Перше враження

— Мам, знайомся, це Олеся, — трохи зніяковіло представив Олег дівчину, яку привів додому пізньої години.

— Добрий вечір, — відповіла Тетяна, невдоволено оцінюючи несподівану гостю. — Як влучно ви обрали час для знайомства! До півночі всього хвилин п’ять…

— А я ж Олегові казала, що вже пізно, — моментально знайшлася Олеся, — але де там його переконати? Такий урвиголовий!

«Оце так геній, — подумала Тетяна. — Себе виправдала, його облила брудом. Неприємна особа».

— Ну, заходьте, — запросила мати й, більше нічого не кажучи, пішла до спальні.

Що їй залишалося? Виганяти єдиного сина з хати серед ночі? Та ще через якусь невідому дівчиську! Хочуть жити разом? Нехай. Мама для того й існує, щоб захистити сина й відкрити йому очі. А вона, Тетяна, зробить це швидко. І Олег відправить свою пасію геть без жалю! Навіть подякує, що позбувся!

До світанку Тетяна не спала, обдумуючи план виселення Олесі.

Ні, вона не була проти того, щоб Олег одружився. Хлопцеві вже тридцять, цілком готовий до сімейного життя.

Але не на цій же!

По-перше, вона помітно молодша. Отже, вітер в голові.

Яка з неї дружина? Мати? Господиня?

По-друге, її моральний облік говорить сам за себе: прийшла до чужого дому вночі, навіть не вибачилася! Ще й звинуватила сина в чомусь незрозумілому…

І залишилася ночувати!

Це вперше, чи так завжди?

По-третє. Ну не сподобалась вона Тетяні!

Значить, й Олегові незабаром набридне.

Навіщо ж марнувати час?

Виконати план не довелося.

Олеся сама дала Тетяні вагон причин розставити всі крапки.

Перший дзвінок пролунав вранці.

Дівчина пішла в душ і вийшла майже через годину.

Олег увесь цей час метушився по квартирі, злий і безпорадний.

— Сину, що з тобою? — ніжно запитала Тетяна. — Дівчина прибирається, хоче тобі сподобатися…

— Та я ж на роботу запізнююся!

— То постукай, поясни, що в квартирі не вона одна, — запропонувала мати.

— Незручно, — зітхнув Олег. — Потім поговорю. Мам, а ти не спізнишся?

— Я? Ні. Я давно готова. Ось, сирники напекла. Сідай снідати.

— Я ж не вмився!

— Нічого, потім. А поки — не гаври, підкріплюйся. Тобі ж цілий день працювати.

Олег сів за стіл.

У цю мить із ванни вийшла Олеся з рушником на голові. Виглядала як справжнє чудо!

— Нарешті! — скрикнув Олег і кинувся до запотілого дзеркала.

Мить — і він уже був умитий, поголений, проковтнув найдрібніший сирник і, вибігаючи, кинув:

— До вечора! Сподіваюся, ви поладнаєте.

— Олеже! — гукнула його Олеся. — Ми ж сьогодні за речами їхали!

— Поїдемо. Ввечері. Не сумуй! — донеслося зі сходів.

Тетяна встала, зачинила за сином двері, повернулася до Олесі й прямо запитала:

— Тобі не соромно?

— Ні, — посміхнулася дівчина. — А має бути?

— Олег через тебе запізниться!

— Не запізниться. Швидше за все візьме таксі. Не хвилюйтеся, усе буде добре.

— У будь-якому разі, запам’ятай: ти тут не одна. Якщо хочеш годинами сидіти в душі — вставай раніше. Ще добре, що у мене сьогодні вихідний.

— Більше так не буду, — просто сказала Олеся. — Пробачте мене.

Тетяна навіть трохи збентежилася. Вона чекала скандалу. А тут…

— Гаразд, — буркнула й пішла до ванни.

Перше, що впало в очі — відкритий тюбик зубної пасти. Поряд лежав старий, ще не закінчений.

— Олесю, навіщо ти відкрила нову пасту?

— Вона мені більше подобається…

— Сподіваюся, ти привезеш свою? І свій шампунь!

— Звісно, Тетяно Іванівно…

— І рушники!

— Привезу…

Як Тетяна не намагалася зачіпати Олесю, та не давала жодного приводу для сварки. Погоджувалася, слухняно кивала, «запам’ятовувала» майбутні обов’язки.

Нарешті, Тетяна втомилася шукати причини й вирішила діяти напролом.

— Нащо ти сюди прийшла?

— Ми з Олегом кохаємо одне одного…

— Ще б тобі його не кохати! Та не розумію: що він у тобі знайшов?

— Не питала…

— А хто твої батьки?

— Мама на фабриці працює. Швачка.

— А батько?

— Ніколи його не бачила.

— Зрозуміло. Безбатченко. І як ти збираєшся стати гарною дружиною моєму синові?

— Постараюся…

— Старайся не старайся, — нічого в тебе, дівчино, не вийде. Мій син тебе не любить. Йому це здається! Я ж його знаю! І він на тобі ніколи не одружиться! Навіщо? Ти ж у всьому згодна.

— Він мене кохає, — голос Олесі задрижав. — Я впевнена.

— Даремно. Думаєш, ти у нього перша?

— Не думаю… Але це й неважливо…

— Не важливо? Через тиждень йому з тобою буде нудно! Ти ж йому не рівня! Інтелект! Чула таке слово?

— Чула. ТОлеся глянула на Тетяну, посміхнулась і тихо сказала: «Ви ж самі колись були молодою, і ваші свекрухи теж напевно гадали, що ви не варті їхнього сина».