З життя
Переконала сина запропонувати матері продати будинок і переїхати до нас, а потім відправила її в дім для літніх людей.
Леся переконала Віктора запропонувати своїй матері продати будинок, щоб переїхати до них, а потім відправила свекруху у будинок для літніх людей.
Ми довго проживали в однокімнатній, не дуже великій квартирі. Там народився наш син, Іванко. Чоловік працював на двох роботах, щоб зібрати кошти на нову, більшу квартиру. І коли нам майже вдалося зібрати всю суму, а для покупки трикімнатної квартири залишилось небагато, ціни на нерухомість різко підскочили. Одне рішення повністю змінило наше життя.
Я запропонувала чоловікові, щоб його мати продала будинок у селі, переїхала до нас, а ми таким чином отримали б нестачну суму. Віктор поїхав до матері, запропонував їй переїхати і продати будинок. Мати довго думала, вона любила своє просте господарство з котом Борисом, але не могла відмовити синові. Вона погодилася.
Будинок продали, разом з Віктором ми купили квартиру і всі разом святкували новосілля. Бабусі виділили окрему невелику кімнату, Іванко мав свою, а ми – найбільшу. Спочатку все йшло добре.
Я доглядала за свекрухою, а Віктор був задоволений, що мати поруч і під добрим доглядом.
На жаль, через два роки свекруха стала більш вимогливою, все більше хворіла і старіла. Вона також мала проблеми з пам’яттю. Іноді я не могла залишати її вдома саму. Присутність свекрухи почала мене обтяжувати. Вона в усьому знаходила проблеми, постійно мене критикувала.
Поступово я почала обговорювати тему будинку для літніх людей. Здавалося, що люди в похилому віці там живуть добре, їм забезпечено цілодобовий догляд і медичну допомогу. Віктор довго заперечував, його мати теж. Але я не відступила від свого рішення, і зрештою чоловік погодився.
Свекруха довго мовчки слухала наші суперечки, аж поки не сказала, що, якщо так вирішив її син, то вона поїде і житиме в будинку для літніх людей. Ми старанно вибирали найкраще місце. Довго оглядали різні заклади. Нарешті обрали.
За місяць третя кімната у нашій квартирі звільнилася. Віктор частенько відвідував матір, на щастя, це було недалеко, але згодом справи затягувалися, часу на поїздки все менше, і настав момент, коли він зовсім не міг її відвідати.
Два місяці потому Віктор їй не телефонував. Нарешті приїхав до матері і зачаровано зупинився. У кімнаті, де вона мешкала, було так по-іншому. Перед ним сиділа сива, зморщена бабуся з сумними, погаслими очима. У кімнаті була ще одна сусідка, що лежала, накрита ковдрою, з витягнутими вздовж тіла сухими руками з горбатими синіми жилами.
Вікторові стало дуже зле. Він повернувся додому, розповів мені про погіршення стану здоров’я матері. Це не викликало в мене жодної жалості. Я тільки знизала плечима: старість, чого ти хочеш? Його гнітили величезні докори сумління, але я знала, що стан свекрухи буде погіршуватись, що це неминуче.
Під час останнього візиту Віктора до будинку для літніх людей, його мати лежала обличчям до стіни, незалежно від того, скільки він з нею розмовляв, вона не повернулася. Наступну поїздку він запланував на місяць вперед, хотів її забрати на прогулянку. Знав, що це багато часу, але мав напружений період на роботі, закінчував останні важливі угоди і не мав часу поїхати до будинку для літніх людей.
Через три тижні він отримав дзвінок. Повідомили, що його мати померла три години тому. Її стан погіршувався, але вона категорично відмовилася повідомляти сина. Це було її останнє прохання. Вона не хотіла його турбувати, якщо у нього не було для неї місця в своєму домі і серці.
Віктор мовчав, зім’яв папір, що лежав перед ним, вийшов на ганок і сперся спиною об стіну. Біль просто розривав його зсередини, душа нила, здавалося, виверталася назовні. Я не могла йому допомогти. Знаю, що він відчував, що підвів матір. Був похмурим. Пізніше покликав мене до кімнати і сказав, що залишає мене.
Витягнув з шафи валізу, кинув туди свої речі. Я дивилася із здивуванням. – Куди йдеш? Це ж не моя вина, що твоя мати померла, – намагалася виправдовуватися я. Хотіла його зупинити, але він мене відштовхнув.
– Хочу бути подалі від тебе, – сказав крізь стиснуті зуби, підняв валізу і сильно грюкнув дверима.
Віктор ще не розлучився зі мною, але категорично не хоче мене бачити. Він найняв маленьку квартиру, працює, зустрічається з нашим сином. Від сина я знаю, що щотижня Віктор відвідує могилу матері, благаючи про прощення. Він не може пробачити собі, що я намовила його віддати матір до будинку для літніх людей, а собі – що він на це погодився. Я не знаю, як його повернути.
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...
