З життя
Новий мешканець: загадковий переїзд у квартиру № 23.
В квартиру № 23 переїжджав новий мешканець, троє чоловіків заносили нехитрі пожитки. Досвідчена Лариса Матвіївна одразу визначила, хто з них вантажник, а хто господар. До господаря і підійшла.
— Ласкаво просимо, я тут представник будинкового комітету, — відрекомендувалася вона. — Майже управитель. Ви до нас надовго чи ні?
— Як вийде, — відповів чоловік. — Поки зняв житло в оренду, але мрію згодом викупити. Маю честь представитись: Євген Ілліч Кудря.
Лариса помітила, що серед речей Євгена немає нічого дитячого та жіночого. Отже, дядечко безсімейний. Це насторожує. З тишею й порядком у безсімейних завжди не дуже. Шум, п’янки, жінки…
— Звуть мене Лариса Матвіївна, — промовила вона. — Прізвище моє — Плахотнюк, але не тіштеся. У мене не пошалієш. Ви п’єте?
— Так! — сказав чоловік. — Як ломовий візник!
— Палите?
— Так!
— По ночах скандалите?
— Обов’язково!
— Непристойних жінок додому водите?
— Безперечно! Як же без них?
— Просто камінь з душі зняли, — відповіла Лариса Плахотнюк. — Якось нарешті нормальний мешканець з’явився.
Вантажники засміялися, Євген теж.
— Будуть питання — звертайтеся, — додала Лариса. — Я живу на два поверхи вище. І майте на увазі, що будинок у нас передовий. Квіти, суботники, прибирання… не полінуєшся! Я буду залучати вас до громадської роботи!
Попри побоювання, Євген Ілліч виявився досить спокійним мешканцем. Він десь працював позмінно, вихідні зазвичай проводив вдома. Підозрілих гостей не водив, музику на всю потужність не вмикав, у стіни перфоратором не грюкав.
Бачачи, що Кудря — чоловік серйозний, Лариса трохи обнагліла. Вечорами вона зі стайкою таких же активісток носилася по корпусу, вирішуючи темряву насущних побутових задач. І якщо будинковий актив терміново потребував чоловічої сили, управителька Плахотнюк, пробігаючи повз, запросто тарабанила у двері номер 23.
— Євген Ілліч, відгукніться! Мені вас треба!
— А мені вас треба! — в тон їй відгукувався Кудря.
Занята громадським навантаженням, Лариса навіть не помічала двозначності такого привітання. За плечима в неї були два розлучення, вдома росли двоє дітей, особисте життя давно було закинуте на антресолі буття. Вся жіноча енергія і все вільний час йшли в управління домом.
— Євген Ілліч, мені вас треба!
— А мені вас, Лариса Матвіївна!
— В електриці випадково не розбираєтесь? Щиток на сходах дивно гуде!
— Випадково розбираюсь. Зараз візьму прилад.
— Євген Ілліч, мені вас треба!
— А мені вас!
— Рятуйте! На козирок під’їзду хтось котеня закинув.
— Зараз візьму драбину, допомога вже близько.
— Євген Ілліч, мені вас треба… Євген Ілліч…
А потім до Кудря прийшла жінка. Лариса Матвіївна засікла чужу гостю щонайменше двічі. Гостя піднімалась у квартиру номер 23, Євген відчиняв двері й впускав її. Управителька Плахотнюк особисто бачила це з верхнього майданчика.
Здавалося б, що тут дивного? Незнайомка приходила легка, на високому підборі, в короткій сукні, вся така себе, дуже класно нафарбована… і цим вона категорично не сподобалася Ларисі. Хоч убий — не сподобалася!
На столі чекали стоси папірців з планами громадської діяльності, кошторисами, афішами, квитками і проектами з розвитку дому. Завжди Лариса Матвіївна з задоволенням порпалася в них, але… сьогодні ввечері вони раптом здалися їй непотрібними.
