Ось воно, плаття! Скажеш, це я його викинула? – з відкриттям сміттєвого відра, її обличчя змінилося.

– Ось і сукня! Скажеш, це я її туди кинула? – відкривши смітник, Поліна змінилась в обличчі.

Поліна майже щодня ставила собі одне й те ж питання, на яке ніяк не могла знайти відповідь: що вона знайшла в Макара?

На вигляд він виглядав посередньо, такого “принца” навіть подругам було соромно показати, тому для них дівчина досі жила одна.

Про те, що вона живе з чоловіком, знала лише рідна сестра, яка тримала це в таємниці.

Зірок з неба чоловік також не хапав: працював слюсарем на металургійному заводі.

Інколи Поліна, сидячи вдома перед телевізором, ловила себе на думці, що прийшов час закінчувати стосунки з Макаром.

Однак, як тільки вона збиралася це зробити, чоловік приносив букет квітів або якийсь інший подарунок, і тоді дівчина відкладала розставання на невизначений термін.

До знайомства з Поліною Макар вже був одружений. Його шлюб тривав всього два місяці, але результатом стала вагітність, внаслідок якої в нього народилася дочка.

На момент знайомства з Поліною дівчинці було дванадцять років. До недавнього моменту дівчина жодного разу не бачила дочку Макара та і не прагнула з нею знайомитися.

Така нагода трапилася їй напередодні дня народження, який вона планувала відзначити у колі подруг.

– Полю, – винувато зітхнув чоловік, – колишня поїде у справах, просить, щоб я взяв дочку до себе…

– Надовго? – скривилася Поліна, яка найменше хотіла отримати на день народження такий подарунок.

– На місяць…

– Чому так довго? – насупилася дівчина. – Сподіваюся, вона розуміє, що її дочку потрібно годувати на якісь гроші?

– Якщо ти про гроші, то вона нічого не перевела, – безсило розвів руками Макар.

– Наскільки я пам’ятаю, ти платиш їй аліменти. Тобто, дівчинка буде в нас місяць, а мати буде жити на аліменти?

– Там немає з чого особливо жити, ти ж знаєш мою зарплату, – невільно усміхнувся чоловік.

– Як ти взагалі уявляєш її проживання тут? – розпалювалася Поліна, яка все більше розуміла, що не хоче, щоб чужа дитина стільки часу знаходилася разом з ними. – Її потрібно возити до школи, дивитися за нею. Навіщо ти береш на себе такі обов’язки?

– Я наче, як батько Дарини, – здивовано відповів Макар. – На твою думку, я мав від неї відмовитися?

– Тобі слід враховувати, що живеш не один, це раз. Два, це моя квартира, і спочатку потрібно було запитати у мене, перш ніж погоджуватися. Три, у мене день народження, і я не хочу, щоб його щось затьмарювало! – з важливим виглядом висловилася дівчина.

– Не думаю, що моя дочка стане перешкодою, – зніяковіло промовив чоловік, відчуваючи свою провину.

– А я впевнена, що все піде не за планом, – схрестила руки на грудях Поліна.

Однак Макар запевнив дівчину, що їй не слід налаштовувати себе песимістично.

Наступного дня у квартиру дівчини приїхала пухлощока дівчинка з яскравим макіяжем, якій на вигляд можна було дати не менше шістнадцяти років.

Вона з-під лоба поглянула на Поліну і, не привітавшись, обернулася до батька.

– Де буде моя кімната?

– Спати доведеться на кухні, – натягнуто усміхнувся Макар.

Дівчинка у відповідь закотила очі й, зірвавшись з місця, побігла у ванну кімнату плакати.

– Що це було? – Поліна роздратовано подивилася на чоловіка. – Нахабна й невихована дитина. Добре, що я вирішила святкувати свій день народження у кафе. До речі, ти зі мною не їдеш.

– Чому? – здивувався Макар. – Я думав, що ти нарешті познайомиш мене зі своїми подругами. Все-таки ми живемо разом більше пів року…

– Ти будеш сидіти поруч зі своєю дитиною, – тут же виправдалася Поліна, яка була рада тому, що їй не доведеться представляти парубка подругам, у яких наречені й чоловіки були спортивні й підтягнуті.