I Will Always Be With You, Mum: A Heartfelt Story You Can Believe Grandma Valerie couldn’t wait for evening to come. Her neighbour Natalie, a single woman approaching fifty, had just confided something so astonishing that Valerie’s head was spinning. To prove her point, Natalie had even invited her round later to show her something remarkable. The story began quite simply. That morning, Natalie had dropped by as she was on her way to the shop: “Is there anything you need, Valerie? I’m popping to the corner shop to pick up bits for a pie and a few other things.” Valerie smiled. “You’ve always been so good and caring, Natalie. I remember you as a little girl. It’s a shame things haven’t worked out for you—but you never seem sad or complain, not like some.” Natalie laughed. “What’s there to complain about? I do have a man I love, it’s just we can’t be together for now. Would you like to hear the reason? I’ve never told anyone else, but I want to tell you. Well, partly because you probably wouldn’t be believed if you repeated it!” She grinned. “Just let me know if you need anything from the shop. I’ll pop in on my way back, and over a cup of tea, I’ll tell you all about my life. Maybe then you’ll be happy for me and stop worrying.” Valerie didn’t really need anything, but asked Natalie to fetch a loaf of bread and some sweets for tea, her curiosity well and truly piqued. Later, as they sat together over tea and cake, Natalie began: “Valerie, you remember that thing that happened to me twenty years ago? I was nearly thirty. Met a bloke—nice enough, so I thought I’d marry him even if I didn’t love him. At least I’d have a family. He moved in and I got pregnant. When the baby came, a little girl, she lived just two days and passed away. I thought I’d go mad with grief. My husband and I split up soon after. A couple of months later, once I’d stopped crying, something happened. It’s hard to explain, Valerie. I’d got everything ready for my daughter—the cot, bedding, toys, the lot. They say it’s bad luck to buy these things early, but I didn’t believe that. Then one night I was woken by the sound of a baby crying. I thought I was imagining it, but the crying came again. I went to the cot—and there she was. My little girl. I picked her up, my heart nearly bursting with happiness. She looked up at me and then drifted peacefully to sleep. And from then on, almost every night, she would come to me. I even bought formula and a bottle, but she hardly ever fed—just smiled, closed her eyes and slept in my arms. Is that even possible?” Valerie leaned forward, utterly enthralled. “I know it sounds mad, but it’s true,” Natalie insisted. “It just went on—we got used to those nightly visits. I knew my little girl was living in another world, with her own mum and dad, but she never forgot me. She would visit, and one night she said to me: ‘I will always be with you, Mum. We are bound by an invisible thread, and nothing can ever break it.’ Sometimes I wonder if it’s a dream, but she even brings me gifts from her world. They don’t last long here though—they fade away like snow in spring.” That evening, Valerie finally visited Natalie’s flat. No one else was home—just the two of them. Suddenly, a gentle light shimmered in the air and a sweet young woman appeared: “Hello, Mummy! I’ve had such a good day, I want to share it with you. And here’s a present for you.” She placed a small bouquet on the table. Turning to see Valerie, she smiled again. “Oh, hello! Mum said you wanted to meet me. I’m Marianne.” After chatting a while, Marianne faded away like morning mist. Valerie sat silent, absolutely stunned. “Well, I never… that really happens!” she whispered. “Your daughter’s a beauty, Natalie, just like you. I’m so happy for you. You really are a lucky woman—maybe luckier than anyone I know. I would never have believed it if I hadn’t seen it myself. Thank you for opening my eyes. The world is so much bigger than I thought; life goes on everywhere. I’m not afraid anymore.” The flowers on the table became paler and then vanished altogether. But Natalie smiled, full of hope. Tomorrow would be a wonderful new day. She was going to meet Arkady, the man she loved and who loved her back—she just knew it. And someday soon, she’d introduce him to the two people she loved most in the world: Marianne and Arkady.
Ill always be with you, Mum. A story you might believe Granny Margaret waited for evening with restless curiosity. Her...
The Friend I Sold: Grandpa’s Tale of Loyal Companionship, Hard Times, and a Hard Lesson Learned
A Sold Friend. Granddads Story And he understood me! It wasn’t fun, and I realised it was a foolish idea....
The Closest of Kin: A Heartwarming Family Story of Grandparents Anna and Paul, Their Three Wonderful Grandchildren, Home-Baked Treats, Maths Lessons, and the Unbreakable Bonds That Sustain Them Through Joys and Sorrows
Family Ties. A Story Funny, how life turns out. It could have all been so different. The neighbour, Mrs. Dawson,...
I Did a DNA Test and Instantly Regretted It I Had to Marry My Girlfriend After Finding Out She Was Pregnant. After Our Wedding, We Moved in With My Parents Because We Couldn’t Afford Our Own Place. Time Went By and I Became the Dad of a Wonderful Little Boy. Soon After, We Decided to Get a Mortgage and Start Our Own Family Home. After a While, My Wife Told Me She Was Pregnant Again, and That’s How Our Princess Anna Was Born. The Kids Grew Up Quickly, and Each Year I Noticed They Didn’t Look Like Me at All—not even a little. In Fact, Neither My Son nor My Daughter Looked Like Their Mum Either. Both Were Ginger with Freckles—Where Did That Come From in Our Family? The Thought Crossed My Mind to Take a Paternity Test. Maybe It Wasn’t the Brightest Idea, But I Needed to Be Sure the Kids Were Mine. I Took the Test. I Had to Wait Two Weeks for the Results. As Soon As They Called, I Rushed to the Lab. Thank God—It Turned Out I Was Their Dad. I Went Home and Hid the Documents So My Wife Wouldn’t Find Them. But Why Didn’t I Just Throw Them Away? I Paid for That Mistake. Just a Few Days Later, My Wife Threw Those Papers in My Face. She Caused Such an Uproar the Whole House Trembled. I Understand Why, But Surely There Was a More Peaceful Way to Handle It. She Couldn’t Forgive Me, and Now I’m Alone. Five Years Have Passed Since That Day, and She Still Won’t Let Me See the Kids. That’s How Simple Curiosity Stole the Most Precious Thing I Had—My Family. I Hope One Day She Can Forgive Me…
I remember those days as if they happened in another life. Back then, when I learned my sweetheart was expecting,...
Don’t Leave, Mum: An English Family Story
Common wisdom says you cant judge a book by its cover. But Barbara Smith thought that was nonsenseshe was sure...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story of Trust, Family, and a Grandmother’s Unwavering Support
Request from my Grandson Gran, I need a favour. I really need some money. A lot. He came to me...