Одного разу, я запросила дітей на свята. Випадково побачила на руці Наталії перстень, який не могла знайти кілька років.

Я прийняла невістку в сім’ю, як свою власну доньку. Мені було її шкода, адже батько покинув її, коли вона була маленькою, і саму матір лягло виховувати доньку. Одного разу я запросила дітей на свято. Випадково помітила на руці Наталі обручку, яку не могла знайти протягом кількох років…

Ніколи не розуміла жінок, які згодом ставали поганими свекрухами для дружин своїх синів. Невістка у момент весілля стає частиною родини, тож свекруха повинна прийняти її, як власну доньку. Коли мій син був малим, я вирішила, що стану найкращою свекрухою у світі. І так і сталося. Я обожнюю свою невістку – Наталю. Майже не сваримося, а якщо і трапляються суперечки, то тільки дружні.

Важливо зрозуміти й, головне, прийняти, що відтепер – це не лише твоя сім’я, а й родина твого сина, це його вибір, який слід щиро прийняти, і тоді все буде добре. Проте мушу визнати, Наталя доволі складна людина. Можливо, минуле сформувало її характер, але попри всі життєві перипетії, вона виросла доброю жінкою.

У школі була найкращою ученицею, після школи працювала, склала всі іспити й вступила до університету. Варто брати з неї приклад. Не дивно, що мій син закохався в таку розумну і красиву дівчину. З матір’ю Наталі також маємо добрі стосунки. Я завжди співчуваю своїм свасі, адже у шлюбі їй не пощастило, і вона, по суті, самотужки виховувала доньку.

Єдина річ, яку не можу зрозуміти — це стосунки Наталі з батьком. Вона регулярно його навідує та допомагає, якщо потрібно. Розумію, що вона хоче батька в своєму житті, але він ніколи не хотів мати з нею жодних стосунків. Нічого доброго не дав їй у житті і, певно, досі не дає, адже після кожної зустрічі Наталя виглядає сумною і розчарованою. Я навіть радила їй подумати про дітей, бо тоді її життя було б зосереджено на малюкові, й вона б вже не так переймалася батьком. Її життя набуло б радості і турботи про нову людину. Проте, це їхнє рішення.

Маю свої проблеми, але останнім часом виникає дедалі більше сумнівів щодо Наталі. Мене засмутила одна ситуація, коли запросила дітей на свято. Тоді на пальці невістки помітила обручку, яка зникла кілька років тому. Спочатку думала, що це така ж, але цього не могло бути. Це була моя обручка. Я не питала у неї, звідки вона, бо не хотіла здіймати сварку за столом. Не хочу вірити, що вона успадкувала погані звички від батька. Крім того, думаю, що Наталя знала, що могла б попросити мене, і я б віддала їй обручку. Ніколи їй нічого не шкодувала, адже вона стала для мене, як донька, та все ж почуваюсь незатишно.

Не знаю, що робити в такій ситуації. Не хочу питати її про обручку чи звинувачувати, що вона її взяла. Можливо, це просто випадковість. Можливо, знайшла її де-небудь і не знає, що вона належить мені…