Німа любов: зізнання жінки, закоханої в одруженого чоловіка

Щоденник невтішного серця: історія кохання, обваженої мовчанням

Сьогодні вирішив вилити душу на папір, адже в очі сказати цьому не наважуюсь. Він увійшов у моє життя три роки тому — з того дня все розділилося на «тоді» і «тепер».

Ми зустрічаємось рідко, випадково, та кожна мить разом горить у пам’яті, ніби полум’я. Відчуваю, що більше ніхто мене не вабить, тільки Він. Час не загоїв рани — навпаки, почуття лише розгорілися, перетворившись на нескінченну тугу.

Та доля жорстока: Він одружений. Знаю, що в їхньому шлюбі далеко до ідеалу, але вони мають дитину — це й зупиняє мене. Не хочу руйнувати родину, адже дитина не винна.

Навколо повно гідних, вільних чоловіків, тільки моє серце — німе, як кам’інь. Хіба міг уявити, що в сорок років опиниться у пастці такого полум’я, що палає роками?

Дійшло до того, що почав стежити за Ним у мережі. Годинами розглядаю старі фото, зберігаю їх у окрему папку. Це схоже на божевілля, але зупинитись неспроможний.

Іноді ця любов надає крил, робить сильнішим. Але частіше — випалює душу, залишаючи лише порожнечу. Я — тінь у його житті, без права на промінь світла.

Зрозумів: я в пастці. Так жити неможливо, але й кинути кохання — теж. Немає виходу, лише глухий мур.

Якщо хтось проходив крізь таке — розкажіть, як знайти порятунок. Будь-яка порада зарадише. Дякую.

(Урок: кохання має бути вільно, інакше воно стане кайданами.)