Одного разу бабусі стало зле, і лікар “Швидкої допомоги” вирішив відвезти її до лікарні.

Одного разу у моєї бабусі закрутилася голова, і лікар, який приїхав із “Швидкою допомогою”, вирішив не ризикувати і забрав її до лікарні. Там їй детально пояснили, що в такому віці гасати по театрах зі старими подругами вже не годиться. Смерть не за горами, і зустріти її варто, як належить, у своєму ліжку, а не за покерною партією у подруги.

Бабуся вирішила підходити до цього вдумливо та зі смаком. Спочатку вона купила купу ліків і розставила їх навколо свого ліжка. У повітрі одразу ж розлитий стійкий запах корвалолу.

По-друге, вона напрягла всіх нас, аби ми, жертвуючи своїм часом і нервами, допомагали їй у “урочистому” процесі вмирання. Вона вередувала, вимагала нових ліків, виклику то лікаря, то нотаріуса. Мама збилася з ніг, намагаючись задовольнити всі її примхи і хоч якось переконати, що помирати ще зарано. У відповідь бабуся закочувала очі і просила накапати їй ще трохи корвалолу.

Але якось до бабусі завітала її давня подруга Ніна. На щастя, я в цей час була вдома і мала нагоду побачити все це на власні очі.

― Кажуть, ти нарешті зібралася помирати, ― спитала вона низьким голосом, ― похвально. Комусь із нас потрібно зробити перший крок на той світ, щоб усе там розвідати. Але відповіси мені чесно – невже ти збираєшся лежати в труні в такому жахливому вигляді?

Бабуся буркнула, що їй байдуже, як вона виглядатиме в труні.

― Тобі, може, і байдуже, ― відповіла Ніна, ― а мені доведеться на це дивитися! Більше того, я мушу буду це поцілувати! Що скажуть люди?! Вони подумають, що прийшли на приличний похорон, а їх підступно обдурили. Я просто не зможу поглянути їм у вічі!

― До чого тут люди? ― вигукнула бабуся.

― Бо вони прийдуть, думаючи, що ховають подругу Ніни, а Ніна зі случайними людьми не спілкується. Але коли вони побачать тебе, вони подумають, що їх обманули, і образяться! До речі, навіщо тобі стільки ліків? Ти що, отруюєш себе цією гидотою?

― Я намагаюся полегшити свої страждання, ― намагалася пручатися бабуся.

― Ти намагаєшся остаточно зіпсути собі печінку, а з хворою печінкою колір обличчя буде жахливим. Ти що, хочеш, щоб побачивши тебе в труні, люди в жаху тікали?

Бабуся подумала і погодилася, що в труні краще лежати з хорошим кольором обличчя. Подруга її підтримала і запропонувала вийти на вулицю, щоб нагуляти здоровий рум’янець, який буде дуже ефектно виглядати на смертному ложі.

Я, розпустивши рот, дивилась, як моя щойно “вмираюча” бабуся злізає з ліжка і йде у душ, від якого відмовлялася останні три тижні. А Ніна, бридливо склавши губи, наказала мені зібрати всю постіль з ліжка, аби відправити її в прання… А їм самим з бабусею приготувати дві чашки міцної кави, в які накапати чогось коньячного і бадьорого, грамів десь п’ятдесят, адже коньяк добре впливає на тонус і на нерви. А в пресловутій труні, як ви вже зрозуміли, лежати краще зі здоровими нервами і міцним серцем…

Найкраща подруга настільки перейнялася бабусиними майбутніми похоронами, що кілька тижнів старанно готувала її до них. За цей час вони відвідали перукарню, масажиста та салон краси. Ходили по магазинах і розпродажах, накупили купу всяких милих речей, що, безсумнівно, стануть у пригоді на тому світі, таких, як капелюшок з вуалькою, рукавички, косметика.

Тож за свої похорони бабуся вже не переживає, адже знає, що все пройде на вищому рівні. А щоб скоротати час, вона знову відновила свої походи до подруг, партії в покер і веселі пікніки. Каже, що якщо смерті так уже треба, то нехай сама її шукає… Правда, коса поки не поспішає її шукати — мабуть, у бабусі ще недостатньо хороший для цього колір обличчя.