Обертенутий час: Вчорашнє одкровення матері від її сина та його нареченої.

Їй — 12, йому — 22, мамі — 32. Вчора він став чоловіком її мами. Сьогодні вони їй про це сказали.

Дівчинка зачинилася у своїй кімнаті і цілий день звідти не виходила. Її кликали, мама підходила до дверей, пропонувала піти разом в кіно, на атракціони, в парк, в гості. Але вона вперто мовчала. Лежала на дивані. Спочатку плакала. Потім заснула. Потім просто дивилася в стелю і думала. А під вечір їй дуже захотілося їсти, і вона сама вийшла з кімнати.

Кілька років звикала. В штики сприймала кожне слово мами. Презирливо кривилася, спостерігаючи їх разом. Грубіянка, зухвала, ненавиділа.

Мамина молодша сестра намагалася з нею поговорити. Та не давалася. Думала втекти з дому. І одного разу таки втекла. До ночі сиділа в сусідньому під’їзді на сходах, що вели на горище. Потім замерзла і пішла до тієї самої сестри мами.

Коли за нею приїхала мама, дівчина вже відігрілася і повечеряла. У мами помітно тремтіли руки і були заплакані очі. Мама приїхала одна.

Додому вони поверталися на таксі. Вона бачила мамин профіль. Мама здавалася старою. А він був красивим.

Тоді він вперше зник на цілий місяць. Дівчина нічого не питала у матері. Мама нічого їй не казала. Але вдома стало, як раніше. Вона і мама. Відносини навіть трохи потеплішали. І дівчина заспокоїлася.

А потім він знову з’явився у квартирі. Молодий мамин чоловік. І дівчина змирилася з тим, що він увійшов у їхнє життя назавжди.

Їй — 18, йому — 28, мамі — 38. Одного разу вона передавала йому ніж через стіл. Вони снідали. І ненароком на мить довше затримала свою руку в його руці. Дивилася прямо в очі. Він так само дивився в її очі. Мама зблідніла і опустила голову. Всі доїдали в тиші.

Коли мами не було вдома, вона підійшла до нього, схилилася чолом на його спину і затамувала подих. Він за мить повернувся, легенько відставив її, злегка потряс за плечі і попросив не бути дурною.

І вона впала в істерику. Чому, чому, чому?! Що ти знайшов у ній?! Вона ж стара! У неї зморшки на шиї, ти ж не бачиш? Навіщо тобі стара?!

Він приніс воду, посадив її в крісло, накрив пледом. І вийшов, грюкнувши дверима. Вона сиділа вся в сльозах, розуміла, що потрібно йти до гуртожитку або на квартиру. Її тільки що відкинули, як кошеня. Знехтували. Принизили. Відсунули.

Він був красивим. Вона бачила його уві сні. Він не приходив додому. Мама мовчала. Вони обидві ходили по дому, як тіні.

Він повернувся через кілька днів. Мами не було вдома, вона знову була сама. Сиділа на кухні, пила чай і писала конспект.

Він підійшов до столу, у неї завмерло серце. Сів напроти і, дивлячись їй в очі, втомлено сказав: я люблю твою маму, зрозумій це, не тебе, твою маму, і давайте більше не будемо повертатися до цього і не мучити нерви один одному, ти ж вже доросла дівчинка. І жодного разу не відвів погляд, поки говорив.

Велика дівчинка всю ніч пролежала з сухими очима і порожньою головою, а зранку наткнулася на нього і маму на кухні. Вони цілувалися. Її знудило, і вона ледве встигла добігти до ванної.

Місце в гуртожитку знайшлося. Мама просила повернутися. Потім, трохи часу потому, дала їй гроші на квартиру.

Їй — 25, йому — 35, мамі — 45. Дивно, але відносини майже налагодилися. Вона приходила в гості. Вони разом обідали, розмовляли і сміялися. Мамина сестра одного разу сказала: слава Богу, ти виросла.

Мама була щасливою, спокійною, він залишався таким же красивим. Ні, він був дуже красивим. Надто. Вона ловила себе на думці, що всіх своїх залицяльників порівнює з ним. І ця думка їй не подобалася.

