Connect with us

З життя

П’ять років не бачилися сини, але квартира одразу привернула увагу

Published

on

П’ять років мої сини не навідували мене, але варто було лише згадати про переписання квартири на племінницю — як усе змінилося.

У мене двоє синів, троє онуків, дві невістки — але жила я, наче безрідна. Щойно я обмовилася про квартиру, вони одразу згадали, що мати у них є. Прибігли, влаштували сцену. І стало ясно: їм потрібне лише житло.

Коли народжувалися мої хлопці, я раділа — думала, стануть опорою у старості. Помилилася. Дбає про мене не рідна дитина, а племінниця — у якої є власні батьки: мій брат та його дружина.

Мабуть, ми з чоловіком десь помилилися, не виховали гідних синів. Доки їхній батько був живий, вони хоча б інколи приходили. А коли його не стало — зникли. П’ять років пройшло, як я їх не бачила.

Живуть вони в тому ж місті. Не за рогом, але всього сорок хвилин на маршрутці. Обоє одружені, у обох родини. Двоє онуків і онучка, яку я жодного разу не тримала на руках. А мені важко — ноги болять, після травми ледве ходжу. Додзвонитися до них — ціла епопея. Кожен раз обіцянки: «Незабаром заїдемо, допоможемо» — лише слова, а діла немає.

Коли сусіди затопили кухню, я все ж таки вирішила попросити допомоги. Треба було лише підправити стелю. Зателефонувала старшому — обіцяв. Подзвонила молодшому — те ж саме. Жоден не прийшов. Довелося викликати майстра. Заплатила не жаліючи — гроші це не головне. Але серце схоплювало: невже для своїх дітей я стала чужою?

Потім зламався холодильник. Я в цих справах нічого не тямлю, а продавці, як відомо, полюбляють обманювати пенсіонерів. Попросила синів — нехай підуть зі мною, допоможуть обрати. Відповідь була простою: «У магазині тобі все пояснять». Довелося схопитися за телефон — приїхала дочка брата з чоловіком, врятували.

А потім почалася пандемія. Сини стали дзвонити раз на місяць, питали: «Ну, як ти там?» — і все. Давали поради: «Нікуди не ходи, замовляй продукти додому». Але як це робити — не пояснили. А племінниця сама все показала. Вона дзвонить батькам щодня, замовляє їжу, ліки, піклується. І мене не забула.

Коли стало зрозуміло, що мої діти покинули мене саму, вона почала часто приходити, телефонувати. Допомагала по господарству, прибирала, готувала, сиділа біля мене, коли я хворіла. Навіть просто приходила — випити зі мною чаю, побалакати. На всі свята запрошувала до себе: у неї родина, брат, батьки — і я. Її донька називає мене бабусею.

І я подумала: чому б не залишити квартиру їй? Вона нічого не просить, але робить усе від душі. Я хочу віддячити за добро. Це не «подарунок», це — подяка.

Коли вже збиралася їхати до нотаріуса, зателефонував старший син. Запитав, куди їду. Я чесно відповіла. І тут почалося: крики, звинувачення, що я з глузду з’їхала. Вислухала — і поїхала далі.

А ввечері — дзвінок у двері. Обоє синів. Привели онучку. Принесли пиріг. Здавалося б — диво. Та справа, звісно, була не в любові. Вони одразу перейшли до справи: почали переконувати, що племінниця мене вижене. Що вона не рідня, а вони — мої діти, і як я можу відписувати квартиру чужим?

Я подивилася на них, вислухала — і сказала: «Дякую за турботу, але вирішу сама». Вони розлютилися, тріснули дверима. І наостанок обіцяли, що більше я онуків не побачу, а допомоги від них чекати не варто.

А я й не чекаю, дорогі мої. П’ять років вас не було — і нічого. А тепер з’явилися лише через квартиру. Ви самі стали мені чужі. Я зроблю, як вирішила: житло дістанеться племінниці. А якщо одного дня вона справді мене вижене — що ж, це мій вибір. Але я у неї вірю. Вона — людина з серцем. Не те, що ви…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 + двадцять =

Також цікаво:

З життя1 хвилина ago

Тиша, що нагадує про шум життя

Ой, внучата мої, слухайте бабусю Хоч у будинку для літніх і тихо, але мені ця тиша нагадує, як колись гуло...

З життя1 годину ago

Несподівані дороги долі

Ой, дітки послухайте, як трапляється, коли життя виносить тебе з рідного дому, да ще й кидає в холодні чужи стіни...

З життя1 годину ago

Серце кличе

Зов серця “Наступний!” голосно оголосила медсестра, коли з кабінету лікарки Дарини Миколаївни вийшов черговий пацієнт. “Доброго дня,” привітався Тарас, ледь...

З життя1 годину ago

Батько видружив її з乞бою, бо вона народилася сліпою – а те, що сталося далі, залишило всіх без слів.

Батько одружив її з жебраком, бо вона народилася сліпою і те, що сталося далі, приголомшило всіх.Зайнаб ніколи не бачила світ...

З життя2 години ago

На вулиці побачила чоловіка з пораненою ногою і запропонувала викликати швидку допомогу, але він попросив мій телефон та зробив дивний дзвінок

На вулиці я побачила чоловіка з пораненою ногою і запропонувала викликати швидку, але він попросив мій телефон та зробив дивний...

З життя2 години ago

Серце бабусиної казки

Щоденник Марії Шевченко Сиджу в садку бабусиного будинку, слухаю, як вітер шепоче в вишнях. Сьогодні сусідка Ганна розповіла мені історію,...

З життя2 години ago

Ви ще тут? Геть з мого дому — я тепер його дружина!

А ви ще тут? Забирайтеся з моєї квартири, я нова дружина вашого чоловіка! огризнулася білявка на порозі. Ключ у замку...

З життя3 години ago

Таємниця з домівки для літніх

Ох, синочки мої, присядьте ближче, розповім вам історію, яку тут, у будинку для літніх, мені сусідка по кімнаті розказала. Мене,...