Нова робота Соні: несподівано висока зарплата як джерело радості.

Софія була в захваті від того, що знайшла роботу з такою високою зарплатнею. Вона навіть мріяти не могла, що її праця може так добре оплачуватись. Їй здавалося, що її не візьмуть на цю вакансію – заступник директора дивився на неї дивно, коли оцінював її професійні якості. Вона усвідомлювала, що зовні йому вона не дуже подобалася, точніше, зовсім не подобалася. Дивлячись на елегантних жінок, які потрапляли їй на очі, Софія розуміла заступника. Вона бачила і відчувала, що йому дуже хотілося сказати їй “ні”, але, переглянувши її трудову книжку, він був здивований.

– Дванадцять років на одному місці і за ці копійки? Чому ж ви, Софіє Петрівно, так низько цінуєте свою працю, свої знання, свою освіту?

– Це не я так оцінюю, держава так оцінює, – відповіла Софія і сумно усміхнулася. – Після університету без досвіду роботи ніде не могла влаштуватися, окрім як у державну установу, потім народилися діти, самі знаєте, що з маленькими дітьми не хочуть брати на роботу. Так склались обставини, тому довелося працювати у дитячому садку, а потім не змогла знайти більш-менш оплачувану роботу…

– Ну ми не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, – важливо сказав заступник директора. – Чесно кажучи, ви зовні не вписуєтеся в наш колектив, але скоро закінчення року, а ця вакансія вже місяць вільна. Професіоналів, на жаль, мало, тому я даю вам шанс з випробувальним терміном у місяць. Випробувальний термін оплачується у розмірі призначеної ставки, тож все залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви наздоженете прогалини у бухгалтерії, і звіт буде подано вчасно. А зовнішній вигляд? Думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль і ваша зовнішність відповідатиме займаній посаді…

Софія йшла вулицею і усміхалася сама собі. В голові були лише позитивні думки. Вона старатиметься з усіх сил, але цю роботу збереже. Зараз листопад, і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що працюватиме день і ніч, але річний звіт здасть вчасно. Софія раділа, що зможе своїм рідним до Нового року купити подарунки, про які вони лише мріяли, але щоб не засмучувати її, не наважувалися просити. Знали, що їй це не по кишені. Софія не сказала своїм домашнім про велику зарплату, їй хотілося, щоб подарунки стали несподіваним сюрпризом і особливо порадували її дітей, її сестер.

Софія виховувала доньку, сина і двох своїх рідних сестер. Це сталося так. Свого батька Софія не знала, був вітчим, від якого і народилися її сестри. Коли мама тяжко захворіла, вітчим не захотів жити з хворою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мама померла, і на двох неповнолітніх сестер Софія оформила опіку. Дворічна донька Марійка, тримісячний син Мишко, Тетяна десяти років і Катя – дванадцяти років – такий несподіваний, важкий вантаж ліг на плечі молодої сім’ї. Вік сестер був складний, та ще й стрес від втрати мами. Чоловік Софії виявився слабкою людиною, не витримав відповідальності за своїх дітей, та ще й за сестер дружини, і подав на розлучення.

Софія залишилася одна на самоті з труднощами, але вона старалася, щоб усі вони стали однією сім’єю. Вона терпляче ставилася до підліткових витівок сестер і здобула перемогу в такий важкий для всіх період їхнього спільного життя. Сім’я Софії згуртувалася навколо неї. Сестри підросли і розуміли, як важко Софії і морально, і матеріально. Вони намагалися допомагати їй у побуті і охоче займалися з її маленькими дітьми. Завдяки терпінню Софії, в сім’ї все налагодилося, старші дівчата невдовзі одна за одною закінчать школу і їм потрібно буде вступати до університетів, щоб отримати освіту і професію. У Софії не було на це коштів, вона й так у всьому собі відмовляла, щоб звести кінці з кінцями.

Тому молодій жінці було не до нарядів, і коли вона прийшла на співбесіду стосовно роботи, на ній були зношені черевики, мамине старе пальто і мамина потьмяніла хустка. Не було у неї навіть на дешевий сучасний наряд!

На роботу Софія прийшла в тих самих зношених черевиках і в більш-менш пристойній спідниці та блузі. В кабінеті, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Софія усміхнулася, представилася і побачила в очах колег здивування. Вона одразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а отже Софія загалом, не були ними сприйняті. Вони крізь зуби кинули:

– Здрастуйте, – і заглибилися в свою роботу.

Софії було неприємно через їхню реакцію, але їй зараз не до встановлення контактів. Їй потрібно наздогнати роботу за минулий місяць і війти в потрібне річище, і вона поринула в цифри.

