З життя
Новий мешканець: загадковий переїзд у квартиру № 23.
В квартиру № 23 переїжджав новий мешканець, троє чоловіків заносили нехитрі пожитки. Досвідчена Лариса Матвіївна одразу визначила, хто з них вантажник, а хто господар. До господаря і підійшла.
— Ласкаво просимо, я тут представник будинкового комітету, — відрекомендувалася вона. — Майже управитель. Ви до нас надовго чи ні?
— Як вийде, — відповів чоловік. — Поки зняв житло в оренду, але мрію згодом викупити. Маю честь представитись: Євген Ілліч Кудря.
Лариса помітила, що серед речей Євгена немає нічого дитячого та жіночого. Отже, дядечко безсімейний. Це насторожує. З тишею й порядком у безсімейних завжди не дуже. Шум, п’янки, жінки…
— Звуть мене Лариса Матвіївна, — промовила вона. — Прізвище моє — Плахотнюк, але не тіштеся. У мене не пошалієш. Ви п’єте?
— Так! — сказав чоловік. — Як ломовий візник!
— Палите?
— Так!
— По ночах скандалите?
— Обов’язково!
— Непристойних жінок додому водите?
— Безперечно! Як же без них?
— Просто камінь з душі зняли, — відповіла Лариса Плахотнюк. — Якось нарешті нормальний мешканець з’явився.
Вантажники засміялися, Євген теж.
— Будуть питання — звертайтеся, — додала Лариса. — Я живу на два поверхи вище. І майте на увазі, що будинок у нас передовий. Квіти, суботники, прибирання… не полінуєшся! Я буду залучати вас до громадської роботи!
Попри побоювання, Євген Ілліч виявився досить спокійним мешканцем. Він десь працював позмінно, вихідні зазвичай проводив вдома. Підозрілих гостей не водив, музику на всю потужність не вмикав, у стіни перфоратором не грюкав.
Бачачи, що Кудря — чоловік серйозний, Лариса трохи обнагліла. Вечорами вона зі стайкою таких же активісток носилася по корпусу, вирішуючи темряву насущних побутових задач. І якщо будинковий актив терміново потребував чоловічої сили, управителька Плахотнюк, пробігаючи повз, запросто тарабанила у двері номер 23.
— Євген Ілліч, відгукніться! Мені вас треба!
— А мені вас треба! — в тон їй відгукувався Кудря.
Занята громадським навантаженням, Лариса навіть не помічала двозначності такого привітання. За плечима в неї були два розлучення, вдома росли двоє дітей, особисте життя давно було закинуте на антресолі буття. Вся жіноча енергія і все вільний час йшли в управління домом.
— Євген Ілліч, мені вас треба!
— А мені вас, Лариса Матвіївна!
— В електриці випадково не розбираєтесь? Щиток на сходах дивно гуде!
— Випадково розбираюсь. Зараз візьму прилад.
— Євген Ілліч, мені вас треба!
— А мені вас!
— Рятуйте! На козирок під’їзду хтось котеня закинув.
— Зараз візьму драбину, допомога вже близько.
— Євген Ілліч, мені вас треба… Євген Ілліч…
А потім до Кудря прийшла жінка. Лариса Матвіївна засікла чужу гостю щонайменше двічі. Гостя піднімалась у квартиру номер 23, Євген відчиняв двері й впускав її. Управителька Плахотнюк особисто бачила це з верхнього майданчика.
Здавалося б, що тут дивного? Незнайомка приходила легка, на високому підборі, в короткій сукні, вся така себе, дуже класно нафарбована… і цим вона категорично не сподобалася Ларисі. Хоч убий — не сподобалася!
На столі чекали стоси папірців з планами громадської діяльності, кошторисами, афішами, квитками і проектами з розвитку дому. Завжди Лариса Матвіївна з задоволенням порпалася в них, але… сьогодні ввечері вони раптом здалися їй непотрібними.
Сусід Євген Кудря завів собі нафарбовану ціпу в міні-спідниці. І це якось нечесно. Неправильно це. Чому? Чорт його знає.
Лариса стояла перед дзеркалом і розглядала свої сорок два роки.
— Що він в цій заразі знайшов? — раптом запитала вона себе. — Мене штукатуркою не обманеш, я птах битий. Вона мене максимум на три роки молодша. Або навіть менше!
Лариса опустила очі на свої ноги, втягнула животик, повернулась так і інакше.
— Міні-спідниця, каблучок? Фі, бачили ми таких… молодих! Я теж можу дозволити собі міні! Ось візьму і надягну прямо зараз! Просто так, щоб знали!
Хто про це має знати, Лариса не уточнила, але з квартири вийшла в сукні з відкритими колінами, зачесана і підфарбована. В руці в неї, як завжди, були важливі папки і будинкові папери.
