З життя
Нова робота Соні: несподівано висока зарплата як джерело радості.
Софія була в захваті від того, що знайшла роботу з такою високою зарплатнею. Вона навіть мріяти не могла, що її праця може так добре оплачуватись. Їй здавалося, що її не візьмуть на цю вакансію – заступник директора дивився на неї дивно, коли оцінював її професійні якості. Вона усвідомлювала, що зовні йому вона не дуже подобалася, точніше, зовсім не подобалася. Дивлячись на елегантних жінок, які потрапляли їй на очі, Софія розуміла заступника. Вона бачила і відчувала, що йому дуже хотілося сказати їй “ні”, але, переглянувши її трудову книжку, він був здивований.
– Дванадцять років на одному місці і за ці копійки? Чому ж ви, Софіє Петрівно, так низько цінуєте свою працю, свої знання, свою освіту?
– Це не я так оцінюю, держава так оцінює, – відповіла Софія і сумно усміхнулася. – Після університету без досвіду роботи ніде не могла влаштуватися, окрім як у державну установу, потім народилися діти, самі знаєте, що з маленькими дітьми не хочуть брати на роботу. Так склались обставини, тому довелося працювати у дитячому садку, а потім не змогла знайти більш-менш оплачувану роботу…
– Ну ми не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, – важливо сказав заступник директора. – Чесно кажучи, ви зовні не вписуєтеся в наш колектив, але скоро закінчення року, а ця вакансія вже місяць вільна. Професіоналів, на жаль, мало, тому я даю вам шанс з випробувальним терміном у місяць. Випробувальний термін оплачується у розмірі призначеної ставки, тож все залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви наздоженете прогалини у бухгалтерії, і звіт буде подано вчасно. А зовнішній вигляд? Думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль і ваша зовнішність відповідатиме займаній посаді…
Софія йшла вулицею і усміхалася сама собі. В голові були лише позитивні думки. Вона старатиметься з усіх сил, але цю роботу збереже. Зараз листопад, і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що працюватиме день і ніч, але річний звіт здасть вчасно. Софія раділа, що зможе своїм рідним до Нового року купити подарунки, про які вони лише мріяли, але щоб не засмучувати її, не наважувалися просити. Знали, що їй це не по кишені. Софія не сказала своїм домашнім про велику зарплату, їй хотілося, щоб подарунки стали несподіваним сюрпризом і особливо порадували її дітей, її сестер.
Софія виховувала доньку, сина і двох своїх рідних сестер. Це сталося так. Свого батька Софія не знала, був вітчим, від якого і народилися її сестри. Коли мама тяжко захворіла, вітчим не захотів жити з хворою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мама померла, і на двох неповнолітніх сестер Софія оформила опіку. Дворічна донька Марійка, тримісячний син Мишко, Тетяна десяти років і Катя – дванадцяти років – такий несподіваний, важкий вантаж ліг на плечі молодої сім’ї. Вік сестер був складний, та ще й стрес від втрати мами. Чоловік Софії виявився слабкою людиною, не витримав відповідальності за своїх дітей, та ще й за сестер дружини, і подав на розлучення.
Софія залишилася одна на самоті з труднощами, але вона старалася, щоб усі вони стали однією сім’єю. Вона терпляче ставилася до підліткових витівок сестер і здобула перемогу в такий важкий для всіх період їхнього спільного життя. Сім’я Софії згуртувалася навколо неї. Сестри підросли і розуміли, як важко Софії і морально, і матеріально. Вони намагалися допомагати їй у побуті і охоче займалися з її маленькими дітьми. Завдяки терпінню Софії, в сім’ї все налагодилося, старші дівчата невдовзі одна за одною закінчать школу і їм потрібно буде вступати до університетів, щоб отримати освіту і професію. У Софії не було на це коштів, вона й так у всьому собі відмовляла, щоб звести кінці з кінцями.
Тому молодій жінці було не до нарядів, і коли вона прийшла на співбесіду стосовно роботи, на ній були зношені черевики, мамине старе пальто і мамина потьмяніла хустка. Не було у неї навіть на дешевий сучасний наряд!