Нашвидку пообідавши в кафе навпроти офісу і не чекаючи на перерву, вона поспішила на своє робоче місце – їй ніколи розслаблятися. Двері до кабінету були відчинені, і її зупинила біля дверей розмова і сміх співробітниць:

– Ну і дешевку взяли на роботу, таких ще в нас не було! – сказала одна з жінок.

– У начальства, наче, щось із зором, не бачать, кого на роботу беруть. Мало сказати – дешевка, якась сіромаха з барахолки, – підтримала інша, і всі засміялися. – як така сіромаха наважилася переступити поріг нашої фірми? Одне слово, “дешевка”.

Софія більше не хотіла слухати таких вигуків в її честь і ввійшла в кабінет. На душі було неприємно, огидно, але їй потрібна ця робота, і вона мовчки взялася за неї.

Ввечері після роботи зайшла в магазин “Товари за низькими цінами” і купила собі черевики. “Звісно, не шкіра, – подумала Софія,- ну хоча б не зношені, можливо, до кінця зими не порвуться”.

Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї з співробітниць, яка спитала, вказуючи на її черевики:

– Де ж можна купити таку дешевку, такий жах? Ну треба ж хоч трохи себе поважати і не носити всяку гидоту, і поважати оточуючих. Неможливо ж дивитися на це, – вона презирливо дивилася в бік Софії.

Софія хотіла промовчати, але потім подумала, що якщо вона зараз не дасть відсічі, то ці приниження повторюватимуться.

– Доведеться вам дивитися на мене такою, яка я є. Тут я вам нічим не зможу допомогти. Всі претензії до начальства, воно прийняло мене на роботу. Ви знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, схожий на кігті птаха, – звернулася Софія до тієї, яка критикувала її черевики, – що ж робити? А я думаю, якщо ми так дратуємо одне одного, то варто не дивитися одне на одного, а зайнятися своєю роботою. Мені здається, що ми тут для цього і не для обговорення зовнішнього вигляду…

Всі стихли. Ніхто не очікував такої відповіді від цієї “дешевки”, тому мовчки взялися до роботи.

Річний звіт Софія Петрівна здала вчасно, за що, окрім зарплатні, отримала вагомі преміальні.

Радіючи своїм успіхам і заробленим грошам, Софія після роботи, біля офісу, призначила зустріч своїй родині. Сьогодні вона буде дивувати подарунками дітей і сестер, адже нарешті може купити їм те, про що вони мріяли.

Колеги Софії були здивовані, коли, виходячи з офісу, побачили, як діти і сестри Софії кинулися до неї з обіймами і поцілунками. Вони здивовано переглянулися, але цікавість перемогла гординю, і наступного дня вони все ж таки запитали Софію:

– Софіє Петрівно, це що, всі ваші діти?

– Двоє моїх дітей і дві мої сестри, яких я виховую з тих пір, як мама померла.

– Одна виховуєш? – запитала дама з пташиними кігтями.

– Одна, – знизуючи плечима, сказала Софія.

Всі стихли, їх охопив сором за зневагу і насмішки в бік Софії. Одна з жінок мовила:

– Вибачте нас, Софіє Петрівно, ми ж не знали, що у вас так все…

– Я не тримаю зла, та тільки у мене такі обставини життя, а в іншої людини можуть бути інші, гірші за мої. Що ж, тепер про людину судити по одягу і називати її “дешевкою”, якщо вона одягнена не так, як вам подобається?..

Всі готувалися до корпоративної новорічної вечірки. Софія не збиралася на ній бути присутньою, але виявилося, що присутність обов’язкова.

Їй довелося купити замшеві туфлі, таку купівлю вона давно собі не дозволяла, але вирішила зробити такий новорічний подарунок. Ці туфлі чудово пасували до маминого оксамитового бордового плаття. Плаття трохи велике, але тканина так струїлася, що це здавалося задумкою модельєра. На плаття Софія приколола маленьку мамину золоту брошку з перлиною, а довге волосся сестри уклали короною навколо акуратної голівки.

– Софія, яка ж ти красуня! – вигукували сестри… – Мама – красуня, мама – красуня, – стрибали її діти…

На святі Софія Петрівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона, можна сказати, не пропускала жодного танцю, від кавалерів не було відбою. Особливо заступник директора, колись обурений зовнішнім виглядом Софії, був вражений змінами свого співробітника. Найбільше в Софії приваблювали її ненав’язлива краса, скромність і в її рухах не було тої манірності, надуманості, пихи, які так відштовхують людей. Обираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Софію. Жінки з її відділу були здивовані вибором чоловіків, але їм нічого не залишалося, як змиритися і продовжувати веселитися і радіти святу.

Заступник директора проводжав Софію додому. В дорозі він дізнався про сім’ю Софії і ще більше зауважав цю маленьку, сильну жінку, головного і єдиного годувальника в її великій родині.