Connect with us

З життя

Никогда не пересекались…

Published

on

Алина с первого взгляда осознала свою роль в жизни Дмитрия. Не женой, не матерью его наследников, не законной спутницей. А той, что греет ему сердце и тело. Женщиной, к которой он приходит не за долгами и обязательствами, а за покоем и безмятежностью.

Она ничего не требовала. Не развода, не обещаний. Лишь капельку тепла. Принимала его таким, какой он был: женатым, отрешённым, но ласковым с ней. Порой приносил продукты, иногда помогал с ремонтом. Иногда брал её за руку и шептал, что любит. Для неё хватало и этого.

Алина не считала себя губительницей чужого очага. Она никого не уводила. Это он сам пришёл. Сам выбрал её. Она просто была. Без условий.

Годы шли. Дмитрий навещал её исправно. Дарил цветы, порой что-то покупал детям — не её, разумеется. Своим. У Алины детей не было. Врачи давно вынесли приговор: бесплодие. Именно это когда-то погубило её единственный брак.

Пока не случилось чудо. Настоящее, непостижимое. Беременность. Под сорок лет. Она рыдала от счастья. Родители, узнав, что станут бабушкой и дедушкой, даже не спросили, кто отец. Просто ликовали. Обещали поддержать. А Алина… Была уверена: Дмитрий не предаст. Ведь он любил её. Говорил об этом сотни раз.

— Подавай на развод, — выдохнула она однажды. — Будем вместе по-настоящему.

Он промолчал. Потом пробормотал:

— Мне нужно время… Не могу вот так сразу.

Алина дала ему неделю. Потом ещё. Но Дмитрий начал пропадать. Молчал. Не брал трубку. Исчезал после работы, отмалчивался. В один из дней она пришла к его дому. Стояла у подъезда, не в силах уйти.

— Ты что здесь делаешь?! — взорвался он, увидев её.

— Жду тебя.

— Ты достала! Ты что, не слышишь? Я же просил подождать! Ты меня подставляешь, ты давишь!

Алина замолчала. Смотрела на него и не узнавала.

— Значит… не будешь с нами? — прошептала она.

Он отвернулся. И тогда она сказала:

— Мы никогда не были знакомы. Забудь меня. Забудь нас. Больше нет «нас».

Она ушла. Не обернулась.

Алина родила девочку. Прекрасную, с кудряшками и глазами Дмитрия. Но когда брала её на руки, чувствовала только любовь. Ни страха, ни боли, ни сожалений. Одно счастье.

Дмитрий пытался связаться. Звонил. Хотел увидеть дочь. Алина отказала.

— Ты сделал выбор, — холодно сказала она. — Не напоминай о себе. У неё есть отец. Настоящий.

Она не врала. Через полгода встретила мужчину. Спокойного, тихого, немного старше. Не задавал лишних вопросов. Просто полюбил их обеих. И девочка мгновенно назвала его папой. Всё сложилось будто само собой. Как будто судьба решила: теперь всё будет как надо.

Прошло два года. Весна. Парк. Дмитрий брёл по аллее, не думая ни о чём. И вдруг увидел её. Алину. С мужчиной. И с ребёнком.

Мужчина держал на руках девочку. Та смеялась, теребила его за ухо. Алина, в лёгком платье, с улыбкой смотрела на них и тихо произнесла:

— Поцелуй папу, солнышко. Видишь, он устал тебя носить.

Дмитрий застыл. Дыхание перехватило. Это была она. Его дочь. Так похожая на его мальчишек когда-то — кудрявая, светлая, живая. А рядом чужой. И уже не его Алина.

Она заметила его. Взгляды встретились. Но она отвела глаза. Будто не знала его. Будто он никогда не был частью её жизни.

Он понял: она сдержала слово. Они правда никогда не были знакомы.

И уже не будут.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 + одинадцять =

Також цікаво:

З життя3 хвилини ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя3 хвилини ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...

З життя1 годину ago

Складний вибір

**Важке рішення** – Бабу, я не хочу кашу, — тихо відсунув від себе тарілку Максимко, не зводячи з Тамари очей....

З життя1 годину ago

Сила братства чоловіків

**Чоловіча дружба** Олексій зупинив «Богдан» біля торговельного центру. Виходити з теплого салону не хотілося. Вчора йшов мокрий сніг, який перейшов...

З життя2 години ago

Чи справді це мій син?

Марійка піднялася на другий поверх офісу, не зустрівши колег, і була цьому рада. Їй не хотілася бачити співчутливі погляди, відповідати...

З життя2 години ago

Вибір між правдою та брехнею: йди геть!

**Щоденник** “Не маєш чим виправдатися переді мною,” – різко підняла руку Олена, показуючи матері на двері. “Іди геть!” Олена вийшла...

З життя3 години ago

Дім для Мрій

Дім для Оксани Тарас завжди пишався старшим братом і з малку брав із нього приклад. За столом їв лише те,...

З життя3 години ago

Сила почуттів

Олег довго сидів, дивлячись на телефон. Він і так затягував. Нарешті, глибоко вдихнувши, натиснув кнопку дзвінка. Пролунав один гудок, другий…...