Сусід Євген Кудря завів собі нафарбовану ціпу в міні-спідниці. І це якось нечесно. Неправильно це. Чому? Чорт його знає.
Лариса стояла перед дзеркалом і розглядала свої сорок два роки.
— Що він в цій заразі знайшов? — раптом запитала вона себе. — Мене штукатуркою не обманеш, я птах битий. Вона мене максимум на три роки молодша. Або навіть менше!
Лариса опустила очі на свої ноги, втягнула животик, повернулась так і інакше.
— Міні-спідниця, каблучок? Фі, бачили ми таких… молодих! Я теж можу дозволити собі міні! Ось візьму і надягну прямо зараз! Просто так, щоб знали!
Хто про це має знати, Лариса не уточнила, але з квартири вийшла в сукні з відкритими колінами, зачесана і підфарбована. В руці в неї, як завжди, були важливі папки і будинкові папери.
Цокаючи туфельками, Лариса спустилася по сходах. Стукати до Євгена вона не збиралася, навіщо відволікати людину від приємної незнайомки. Але Кудря сам відчинив двері — він виносив сміття.
— Лариса Матвіївна? — здивувався він. — Добрий вечір. Яка ви сьогодні чарівна! Ви до мене?
— Ні, Євген Ілліч, — байдужо відказала управителька Плахотнюк. — У вас вечірка і гості, не хочу турбувати по-дурниці.
— Гості? — перепитав Кудря. — Ви про мою колишню дружину? Вона вже пішла. Їй потрібно було підписати документи про відсутність майнових претензій і про правила відвідування дитини.
“Колишня? Слава богу!” — подумала Лариса Матвіївна.
Чи вона сказала це вголос? Вона притулилася до поручнів і чомусь одразу забула, куди йшла зі своїми паперами, наряджена і в красивій сукні.
— Ви шикарна жінка, Лариса, — сказав Кудря, дивлячись на її наряд. — Вас квітами треба зустрічати, а я тут зі сміттям шастаю.
— Смішно виглядаю, так? — запитала Лариса. — Ні вдень, ні вночі від мене нема спокою, зовсім в канцелярську мишу перетворилася.
— Не беріть до серця, — сказав Євген. — Мені вас треба.
— А мені вас, — сказала Лариса.
I’ve Had Enough of Impromptu Weekend Visits: How My Brother-in-Law’s Family Took Over Our Home (and My Life) Until I Finally Stood My Ground – Was I Wrong to Set Boundaries When Uninvited Guests Showed Up With Kids, Expected Meals, and Never Asked About Our Plans?
I’ve simply had enough of you lot turning up every weekend! Perhaps youve met the sort of person who genuinely...
How Can a Mother Do Such a Thing? She Sent Her Four-Year-Old Son to a Children’s Home Rather Than Get Him Treated – A Tale of Heartbreak, True Friendship, and a Second Chance at Family
How on earth do such mothers exist! She sent her own child off to a childrens home because she couldnt...
