Connect with us

З життя

Після двадцятирічної відсутності — звертається за сімейною підтримкою

Published

on

Коли хтось зникає з твого життя назавжди, ти вчишся дихати через біль. Замовлюєш спогади, як пошарпані фото у скриньці. Заповнюєш порожнечу клопотами, дітьми, ранковим кавуном на ринку. А потім, через двадцять років, ця людина стукає у твої двері — ніби й не було нічого. Ніби не лишав тебе колись у порожній хаті, пригорнуту до мами, коли він виносив останні тарілки, навіть не озирнувшись на дитину.

Мій батько пішов, коли мені виповнилося десять. Пішов з гуркотом, зламавши всі мости. Вивіз з дому навіть бабусину скриню, яку я любила розмальовувати олівцями. Тоді я вперше відчула, як холоне під ложечкою — ніби хтось вирвав корінь із серця, залишивши тільки пісок.

Після розлучення він розтанув, як дим. Жодної копійки аліментів, жодного листа. Мама годувала нас, працюючи на трьох роботах. Допомагали тітка з Тернополя та сусідки зі Львова. Я виросла, одружилася з Андрієм, народила доньку Софійку. Мама Олена Дмитрівна завжди поруч — пече нам паляниці, вчить онуку вишивати. І от, коли все затихло, він повернувся.

Впізнала його одразу, хоч і посивів, і став наче бочка. Підстеріг біля мого офісу у Києві, розвів руками: «Доню!» Мене прошиб холод. Пройшла повз, наче крізь вітер. Він побіг слідом, бовтав щось про кав’ярню та «бажання побачити очі». Не знаю, чому погодилась — мабуть, щоб зрозуміти: навіщо?

За столиком у «Львівській майстерні шоколаду» він розіграв мелодраму. Мовляв, мама заборонила йому підходити до мене, а він, бідолашний, мовчав заради мого щастя. Хоча за ці роки встиг оженитися на жінці з Івано-Франківська та народити трьох синів. Питав, як моя робота в IT. Смішно — через двадцять років мовчанки!

Я перебила: «Чого прийшов?» Вираз обличчя змінився, наче хтось вимкнув світло. Почав щось бурмотіти про «кровні зв’язки» та те, що його старший син — мій «рідний брат» — вступає до КПІ. Мов, чи не згодилась би кімната у нашій хаті? «Ти ж розумієш, оренда за гривні нині — як залізна лють», — додав, посміхаючись неначе на ярмарку.

Я підвелася, кинула на стіл дві стотенні: «Ось тобі на каву, батьку. Більше не з’являйся». Він не переслідував. Але через тиждень знову чекав біля метро «Золоті Ворота». Почав дзвонити, писати у Viber: «Як ти смієш?! Я ж твій тато!» Уяву маєте? Чоловік, який колись виніс з хати навіть мої дитячі взуття, тепер вимагає поваги.

Чоловік хотів його «по-чоловячому» переконати, але я заборонила. Не варто підносити бруд у дім.

Мамі не кажу — серце в неї слабке. Впораюся сама.

Життя інколи нагадує ярмарок: хтось розбиває твої глечики, а потім питає, чому ти не смієшся. Але є речі, які не зрослися. Я пам’ятаю, як він виносив мамину вишиванку — ту, що вона ткала ц

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шість − 2 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Порив, що врятував моє життя

— Оленко, ти що витворяєш?! — голос Миколи гримів по хаті. — Куди це ти зібралась у такому?! — До...

З життя3 години ago

Кинута з дочкою: коли свекруха прийшла з злісною усмішкою, Лена…

Замовляючи торт для донечкиного дня народження, Оксана Михайлівна таємно додала до листа побажань маленького ангелочка з цукру, символ того, що...

З життя5 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Та годі тобі, мамо! — Ігор різко відвернувся від вікна, де вдивлявся в машини, що проїжджали. — Хіба мало...

З життя6 години ago

Сміх у залі очікування: як слова хірурга змінили все

У приймальні Харківської міської лікарні стояв звичайний робочий гул. Відвідувачі, похмурі від тривог, розсілися у залі очікування — хто гортав...

З життя9 години ago

Хлопчик, що прислухався до гробу матері, сказав слова, які зав froze церкву.

В церкві стояла глибока, майже відчутна тиша. Повітря насичене ладаном, слізьозами й тією болючістю, що за словами. Люди сиділи, похиливши...

З життя12 години ago

Вона вийшла заміж за чоловіка з величезним досвідом, щоб врятувати свою родину — але те, що сталося далі, змінило її життя назавжди.

Коли двадцятиоднорічна Соломія Ковальчук увійшла до палацу шлюбів з букетом білих лілій та тремтячою посмішкою, всі зупинили погляди. Поряд, спокійний...

З життя13 години ago

Любов, що дійшла до краю часу

Ох, слухай, Ганна Петрівна розбирала старі речі, знайшла коробку з фото. І натрапила на знімок з випускного. Сорок літ тому...

З життя15 години ago

Він стрибнув з вертольота, щоб врятувати незнайомця — але я не міг повірити, хто це був…

Я не мав бути біля води того дня. Лише коротка перерва від зміни в кафе на дніпровській набережній у Києві....