А потім у неї трапилася нещасна любов. Безвихідна. Він був одружений і не збирався кидати родину. А вона його любила. Чергувала біля роботи. Плакала. Не хотіла бути «дружиною в обідню перерву». Усе стало болісно, рвано, боляче. Він возив її на море. Дарував подарунки. І дивувався, хіба цього мало? Хіба обов’язково потрібно все це оформити в якийсь формат, іти під вінець? І зубні щітки в стаканчику. У нього це вже було. Навіть найбільша любов перетворюється на нудне заняття, коли люди постійно миготять один у одного перед очима, вирішуючи спільні побутові проблеми.

Вона не погоджувалася, вперто мотала головою. І пам’ятала, як її маму цілував чоловік на кухні. А вона, дурепа, тікала у ванну, де її вивертало від відрази. Як вона не розуміла, що життя вдвох може бути інакшим? Красивим. Спокійним. Справжнім.

Того року її штормило сильно. Вона рідко зазирала додому. Кілька разів випадково зустрічалася з мамою в кафе, кілька разів заїжджала до них. Мама трохи схудла. Це й зрозуміло — мама взагалі дуже ретельно стежила за собою. У мами досі був гарний чоловік, і вона, доросла й усе розуміюча, нарешті усвідомила свою маму.

Їй — 28, йому — 38, мамі — 48. Їй випала робота в іншому місті, і вона поїхала. Точніше, роботу в іншому місті вона шукала сама, рятуючись від попередніх важких відносин, які вкрали у неї майже три роки життя.

На новому місці освоїлася. Заспокоїлася. І навіть зав’язалися романтичні стосунки з колегою. Нежонатим та симпатичним. Здавалося, треба було виходити заміж, народжувати дітей. І вирішувати щось зі своїм життям.

Мамин чоловік приїхав у відрядження в її нове місто. Вони пішли обідати разом. Їй було легко і весело. Вона розповідала йому детально про своє нове життя, розпитувала про справи, про маму. Він відповідав. Вона перевела погляд на його руки і гостро, фізично, відчула, як їй хочеться, щоб він її обійняв…

Він, здається, зрозумів. Замовк. Підбирав слова. Боявся образити. Сказав таки. Він любить її, маленьку примхливу дівчинку, розуміє і відчуває її біль, образи, бажання, вони завжди залишаться добрими друзями, і вона завжди зможе розраховувати на його допомогу.

Обом було ніяково. Вона тряхнула головою і засміялася: ну і справді, чого вона хоче від нього?

А потім він подзвонив і сказав, що мама прихворіла, чекає на неї. Вона одразу зателефонувала мамі, у неї був втомлений, але піднесений голос. Звісно, моя дівчинко, можна на вихідні. Не на ці, так, роби свої справи. Давай на наступні. Так, буду рада тебе бачити, дуже скучила. А ти пробачила мене, раптом несподівано спитала мама. Ну, за нього пробачила? Він тобі подобався, я побачила і зрозуміла це одразу. Я сто разів шкодувала, що так все сталося. Пробач мене, будь ласка. Найменше я хотіла заподіяти тобі біль…

А потім він знову подзвонив їй і сказав, що мама в клініці. І треба їхати. Два дні її відрядження, і вона поїде. Два дні — це ж недовго, правда? Недовго, приїжджай, якраз будуть аналізи і діагноз.

Вона приїхала. К до мами вже не встигла. Він стояв у лікарняному коридорі з порожніми очима. Красивий і неземний. Важко подивився на неї. І відвернувся до вікна.

Після похорону вона ходила, наче привид, квартирою. Перекладала речі, бралась перемивати чистий посуд, по кілька разів заварювала і виливала охолоджений чай, мила вікна.

Він теж чимось себе займав. Приходив пізно з роботи. Не вечеряв. Тихо пробирався в спальню.

Одного разу, коли його не було, вона заглянула туди. Пахло маминими парфумами і колишнім щастям. Їй закололо серце, коли вона побачила мамині фотографії на комоді, на стіні, на покривалі… Рішуче зачинила двері. Подумала, що так нічого про них і не зрозуміла. Подумала, що вже ніколи й не зрозуміє.