З життя
Під зливою самотності
Вітер бив у вікно, а за склом розгорталася сумна картина: важкі хмари, немов чорні вівці, заповнили небо, і дощ почав стукати по дахах Старого міста. Це було давно…
Дружина Дмитра, Марічка, раптом змінилася. Одного дня вона влаштувала скандал на порожньому місці — лаяла його за немиту тарілку, за кинуті де попало шкарпетки, за забуті обіцянки. «Мені набридло прибирати за тобою!» — вигукувала вона. А головне — він ніяк не міг заробити на нове авто. Дмитро почав здогадуватися: справа не в ньому. Не для нього вона раптом почала краситися, записалася до спортзалу і оновила гардероб. І одного дня пішла до іншого…
Минув рік. Одного ранку Дмитро прокинувся від дзвінка у двері. Накинувши свій старий халат, він пішов до коридору, відчинив — і замер.
Тяжка сиза хмара насувалася на ясне небо, немов невидима рука замальовувала його похмурою фарбою. Великі краплі дощу застукали по лобовому склу. Дмитро їхав вузькими вуличками старовинного містечка над Дніпром, і з кожною хвилиною дощ ставав сильнішим, а вітер вив все голосніше. У салоні було тепло, радіє тихо грало мелодію, але за вікном — холодна туга, від якої серце стискалося.
Вулиці спорожніли, лише рідкісні машини пролітали повз, і їх ставало все менше. Скільки вже кіл він накрутив по місту? Дома не сиділося, ноги самі понесли до машини. Дмитро любив роздумувати за кермом, розбираючи своє життя, як пазл, у якому не вистачало головних деталей. Він повернув на тісну вуличку, віддаляючись від центру, від свого будинку, де все нагадувало про минуле.
Тиждень тому повернулася Марічка. Її поява знову розворушила старий біль, розбередила душу. Вона думала, що він розтане від її сліз, пробачить зраду, забуде образи. Адже коли вона пішла, то вилила на нього ушат бруду, називаючи невдахою, нікчемним чоловіком. Хіба таке забувається?
Рік тому вона розгорнула сварку з нічого. Кричала, що втомилася від його безладдя, від того, що він не чує її прохань, не може дати їй достатньо грошей. «Чотири роки без закордонних відпусток! На море другий рік не виїжджаємо! — кидала вона йому в обличчя. — Я йду до того, хто дасть мені все це!» Дмитро здогадувався: її раптові тренування та нові сукні — не для нього. Вдома вона ходила в старому халаті, без макіяжу, а на людях — сяяла. Він не став її зупиняти. Біль рванув серце, але він пережив. Випив з друзями, а потім взяв себе в руки. З часом відпустило.
На роботі жінки, дізнавшись, що він вільний, оживилися. Їм не потрібні були дорогі подарунки чи закордонні курорти — лише б поряд був чоловік. А Дмитро був справжнім добрим кандидатом: у розквіті сил, з хатою, машиною, без аліментів. Та жодна не зачепила його серця. Він не був проти нових стосунків, але іскри не виникало. Друзі теж віддалилися — їх дружини боялися, що вільний Дмитро підмовить їхніх чоловіків на пригоди. Він їздив до них у гості, але повертався у порожню хату, де його ніхто не чекав.
Дітей у них із Марічкою не було. Дмитро не переживав — не всім одразу везло. Вона навіть обстежувалася, лікарі казали, що все гаразд, треба час. Але під час розлучення вона вистрілила: «Ти нікчемний! Навіть дружину обрав таку, що ніколи не народить!» Це вжалило, як ніж. І все ж, якби вона лишилася, він би пробачив. Але вона пішла.
Через рік пролунав той дзвінок у двері. Дмитро відчинив і остолбенів. На порозі стояла Марічка, з заплаканими очима, благаючи пробачити її. «Я помилилася, зрозуміла, кохаю тебе», — твердила вона, пригортаючись до нього. Він відповів, що пробачив, але забути не зможе. Як прийняти ту, що гуляла з іншим, а тепер повернулася, бо її кинули? «Ти б пустила мене, якби я пішов?» — запитав він. Вона мовчала.
Він вигнав її.
Того дня, як і сьогодні, він ганяв по місту до темряви, поки не втомився. Вирішив: якщо вона буде вдома, спробує почати все з нуля. Та хата була порожньою. Дмитро не засмутився. Зрозумів — нічого б не вийшло. Вона повернулася від безвиході, а потім, знайшовши когось кращого, пішла б знову. Як після цього довіряти?
Дощ посилився, склоочисники ледве вправлялися. Дмитро їхав, ведучи німий діалог із собою. На світлофорі він зупинився. Раптом погляд його впіймав жіночу постать під деревом. Весняне листя не рятувало від зливи, вона промокла наскрізь, дивлячись у нікуди. Червоний світлофор ось-ось зміниться на зелений, а вона все стоїть. Чекає на когось? Чи, як він колись, не знає, куди йти?
Він проїхав, але відразу розвернувся. Опустивши вікно, подав сигнал. Жінка не зворухнулася. «Сідайте! Куди вас підвезти?» — крикнув він. Вона повільно повернула голову. Сльози чи дощ на �обличчі? “Додому,” прошепотіла вона, і в цьому слові було стільки болю, що Дмитро відчув – його життя знову зміниться.
Raised by My Grandmother: Grateful for Her Support, But Her Love Always Came With Strings Attached
I was brought up by my grandmother. Of course, Im grateful to her, but her love was never entirely selfless....
I Used to Tell My Husband Off for Living in ‘My’ Flat—One Weekend, He Packed His Bags and Left
Id been needling my other half, going on and on about him living in *my* flat. So, one weekend, he...
Everyone Thought the Young Woman Looked After the Neighbour’s Grandmother Just to Inherit Her Estate—But They Were All Wrong
Everyone believed the young woman was looking after the neighbours grandmother simply to gain an inheritance, but they were all...
Twenty Years On, I See My Younger Self in the Boy: A Tale of Lost Love, Broken Trust on the Eve of a Wedding, and the Shocking Reunion Between Arthur, Martha, and the Son He Never Knew
Twenty years on, I look at the boy and recognise my own young self mirrored in him. On the eve...
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...