Обурена жінка занурює пірнату красуню у величезну діжу з водою.

Марія Іванівна, схопивши за крила велику рябеньку курку, сердито занурила її в велику діжку з водою. Курка жалібно кричала і намагалася вирватися. Закінчивши купання, господиня сердито кинула нещасну Чубарку на вкритий травою двір. Та в істериці почала втікати, втрачаючи чорні та білі пір’їнки, які підхоплював веселий вересневий вітер і ніс кудись далеко-далеко.

Марія Іванівна підняла важку діжку і сердито вилила воду на гарбузи, що товстими свинками лежали вздовж огорожі. Потім зайшла в хату і щільно зачинила за собою двері. Ні, Марія Іванівна зовсім не була злою жінкою, яка мучила нещасну курку. Просто Чубарка вирішила втретє за літо насісти на яйця. Два покоління вихованих нею півників і курочок вже ходили пилюжними вулицями села, а на дворі стояв вересень, і нові курчата просто не встигли б вирости і загинули б у довгу холодну зиму. Тому господиня і вдалася до перевіреного народного засобу — занурити квочку в холодну воду.

Кішка Мурка, улюблениця господині, з філософським спокоєм спостерігала за Чубаркою своїми великими золотими очима. — Ось дурна…— міркувала вона, вмиваючи рожевою лапкою і без того чисту мордочку, — як знесла яйце, так і закудкудакала на весь двір… Мовчала б, дивись — і вивела своїх курчат… Ось я мовчу-мовчу, а четверо кошенят у сіні підростають… Дивись, скоро улюблену господиню можна буде порадувати…

Кішка вигнула спину, позіхнула, відкривши акуратний язичок, і вирушила в сарай, де на неї чекав пухнастий різномасний виводок.

Наступного дня господиня Чубарки вирушила до сараю у засмучених почуттях. Загинула її улюблена кішка Мурка, і потрібно було достойно її поховати, поклавши в могилку свіжого сіна. Мурка стала жертвою однієї з лис, яких в окрузі села було вдосталь. Правда, вона встигла вирватися з лисових зубів і повернулася додому, аби відправитися на Райдугу, востаннє побачивши люблячу господиню.

Нахилившись, щоб витягнути жмут пахучого сіном, Марія Іванівна побачила Чубарку. Вона сиділа в чималенькому гнізді, розпушивши усі свої пір’я, і задоволено квохтала. Голосно лаючись, господиня приготувалася схопити нещасну курку за хвіст і викинути з гнізда. Але Чубарка надулася, як шар, і засичала на господиню сердитою гускою.

Не очікувала такого опору, Марія Іванівна відсмикнула руку, а з-під розпушених пір’їн виглянула… цікава котяча мордочка!!!! Одна, друга, третя… Незабаром на світ Божий вийшли з голосним криком всі четверо Мурчиних кошенят!!! Як на замовлення: чорний, білий, смугастий і мила тришерстна кішечка, як дві краплі води схожа на покійну маму…

Тепер Марія Іванівна кожного дня вирушала до сараю, тримаючи в руках відро з зерном для курки і мисочку з молоком для її чотириногих «курчат». Незабаром Чубарка почала виводити на прогулянку свій невгамовний виводок. Розпушивши пір’я, вона грізно квохтала, охороняючи своїх дітей і наполегливо пропонуючи їм склювати зерна або з’їсти надзвичайно смачного черв’ячка…

Але малюки лише перекидалися в траві і носилися по двору, розпушивши крихітні хвостики-морквики. Настала зима. Всі четверо Мурчиних малюків переселилися у простору хату Марії Іванівни. А Чубарці… А Чубарці довелося виділити простору корзину під лавкою, тому що чималенькі кошенята погоджувалися спати тільки під теплим маминим крилом…