Цокаючи туфельками, Лариса спустилася по сходах. Стукати до Євгена вона не збиралася, навіщо відволікати людину від приємної незнайомки. Але Кудря сам відчинив двері — він виносив сміття.
— Лариса Матвіївна? — здивувався він. — Добрий вечір. Яка ви сьогодні чарівна! Ви до мене?
— Ні, Євген Ілліч, — байдужо відказала управителька Плахотнюк. — У вас вечірка і гості, не хочу турбувати по-дурниці.
— Гості? — перепитав Кудря. — Ви про мою колишню дружину? Вона вже пішла. Їй потрібно було підписати документи про відсутність майнових претензій і про правила відвідування дитини.
“Колишня? Слава богу!” — подумала Лариса Матвіївна.
Чи вона сказала це вголос? Вона притулилася до поручнів і чомусь одразу забула, куди йшла зі своїми паперами, наряджена і в красивій сукні.
— Ви шикарна жінка, Лариса, — сказав Кудря, дивлячись на її наряд. — Вас квітами треба зустрічати, а я тут зі сміттям шастаю.
— Смішно виглядаю, так? — запитала Лариса. — Ні вдень, ні вночі від мене нема спокою, зовсім в канцелярську мишу перетворилася.
— Не беріть до серця, — сказав Євген. — Мені вас треба.
— А мені вас, — сказала Лариса.
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...
“What Do You Mean You Won’t Change Your Name?!” My Mother-in-Law Yelled at the Registry Office
What do you mean you dont want to change your surname? my mother-in-law shouted across the registry office. Emily never...
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home: Why I Refuse to Support My Brother-in-Law’s Family or Rent Them a Flat, and the Story of the Three-Bedroom Apartment I Bought Before Marriage
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I’m convinced we have no obligation to support my brother-in-law and his...
My Mother-in-Law Decided to Move into My Flat and Gave Her Own Home to Her Daughter: Now My Husband Expects Me to Welcome His Mum into the Home I Bought Myself
My mother-in-law has decided she wants to move into my flat and give her own place to her daughter. My...
You Steal from My Son—He Can’t Even Afford a Lightbulb! On Sunday morning, I was tucked under a blanket on the sofa. My husband had gone to visit his mum to “change the lightbulbs,” but of course, the real reason for calling her darling son over was something else entirely: “Son, did you forget that Igor’s birthday is today?” My husband is a real spendthrift. His salary barely lasts a few days. Thankfully, he gives me enough to cover the bills and groceries, but the rest goes on the latest video games and everything that goes with them. I don’t mind, really—I’d rather let him enjoy his hobbies than have him drinking in the shed or disappearing off to nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for a man. But I’m not telling you all this for sympathy. I’m explaining why my husband’s pockets are always empty! I don’t have those problems; I even manage to save a little, and often lend my husband money when he’s desperate—but never for his mum, his nieces, or his sister. Of course, I remembered Igor’s birthday, so I bought him a present a week ago. Before my husband headed over to the family, I handed him the gift and settled down to watch a film. I didn’t go—there’s no love lost between me and the in-laws. They think I don’t love him because I won’t let him spend our money on them or babysit his sister’s kids. Once, I agreed to watch his sister’s little ones for an hour, but they picked them up half a day later! I was late for work, and when I dared to complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, I refused every request for babysitting, though I never minded my husband spending time with the kids—honestly, I liked playing with them too. Not long after my husband left, the whole family turned up at our house, nieces in tow. His mum marched straight in and declared: “We’ve decided that since it’s Igor’s birthday, we’ll give him a tablet he picked out himself—worth £400. You owe me £200 for your share. So, pay up.” I might buy the boy a tablet, but never such an expensive one. Naturally, I refused to hand over any money. Even my husband started having a go at me for being greedy. So, I opened the laptop, called Igor over, and within five minutes, we’d chosen a gadget together that he really liked. He raced off to his mother, who was still sulking in the hallway. My sister-in-law always seems to have sticky fingers—something valuable tends to “stick” to them. My mother-in-law, needless to say, wasn’t impressed and immediately kicked off: “No one asked you to do that! You were supposed to give us the money. My son can’t even buy a lightbulb for himself—give me £200 now! You know that’s my son’s money.” She even tried rummaging through my handbag, which was on the nightstand. I shot my husband a look and hissed, “You have three minutes to get them out of this house!” So my husband dragged his mother out the door—three minutes was all he needed. And honestly, I’d much rather my husband spends his money on games than have his mum pocket the lot. Better he spends it on what makes him happy, than let those freeloaders nick it from him. Sitting here now, I think—maybe I should have married an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a light bulb! Sunday morning. I lay wrapped up on the sofa,...