родинних уз.

Чоловік нарешті пом’якшав:

– Але щоб більше ніяких самоуправств! Інакше ми перестанемо спілкуватися взагалі, запам’ятайте це!

Ми вирішили таки здавати звільнену двокімнатну квартиру. Свекруха і золовка навіть запропонували допомогти з ремонтом та прибиранням, щоб загладити свою провину.

– Давайте ми тут все відмиємо, пофарбуємо, – запропонувала свекруха. – Так більше шансів швидко здати.

Ми погодилися. Вчотирьох швидко привели квартиру в порядок. На щастя, орендарі знайшлися швидко – молода приємна пара.

– Доброго дня, а ця квартира здається? – з порогу усміхнулася дівчина. – Ми якраз шукаємо, де жити! Дуже тут усе подобається!

Вони виявилися дуже приємними й порядними людьми. Ми з радістю уклали з ними договір оренди.

Тепер у нас був стабільний додатковий дохід від оренди квартири. Але ми з чоловіком вирішили, що частину цих грошей варто віддавати свекрусі.

– Мамо, візьми ось ці гроші, – якось сказав чоловік. – Це тобі, на витрати. Хай це стане нашим спільним внеском у сім’ю.

– Ой, спасибі, рідні! – розчулилася свекруха.

Ми були раді налагодити мир у родині і підтримати рідну людину. Найголовніше, щоб такі конфлікти більше не повторювались.

Відтоді минуло кілька років. Квартиранти не раз змінювалися, але ми підтримували теплі стосунки як зі свекрухою, так і з золовкою.

Через пару років наше життя знову ускладнилося. У свекрухи стався інсульт, і вона опинилася прикутою до ліжка. Їй був потрібен постійний догляд.

Ми з чоловіком вирішили забрати її до себе в свою велику квартиру. Довелося терміново робити перепланування, щоб обладнати для свекрухи окрему спальню.

Найняти доглядальницю на повний день було дорого, тому я взяла на себе основну турботу про свекруху. Це було нелегко поєднувати з роботою й вихованням дітей, але заради її здоров’я я йшла на жертви.

На жаль, через хворобу характер свекрухи зіпсувався. Вона стала примхливою, багато причіплялася і до мене, і до чоловіка.

Ми намагалися бути терплячими, доглядали за нею, незважаючи на грубощі з її боку. Але одного разу терпіння мого чоловіка увірвалося.

– Що ти взагалі можеш знати, дурепо! – крикнула свекруха під час чергової сварки.

– Досить! – не витримав чоловік. – Мамо, так більше не може тривати. Перепроси негайно перед дружиною!

Свекруха лише ображено відвернулася. Але з того часу почала стримувати свої випади при мені. А я продовжувала терпеливо про неї піклуватися.

Коли погіршення здоров’я свекрухи стало загрозливим, ми покликали її доньку – нашу золовку. Та приїхала, аби попрощатися з матір’ю.

Біля ліжка вмираючої ми втрьох – я, чоловік і золовка – трималися за руки. Свекруха дякувала нам за турботу всі ці роки. Ми всі плакали, прощаючись з нею.

Після смерті свекрухи сестра чоловіка стала претендувати на частину спадщини. У неї самої не було власного житла, лише орендоване, та й з роботою було погано. А тут на руках двоє маленьких дітей…

Ми з чоловіком довго не могли вирішити, що робити. Віддати свою частину спадщини чи продати всю квартиру свекрухи і поділити гроші?

Зрештою мій чоловік прийшов до мене і сказав:

– Знаєш, я довго над цим думав. І вирішив віддати сестрі свою половину квартири. Хай у неї буде бодай дах над головою для дітей.

Я здивувалася такому повороту. Але потім подумала і погодилася з чоловіком. Сім’я важливіша за якісь там гроші.

Ми оформили все офіційно, і тепер золовка з дітьми отримала у власність простору двокімнатну квартиру. Якою вона була щасливою! Діти раділи своїм кімнатам, а сестра мого чоловіка щиро нас дякувала.

Через місяць вона зробила в квартирі невеликий ремонт і почала здавати другу кімнату, щоб мати додатковий дохід. Ми всією родиною їздили допомагати з прибиранням, малярними роботами. А потім святкували новосілля.

Хоч нам з чоловіком довелося пожертвувати часткою майна, ми анітрохи не пошкодували. Тепле почуття, яким нас обдарувала вдячна сестра, варте того.