Connect with us

З життя

ОКУТАНІ ЛЮБОВ’Ю

Published

on

ЗАХИЩЕНІ ЛЮБОВ’Ю

Зустріч Іринки та Богдана була призначена десь у небесах.

…Богдан свого батька в очі не бачив. Виростав під маминим та бабусиним крилом. Коли малий Богдан цікавився про тата, мама бурмотала щось незрозуміле, мовляв, твій тато – геолог, він у нескінченних пошуках корисних копалин. А одного разу, у гніві, скрикнула: «Ніколи в тебе, Богданку, тата й не було!»

Будучи малим, Богдан приймав ці відписи, беззаперечно вірив мамі. Але коли підріс, вирішив таки дізнатись правду. Адже не від Святого Духа він народився! Виявилось, що колись його мама поїхала у відрядження, а повернулась із дитиною – із самим Богданом. Про це розповіла бабуся. Потаємнички.

Богдан був безмірно радий розгаданій таємниці. Дякувати Богу, його не в капусті знайшли. Юнак пообіцяв собі при першій нагоді побачитись із батьком. Чи хоче він того, чи ні. «Я ж його син, а не перший-ліпший!» А ще Богдан дав собі слово: «У мене буде справжня родина. І дружина, і діти. Причому, одна дружина на все життя та багато діточок.»

…Іринка теж не знала батькової любові. Її мати розлучилась із ним, коли дівчинці не виповнилось і двох років. Батька замінив вітчим. Людина непогана, але все ж… Своїх дітей від першого шлюбу вітчим невпинно ставив Іринці за приклад. Її це дратувало. Одним словом, Іринка могла розраховувати лише на мамину любов.

Коли вона виросла, то вирішила: «Якщо вже виходитиму заміж, то лише раз і назавжди! Знайшовся б такий хлопець.»

І він знайшовся.

…Був Святий Вечір. Січень, мороз, вечір. Книгарня. Богдан і Іринка стояли у черзі біля каси. В обох у руках – том Івана Франка. Погляди юнаків випадково зустрілись. І Богдан пішов у наступ. Він засипав Іринку компліментами, питаннями (чемними й тактовними). Він не міг просто так відпустити дівчину. Вона має стати його дружиною! Саме вона! Ця дівчина.

А Іринка навіть не кокетувала. Їй було тепло й добре з цим невгамовним хлопцем. Ніби вона знала його сто літ.

Втім, Іринка з порядних, і не годиться дівчині знайомитись невідомо де й невідомо з ким. Богдан оцінив скромність незнайомки і запропонував, для початку, обмінятись телефонами. Іринка записала його номер, а свого так і не дала. «Подзвоню після свят», – нечітко пообіцяла вона.

Богдан не міг дозволити втратити такий дар з небес – Іринку. Вони попрощались. Але хлопець таємно простежив за дівчиною і дізнався, де вона живе.

Усі зимові свята Богдан летів над землею. Адже він знайшов свою «лебідь» і буде кохати її вічно.

Проте, свята минули, а «лебідь» не дзвонила. Богдан занепокоївся і взявся діяти.

Свій том Франка, куплений тоді, він поклав у поштову скриньку Іринки. Невже не здогадається, від кого? Дівчина подзвонила йому того ж вечора з доріканням:

«Привіт, Богдане! Чому ти не телефонував? Я ждала!»

«Іринко, у мене нема твого номера. Я б давно подзвонив. Хіба не пам’ятаєш, у книгарні ти, мабуть, побоялась назвати свій?» – Богдан сяяв від щастя.

«Але ж ти мене якось знайшов!» – не заспокоювалась Іринка.

«Типова жіноча логіка», – подумав Богдан. Він був радий, що нарешті все з’ясувалось. Іринка, виходить, не байдужа до нього!

Не відкладаючи на потім, Богдан і Іринка побрались і повінчались. А як інакше? У них було багато спільного. По-перше, чисте, немов із небес, кохання; по-друге, бажання мати стільки дітей, скільки Бог пошле; по-третє, захоплення творчістю Франка. Хіба цього мало?

На такому міцному фундаменті молодята вирішили будувати родинне життя.

Іринка викладала студентам українську мову в університеті, Богдан був гарним програмістом.

Незабаром у них народилась Оленка. Через два роки з’явився на світ Юрко. Все йшло, як по маслу.

Богдан не полишав думки знайти батька. Допоміг інтернет. Серед десятків однойменників знайшлась родинна душа. Листувались. Тато жив у Києві. Він запросив Богдана в гості.

Зустріч була дуже зворушливою. У батька була своя родина, але про Богдана пам’ятав усі ці роки.

«Добре, сину, що ти мене знайшов. Тепер будемо спілкуватись», – чоловік обійняв Богдана.

Той з гордістю перерахував усіх членів своєї родини. Мовляв, дивись, тату, ти вже двічі дідусь. І це не межа…

Батько Богдана був професором медицини.

Додому Богдан повернувся накрилений щастям. Батько йому дуже сподобався. Щира, добра людина.

Звісно, турбота про родину не дозволяла Богдану часто бачитись із татом. Згодом спілкування зійшло нанівець.

Оленка й Юрко підросли. Іринка вирішила захистити дисертацію. Адже її бабуся й мати були кандидатками наук. Іринці не хотілось відставати.

Тему дисертації вона обрала невипадково. Про Франка. Мама двох дітей старанно готувалась, збирала матеріали.

ББогдан підтримував дружину, допомагав по господарству, як міг, а коли в сім’ї з’явилась третя дитина – маленька Марічка, вони разом усміхнулись долі, знаючи, що їхнє щастя – у простій радості бути разом.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 4 =

Також цікаво:

З життя51 хвилина ago

ВІДПОВІДЬ ЗА ВІТРИНОЮ: МРІЇ, ЯКІ НЕВІДПРАВЛЯЮТЬСЯ В УСВІТ.

Ніхто не знав, як його звати. Це був хлопчик років дев’яти, худий, у трохи поношеній сорочці. Кожного вечора, повертаючись із...

З життя57 хвилин ago

ОКУТАНІ ЛЮБОВ’Ю

ЗАХИЩЕНІ ЛЮБОВ’Ю Зустріч Іринки та Богдана була призначена десь у небесах. …Богдан свого батька в очі не бачив. Виростав під...

З життя4 години ago

У полоні зради: народження таємного сина

Я розказала все Матвію. Кожне моє слово лунало чужим, наче то була не моя історія… наче я розповідала про трагедію,...

З життя5 години ago

День народження, сповнений радості та дружби.

Жінка прийшла до подруги в гості. Дружили ще з університету. Був день народження. І все було чудово, прекрасно, просто казково....

З життя7 години ago

Вони завітали, коли ми дрімали

Вони прийшли, коли ми спали Соломія Петрівна прокинулася від звуку, який не змогла відразу розпізнати. Легке поскрипучування дощок у коридорі,...

З життя11 години ago

Доля на перехресті

Дві долі Соломія йшла вуличками чужого міста. Молода дівчина була в розпачі, вона стискала в руках маленький листок, немов останню...

З життя14 години ago

Як валіза без ручки…

*Запис у щоденнику* Якось ранок почався з незвичного розмови. — Тарасе, більше до мене не заходь. Гаразд? — спокійно промовила...

З життя15 години ago

ПРИВІТАННЯ СТУДІЙНОМУ МАНЕКЕНУ… ДО ТИХ ПІР, ПОКИ ВІН НЕ ВІДПОВІВ

На розі вулиці Шевченка, у Львові, стояв манекен у вітрині крамниці з одягом. Завжди в одному й тому ж: білій...