Перший крок – найважчий

**Перший блин комом**

Олена була гарною дівчиною двадцяти семи років. У її житті все було, як у пісні: «Ми вибираємо, нас обирають, як це часто не збігається…» Їй симпатизувало багато хлопців, але більшість хотіла всього й одразу — маючи на увазі ліжко. Навіщо тягнути? Такий час. Можливості не можна пропускати. Пропустиш — інший скористається.

Росла Олена у жіночому царстві. Виховували її бабуся й мама, інтелігентні й правильні жінки. Назвали ж її на честь прапрабабусі, яка вчилася в інституті шляхетних дівиць — у тій, іншій Росії.

Дідусь помер рано, а батько пішов із сім’ї, коли Олені було дванадцять. З дитинства вона любила читати книги, де романтичні герої захищали честь коханих, йшли на все, щоб врятувати їх від холоду, голоду й лиха. І Олена мріяла про таку любов — чисту й самовіддану, з побаченнями та поцілунками вкрадьки при місяці. Вона була сучасною дівчиною, усе знала й розуміла, але хотіла саме такої любові.

А сучасні хлопці, у більшості, позбавлені будь-якої шляхетності. Поспішали жити та отримувати задоволення. Квіти — точніше, одну троянду — дарували на першому побаченні, а від поцілунків одразу переходили до іншого. Ніяких прогулянок за місяцем. Потім квіти з’являлися лише на свята — якщо стосунки протримаються довго й справа дійде до весілля.

Ніякої романтики. Багатьом дівчатам це подобалось. Вони теж хотіли всього й одразу. Нащо витрачати час на побачення та розмови, якщо можна провести його з користю для тіла?

Олена не була готова до таких стосунків. Закохувалась до нерівного серцебиття, метушні метеликів у животі та страждала, коли бачила, як об’єкт її мрій тягне у ліжко іншу. Чоловіки поспішають нагулятись, поки немає дружини та дітей.

Всі подруги давно вийшли заміж, народили, встигли розлучитись, знову одружитись і знову народити. І втомлено запитували Олену, коли вона вже зустріне свого принца. Та десь загубився той єдиний, призначений їй долею, як у книжках. А раптом вона його так і не зустріне?

Мрії мріями, а час іде. Навколо все менше вільних хлопців, все більше розлучених. А чекати набридло. І серце хоче любові. Тоді вона зустріла симпатичного хлопця — з машиною та квартирою в придачу. Чим не наречений? І кинулась у кохання, як у вир.

Час минав, а заміж її Андрій так і не кликав. Потім з’ясувалось, що він одружений. Ні, він не мав злого умислу й не збирався нічого приховувати. Просто з кохання голови позбувся. Та й Олена не розпитувала. До того ж, із дружиною вони не жили. Не розлучався, бо потреби не було. А тепер він зустрів Олену й неодмінно розлучиться. От прямо завтра візьметься за це серйозно.

Олена зраділа й навіть не спитала, чи є в нього діти. А дитина була.

Закохана Олена терпляче чекала, коли її коханий звільниться, і вона отримає його собі на повне володіння. І дочекалась. Та виявилось, що машину він віддав колишній дружині, щоб та погодилась на розлучення. Квартиру теж залишив їй. Однокімнатну не поділиш, а вимагати частку не став — вчинив по-чоловічому. Залишився ні з чим, з кредитом та аліментами.

Хіба про це мріяла Олена? Могла б подумати й кинути невдаху Андрія. Та не так її виховали. Знаючи бабусю з мамою, нічого їм не розповіла. Вони самі навчили її, що коли любиш — не можна кидати людину в біді. І вона, як дружина декабриста, вирішила бути поруч у горе й радості.

Якщо рідні щось і підозрювали, то втручатися було пізно. До того ж Андрій зробив Олені пропозицію, вліз у борги, і вони влаштували галасливе весілля.

Жили вони на орендованій квартирі, про що Олена не розповідала. Вона була щасливою. Що б не сталося — вони разом і все подолають. Якщо й були тривожні дзвіночки, вона їх ігнорувала. До того ж, незабаром вона завагітніла. Дитяти не боялась, навіть раділа. Та не уявляла, як вони виживуть. Занадто багато боргів, а жити на що?

Андрій знайшов підробіток. Тепер він приходив додому пізно й падав спати. Вранці прокидався й ішов, похмуро поглядаючи на дружину.

Отак Олена й отримала те, про що мріяла. Перед рідними грала роль щасливої. Та вони все відчували. Час йшов, наближалися пологи. Все частіше Олену охоплювала тривога: що буде? Як жити далі, і головне — на що? Вона не працювала, а те, що заробляв Андрій, йшло на борги, як пісок крізь пальці. На великому животі вже не сходилася зимова куртка. Дитині стільки всього потрібно, а грошей нема.

Все частіше вона не спала вночі й думала: як вибратися з цього кола? Як взагалі в таке встряла? Рожеві окулярі давно злетіли. Яка вже там любов.

— Щось придумаю, — казав Андрій, намагаючись її заспокоїти. Приходив додому все пізніше. Казав, що працює. Та грошей не прибавлялось.

— Треба за квартиру заплатити. ЗалишОлена взяла дитину на руки, зітхнула і зрозуміла, що тепер усе буде добре — адже нарешті вона навчилася любити саму себе.