На роботу Софія прийшла в тих самих зношених черевиках і в більш-менш пристойній спідниці та блузі. В кабінеті, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Софія усміхнулася, представилася і побачила в очах колег здивування. Вона одразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а отже Софія загалом, не були ними сприйняті. Вони крізь зуби кинули:
– Здрастуйте, – і заглибилися в свою роботу.
Софії було неприємно через їхню реакцію, але їй зараз не до встановлення контактів. Їй потрібно наздогнати роботу за минулий місяць і війти в потрібне річище, і вона поринула в цифри.
Нашвидку пообідавши в кафе навпроти офісу і не чекаючи на перерву, вона поспішила на своє робоче місце – їй ніколи розслаблятися. Двері до кабінету були відчинені, і її зупинила біля дверей розмова і сміх співробітниць:
– Ну і дешевку взяли на роботу, таких ще в нас не було! – сказала одна з жінок.
– У начальства, наче, щось із зором, не бачать, кого на роботу беруть. Мало сказати – дешевка, якась сіромаха з барахолки, – підтримала інша, і всі засміялися. – як така сіромаха наважилася переступити поріг нашої фірми? Одне слово, “дешевка”.
Софія більше не хотіла слухати таких вигуків в її честь і ввійшла в кабінет. На душі було неприємно, огидно, але їй потрібна ця робота, і вона мовчки взялася за неї.
Ввечері після роботи зайшла в магазин “Товари за низькими цінами” і купила собі черевики. “Звісно, не шкіра, – подумала Софія,- ну хоча б не зношені, можливо, до кінця зими не порвуться”.
Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї з співробітниць, яка спитала, вказуючи на її черевики:
– Де ж можна купити таку дешевку, такий жах? Ну треба ж хоч трохи себе поважати і не носити всяку гидоту, і поважати оточуючих. Неможливо ж дивитися на це, – вона презирливо дивилася в бік Софії.
Софія хотіла промовчати, але потім подумала, що якщо вона зараз не дасть відсічі, то ці приниження повторюватимуться.
– Доведеться вам дивитися на мене такою, яка я є. Тут я вам нічим не зможу допомогти. Всі претензії до начальства, воно прийняло мене на роботу. Ви знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, схожий на кігті птаха, – звернулася Софія до тієї, яка критикувала її черевики, – що ж робити? А я думаю, якщо ми так дратуємо одне одного, то варто не дивитися одне на одного, а зайнятися своєю роботою. Мені здається, що ми тут для цього і не для обговорення зовнішнього вигляду…
Всі стихли. Ніхто не очікував такої відповіді від цієї “дешевки”, тому мовчки взялися до роботи.
Річний звіт Софія Петрівна здала вчасно, за що, окрім зарплатні, отримала вагомі преміальні.
Радіючи своїм успіхам і заробленим грошам, Софія після роботи, біля офісу, призначила зустріч своїй родині. Сьогодні вона буде дивувати подарунками дітей і сестер, адже нарешті може купити їм те, про що вони мріяли.
Колеги Софії були здивовані, коли, виходячи з офісу, побачили, як діти і сестри Софії кинулися до неї з обіймами і поцілунками. Вони здивовано переглянулися, але цікавість перемогла гординю, і наступного дня вони все ж таки запитали Софію:
– Софіє Петрівно, це що, всі ваші діти?
– Двоє моїх дітей і дві мої сестри, яких я виховую з тих пір, як мама померла.
– Одна виховуєш? – запитала дама з пташиними кігтями.
– Одна, – знизуючи плечима, сказала Софія.
Всі стихли, їх охопив сором за зневагу і насмішки в бік Софії. Одна з жінок мовила:
– Вибачте нас, Софіє Петрівно, ми ж не знали, що у вас так все…
– Я не тримаю зла, та тільки у мене такі обставини життя, а в іншої людини можуть бути інші, гірші за мої. Що ж, тепер про людину судити по одягу і називати її “дешевкою”, якщо вона одягнена не так, як вам подобається?..