My Sister-in-Law Spent Her Summer at a Holiday Resort While We Renovated the House, and Now She Expects to Live in Comfort With Us We suggested pitching in together with my sister-in-law to renovate the family home, but she flatly refused, claiming she didn’t need it. Now she wants to move in with us because her half has no modern comforts—her own fault! The house belonged to my husband’s grandmother, and after she passed, it was split between my husband and his sister. It was old and neglected, but we decided to renovate and make it our home. It’s a semi-detached property with two entrances, so two families could live there comfortably without getting in each other’s way. The garden and outbuildings are shared, and both sides have the same number of rooms. The inheritance was sorted after we married, and everything went smoothly. My mother-in-law immediately declined her share—she was a city person through and through. She told her son and daughter to do as they liked. My husband and my brother-in-law scraped together enough to repair the roof and shore up the foundations. We wanted to keep going, but my sister-in-law threw a tantrum. She wanted nothing to do with this “shabby old cottage.” Her husband just kept his head down—he never argues with her. We planned to move in. The village was close to town, we had a car, and were sick of living in a cramped one-bedroom flat. Building from scratch would’ve cost a fortune. For my sister-in-law, the house was just a holiday destination—she’d pop over in summer to barbecue or relax. She told us not to count on her help. Over four years, we completely renovated our half: bathroom, heating, electrics, new windows, even a conservatory. We took out loans, but it was worth chasing our dream. We worked tirelessly, day and night. All this time, my sister-in-law jetted off on holidays, showing no interest in the house or her share. She lived for pleasure—until she had a baby and went on maternity leave. That was the end of her travels and her cash flow. Suddenly, she remembered her share. With a baby in tow, she wanted space and fresh air for him to run around. By then, our half was finished and we’d let out our old flat. We never touched her side, but it had deteriorated badly over the years. I don’t see how they could have stayed—no heating, outdoor loo, it was unliveable. Even so, she turned up with her suitcase and begged to stay “just a week”—I let her in. Her son is loud, and like her, she does whatever she wants with no regard for anyone else. I work from home, so it drove me mad; I moved in with a friend for a bit, who actually appreciated having someone look after her house while she was away. I ended up staying away almost a month. First at my friend’s, then my mum fell ill and needed care. Honestly, I forgot about my sister-in-law, assuming she’d long since gone home. Imagine my shock when I returned and found her still there, making herself at home. I asked when she planned to leave. “Why would I go anywhere? I have a small child and I’m comfortable here,” she replied. “We’ll take you back to town tomorrow,” I said. “I don’t want to go.” “You haven’t even bothered to clean your side, so back you go—this isn’t a hotel.” “You’ve no right to throw me out! This is my house!” “Your house is on the other side of the wall. Go stay there.” She tried to turn my husband against me, but he also told her she’d outstayed her welcome. She sulked and left. A few hours later, my mother-in-law started ringing: “You had no right to kick her out—it’s her property!” “She could have stayed in her own half, she’s the lady of that house,” my husband said. “With a child? There isn’t even heating or a proper loo! You should have looked after your sister.” My husband finally lost his patience and told his mum everything: how we’d offered to renovate together, how it would have cost less—and she’d refused. Why was everyone blaming us now? We offered to buy her out—she named a price so high we could have bought a brand new house for it. Not a satisfactory solution for us. Now there’s constant tension. My mother-in-law is perpetually offended. Alina is a nuisance. They visit rarely, but when they do it’s noisy parties, petty sabotage, and damages in the garden. We’ve decided to build a fence and completely separate our section. There’s no more compromise—that’s what my sister-in-law wanted.
My sister-in-law spent her holidays at a cosy seaside resort while we were knee-deep in renovating our house, and now...
She Thought Her Husband Had a Big Appetite—Turns Out His Sister Was Stealing Food from Their Fridge
So, picture thisIm standing in front of my fridge, door wide open, absolutely baffled where all the foods vanished to....
My Childhood Friend Came to Visit—She Chose Not to Have Children, Preferring to Live for Herself and Now at 60 Has No Regrets About Her Life Choices
An old childhood friend of mine came for a visit. She never had childrenshed decided long ago not to. She...
I Came to Visit Because I Missed You, But My Own Grown Children Feel Like Strangers – A Mother’s Story of Disappointment and Longing for Closer Family Ties
I arrived to visit, missing you, but children feel like strangers now Diary Entry Parents are meant to always care...
Move Over, We’re Planning to Live Here for the Next Ten Years: When Family Turns Up Expecting a London Flat, Entitlement, and Old Promises Come Crashing Down
Move Over, Well Just Live Here For Ten Years My mother-in-law paused for a moment, then declared, Oh, Jenny, Vals...
I’ve Had Enough of Uninvited Weekend Visits! How My Brother-in-Law’s Family Turned Our Home into Their Holiday Retreat—And How I Finally Took Back My Weekends Without Offending Anyone
Im absolutely fed up with you lot showing up every weekend! Perhaps youve come across that sort of person who...