– Зрозуміло, – з образою прорік чоловік і більше ні слова не сказав дівчині.

Наступний день почався для Поліни з турбот і клопотів щодо її дня народження.

Зранку вона випрасувала свою коктейльну сукню і повісила її на вішак в очікуванні вечора.

Макар все ще зберігав мовчання і навіть не привітав Поліну з днем народження.

Вирішивши не псувати собі настрій, дівчина просто зробила вигляд, що не помітила того, що він ображений.

Після роботи вона заїхала додому перевдягтись і з жахом виявила, що її сукня зникла.

– Де моя сукня? – розгнівано влетіла на кухню Поліна, де на розкладачці безтурботно лежала Дарина.

Вона демонстративно проігнорувала дівчину і, взявши в руки телефон, почала безцільно в ньому ритись.

– Ти мене чуєш? – Поліна підійшла до дівчинки і вихопила з її рук смартфон.

– Віддай! – завищала Дарина, і на кухню влетів Макар.

– Що сталося? – округлив очі чоловік. – Поверни телефон на місце!

– Де моя сукня? – скрипіла зубами Поліна.

– Я нічого не брала, – дівчинка презирливо примружила очі. – Вона говорить нісенітниці. Просто я їй не подобаюсь!

– Поверни телефон, ти ж чула, що вона сказала? – суворо вимовив Макар.

– Звісно, зізнається вона! – розвела руками Поліна і кинула телефон на підлогу.

Від удару дисплей тріснув, і Дарина зайшлася у тривалих риданнях. Дівчина з гордим виглядом попрямувала до кімнати.

Їй належало за короткий проміжок часу знайти підходящий наряд для святкування у кафе.

Схопивши перше, що здалося Поліні достойним, вона перевдягнулась і поїхала святкувати свій день народження.

Саме там дівчині вдалося відволіктися і прийняти рішення розійтись з Макаром.

Поліна повернулась у квартиру ближче до ранку. Чоловік, почувши, що вона прийшла, встав з ліжка.

– Час бачила?

– Ти вирішив вдавати з себе суворого чоловіка? На жаль, ти спізнився. Я прийняла рішення розійтися, – коротко промовила Поліна. – Вранці вам потрібно виїхати.

– Тобто, ти ще й мене винуватим виставила після всього? – розсміялася дівчина.

– Ти розбила Дарині телефон…

– Вона вкрала мою сукню! – прохрипіла крізь зуби Поліна.

– Моя дочка не брала його! – очі Макара запалали. – Я готовий за це ручатися!

Дівчина скривила обличчя і махнула рукою, не бажаючи слухати виправдання чоловіка.

Бажаючи заспокоїти себе, Поліна полізла в шафу і витягла звідти недопиту пляшку вина.

Пригубивши вміст, вона несподівано плюнула на підлогу і скривила гримасу.

– Що це? Шампунь? Скажеш, що я його теж туди налила? – їдко засміялася Поліна і, відкривши смітник, змінилась в обличчі. – Ось і сукня! Скажеш, я її туди кинула?

– Знайшла привід мене кинути! Я ж знаю, що ти давно вже хотіла це зробити! – вигукнув Макар. – Якби не я, ти б давним-давно це зробила!

Дівчина здивовано підняла брови. Вона добре пам’ятала всі ці моменти.

– Я встановив у кімнаті підслуховувальний пристрій. Я чув всі твої розмови з сестрою про мене, і все знаю! – з важливим виглядом повідомив Макар.

– Оце новини! А я все думала і гадала, як ти так майстерно дізнавався про те, що я хочу розійтися! – шокована Поліна схопилася за голову, згадавши, як часто на різні теми розмовляла з сестрою, подругою і батьками. – Давай прощатися!

Умовляти цього разу дівчину не розривати їх відносини чоловік не став. Він і так зрозумів, що настав логічний кінець їх роману.