Всі готувалися до корпоративної новорічної вечірки. Софія не збиралася на ній бути присутньою, але виявилося, що присутність обов’язкова.
Їй довелося купити замшеві туфлі, таку купівлю вона давно собі не дозволяла, але вирішила зробити такий новорічний подарунок. Ці туфлі чудово пасували до маминого оксамитового бордового плаття. Плаття трохи велике, але тканина так струїлася, що це здавалося задумкою модельєра. На плаття Софія приколола маленьку мамину золоту брошку з перлиною, а довге волосся сестри уклали короною навколо акуратної голівки.
– Софія, яка ж ти красуня! – вигукували сестри… – Мама – красуня, мама – красуня, – стрибали її діти…
На святі Софія Петрівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона, можна сказати, не пропускала жодного танцю, від кавалерів не було відбою. Особливо заступник директора, колись обурений зовнішнім виглядом Софії, був вражений змінами свого співробітника. Найбільше в Софії приваблювали її ненав’язлива краса, скромність і в її рухах не було тої манірності, надуманості, пихи, які так відштовхують людей. Обираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Софію. Жінки з її відділу були здивовані вибором чоловіків, але їм нічого не залишалося, як змиритися і продовжувати веселитися і радіти святу.
Заступник директора проводжав Софію додому. В дорозі він дізнався про сім’ю Софії і ще більше зауважав цю маленьку, сильну жінку, головного і єдиного годувальника в її великій родині.
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...
I Will Always Be With You, Mum: A Heartfelt Story You Can Believe Grandma Valerie couldn’t wait for evening to come. Her neighbour Natalie, a single woman approaching fifty, had just confided something so astonishing that Valerie’s head was spinning. To prove her point, Natalie had even invited her round later to show her something remarkable. The story began quite simply. That morning, Natalie had dropped by as she was on her way to the shop: “Is there anything you need, Valerie? I’m popping to the corner shop to pick up bits for a pie and a few other things.” Valerie smiled. “You’ve always been so good and caring, Natalie. I remember you as a little girl. It’s a shame things haven’t worked out for you—but you never seem sad or complain, not like some.” Natalie laughed. “What’s there to complain about? I do have a man I love, it’s just we can’t be together for now. Would you like to hear the reason? I’ve never told anyone else, but I want to tell you. Well, partly because you probably wouldn’t be believed if you repeated it!” She grinned. “Just let me know if you need anything from the shop. I’ll pop in on my way back, and over a cup of tea, I’ll tell you all about my life. Maybe then you’ll be happy for me and stop worrying.” Valerie didn’t really need anything, but asked Natalie to fetch a loaf of bread and some sweets for tea, her curiosity well and truly piqued. Later, as they sat together over tea and cake, Natalie began: “Valerie, you remember that thing that happened to me twenty years ago? I was nearly thirty. Met a bloke—nice enough, so I thought I’d marry him even if I didn’t love him. At least I’d have a family. He moved in and I got pregnant. When the baby came, a little girl, she lived just two days and passed away. I thought I’d go mad with grief. My husband and I split up soon after. A couple of months later, once I’d stopped crying, something happened. It’s hard to explain, Valerie. I’d got everything ready for my daughter—the cot, bedding, toys, the lot. They say it’s bad luck to buy these things early, but I didn’t believe that. Then one night I was woken by the sound of a baby crying. I thought I was imagining it, but the crying came again. I went to the cot—and there she was. My little girl. I picked her up, my heart nearly bursting with happiness. She looked up at me and then drifted peacefully to sleep. And from then on, almost every night, she would come to me. I even bought formula and a bottle, but she hardly ever fed—just smiled, closed her eyes and slept in my arms. Is that even possible?” Valerie leaned forward, utterly enthralled. “I know it sounds mad, but it’s true,” Natalie insisted. “It just went on—we got used to those nightly visits. I knew my little girl was living in another world, with her own mum and dad, but she never forgot me. She would visit, and one night she said to me: ‘I will always be with you, Mum. We are bound by an invisible thread, and nothing can ever break it.’ Sometimes I wonder if it’s a dream, but she even brings me gifts from her world. They don’t last long here though—they fade away like snow in spring.” That evening, Valerie finally visited Natalie’s flat. No one else was home—just the two of them. Suddenly, a gentle light shimmered in the air and a sweet young woman appeared: “Hello, Mummy! I’ve had such a good day, I want to share it with you. And here’s a present for you.” She placed a small bouquet on the table. Turning to see Valerie, she smiled again. “Oh, hello! Mum said you wanted to meet me. I’m Marianne.” After chatting a while, Marianne faded away like morning mist. Valerie sat silent, absolutely stunned. “Well, I never… that really happens!” she whispered. “Your daughter’s a beauty, Natalie, just like you. I’m so happy for you. You really are a lucky woman—maybe luckier than anyone I know. I would never have believed it if I hadn’t seen it myself. Thank you for opening my eyes. The world is so much bigger than I thought; life goes on everywhere. I’m not afraid anymore.” The flowers on the table became paler and then vanished altogether. But Natalie smiled, full of hope. Tomorrow would be a wonderful new day. She was going to meet Arkady, the man she loved and who loved her back—she just knew it. And someday soon, she’d introduce him to the two people she loved most in the world: Marianne and Arkady.
Ill always be with you, Mum. A story you might believe Granny Margaret waited for evening with restless curiosity. Her...
The Friend I Sold: Grandpa’s Tale of Loyal Companionship, Hard Times, and a Hard Lesson Learned
A Sold Friend. Granddads Story And he understood me! It wasn’t fun, and I realised it was a foolish idea....
The Closest of Kin: A Heartwarming Family Story of Grandparents Anna and Paul, Their Three Wonderful Grandchildren, Home-Baked Treats, Maths Lessons, and the Unbreakable Bonds That Sustain Them Through Joys and Sorrows
Family Ties. A Story Funny, how life turns out. It could have all been so different. The neighbour, Mrs. Dawson,...
I Did a DNA Test and Instantly Regretted It I Had to Marry My Girlfriend After Finding Out She Was Pregnant. After Our Wedding, We Moved in With My Parents Because We Couldn’t Afford Our Own Place. Time Went By and I Became the Dad of a Wonderful Little Boy. Soon After, We Decided to Get a Mortgage and Start Our Own Family Home. After a While, My Wife Told Me She Was Pregnant Again, and That’s How Our Princess Anna Was Born. The Kids Grew Up Quickly, and Each Year I Noticed They Didn’t Look Like Me at All—not even a little. In Fact, Neither My Son nor My Daughter Looked Like Their Mum Either. Both Were Ginger with Freckles—Where Did That Come From in Our Family? The Thought Crossed My Mind to Take a Paternity Test. Maybe It Wasn’t the Brightest Idea, But I Needed to Be Sure the Kids Were Mine. I Took the Test. I Had to Wait Two Weeks for the Results. As Soon As They Called, I Rushed to the Lab. Thank God—It Turned Out I Was Their Dad. I Went Home and Hid the Documents So My Wife Wouldn’t Find Them. But Why Didn’t I Just Throw Them Away? I Paid for That Mistake. Just a Few Days Later, My Wife Threw Those Papers in My Face. She Caused Such an Uproar the Whole House Trembled. I Understand Why, But Surely There Was a More Peaceful Way to Handle It. She Couldn’t Forgive Me, and Now I’m Alone. Five Years Have Passed Since That Day, and She Still Won’t Let Me See the Kids. That’s How Simple Curiosity Stole the Most Precious Thing I Had—My Family. I Hope One Day She Can Forgive Me…
I remember those days as if they happened in another life. Back then, when I learned my sweetheart was expecting,...
Don’t Leave, Mum: An English Family Story
Common wisdom says you cant judge a book by its cover. But Barbara Smith thought that was nonsenseshe was sure...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story of Trust, Family, and a Grandmother’s Unwavering Support
Request from my Grandson Gran, I need a favour. I really need some money. A lot. He came to me...