Після тренування вона поспішала додому, обіцяла чоловікові приготувати юшку.

Після тренування Наталка поспішала додому, обіцяла чоловікові зварити юшку. Зайшовши до квартири, вона побачила, як її чоловік Андрій сидить на кухні та п’є вино.

— Ого, сам, значить… Андрію, не втримався дочекатися мене? Давай хоча б закуску приготую…

— Не треба, сідай, є розмова…

Наталка ніколи не бачила свого чоловіка таким. Розгублений, засмучений. Боже, що сталося?

— Навіть не знаю, з чого почати… Скажу, як є… Моя секретарка Марічка вагітна від мене, я йду до неї…

— Ну треба ж… Як у поганій мелодрамі прямо… І давно ти з нею?

— Рік приблизно. Вона відразу, як прийшла, почала приділяти мені знаки уваги, ну, я й не витримав. Молода, вродлива, весела, як ти в молодості… Закохався, як хлопчик! Хотів одразу тобі це зізнатися, та не вистачило сміливості, шкода тебе було…

А тепер діватися нікуди, скоро станемо батьками. Ти ж розумієш, що я завжди хотів свою дитину… Твій Іван мені як рідний, але не по крові… А мені потрібен спадкоємець, справу свою передам йому, розумієш? І з нею мені добре, наче молодшаю… Мабуть, кризу середнього віку мене наздогнала, чула про таке?

Наталко, я, звісно, підлець. Але тебе та Івана я не обділю. Квартиру, машину — все залишаю вам, допомагати грошима буду, не хвилюйся. За навчання платитиму, як обіцяв. Я вже купив новий будинок, на Марічку оформив, все ж таки вона буде матір’ю моєї дитини.

— Розумію, Андрію, важко втриматися перед такою красунею, як Марічка, а ти в нас справжній чоловік… І дитину ти кинути не можеш, це благородно. Дякую за фінансову допомогу, не відмовлюся, хочу почати подорожувати, житиму для себе.

Коли ти з’їжджаєш? Може допомогти з речами зібрати?

Андрій із подивом дивився на дружину. Така спокійна… І це навіть на краще, жодних скандалів та істерику.

— Ну, прощавай, чоловіче, дякую за прожиті разом роки, мені було добре з тобою! Але в життя свій сценарій… Може, і я когось покохаю і буду щаслива з новим чоловіком. Ну, все, йди, а то Марічка хвилюється, напевно, думає, що я тут за тебе вчепилася…

Андрій поспіхом схопив валізи, ніяково усміхнувся і пішов до ліфта.

Закривши двері, Наталка пішла на кухню. Дістала з холодильника пляшку шампанського, відкрила її, налила повний келих і випила. Її кинув чоловік. Як же це безглуздо звучить.

Ніколи вона навіть подумати про це не могла. Адже всі ці роки вони жили мирно, нехай шаленої любові й не було, але була прив’язаність, звичка, повага.

Ладно, нічого розпускати соплі. Нове життя, нові правила! Вона знайде, чим зайнятися, а платити буде чоловік. Дурно відмовлятися від грошей, із ними можливостей більше. Але треба звикнути до нового статусу покинутої…

І Наталку закружив вир нових вражень. Вона записалася на танці, ходила після роботи. По вихідних відвідувала музеї, кіно, на тренування. На щастя, було з ким. Сусідка Іринка, самотня, з радістю складала їй компанію.

Син Іван навчався в іншому місті, приїжджав рідко. Наталка була надана сама собі. Готувала лише те, що любила, не потрібно було ні під кого підлаштовуватися. Займалася тим, що подобалося, ніхто їй нічого не міг заборонити. Про нового чоловіка вона навіть не думала, й сама добре почувалася.

Розлучення з чоловіком відбулося тихо та мирно. Побіжно вона побачила Марічку в коридорі суду, красуня, що тут скажеш… Хороший усе ж був смак у її чоловіка!

Андрій щомісяця переводив гроші, як і обіцяв. Наталка була вдячна йому за такий щедрий жест. Вона знала, що гроші в нього є, бізнес процвітав, і він безболісно може спонсорувати її та Івана. На знак вдячності за прожиті роки. Марічка, видно, не знала про це, навряд чи б вона це схвалила.

Минув рік. У житті Наталки нічого не змінилося: танці, тренування, кілька разів за кордон з’їздила. Допомога від Андрія перестала надходити, Наталці було незручно запитувати про причину. Напевно, Марічка заборонила. Ну, нічого, проживу. Іван непогано заробляв, навчаючись в універі, за навчання міг платити сам. Зарплати їй вистачало на свої потреби.

Вихідний, нікуди не потрібно поспішати. Наталка насолоджувалася кожним днем. Зваривши юшку, виявила, що немає хліба, а його вона дуже любила. Вискочила на вулицю до пекарні й натрапила на Андрія.

— Андрію, а ти як тут?

— Наталко, привіт. Та я це… Живу тут недалеко… Квартиру купив.

— Ось це новини… А як же Марічка? Дитина? До речі, хто у вас народився?

— Донька… Та там така історія вийшла… Уявляєш, Марічка ця була підослана конкурентом. Здобула довіру, я закохався, далі ти знаєш… Потім вона почала тиснути на мене, щоб я переписав бізнес на неї, боялася, що я її кину та залишу ні з чим…

Я погодився, після народження доньки, на емоціях усе переписав їй. Собі залишив деяку суму на рахунку, про який вона не знає. У результаті вона мене вигнала. Донька виявилася не моєю, бізнес перейшов до конкурента… Ось у такій халепі я опинився… Смішно, правда? Точно, як у поганій мелодрамі все вийшло…

Купив ось квартиру, знайшов роботу, не біду, але й колишнього життя в мене вже не буде. І тобі от не можу допомагати… Вибач… Ти тепер зі мною спілкуватися навіть не захочеш, напевно, образив так тебе, проміняв на цю…

Наталці стало навіть жаль його. Виглядав він неважливо… Ось же Марічка яку аферу провернула! Стільки праці та сил він вклав у бізнес!

— Дурень ти, Андрію! Ходімо до мене, я якраз юшку зварила, твою улюблену…

Вони душевно поговорили на кухні, в якій стільки років зустрічалися щодня, обговорювали новини. Але тепер вони вже не були чоловіком і дружиною.

Періодично вони телефонували один одному. Мови про те, щоб зійтися знову, не було. У кожного своє життя. Наталка на танцях познайомилася з чоловіком, вийшла за нього заміж і була щаслива.

Андрія вона запросила на весілля, він прийшов, і навіть був радий за колишню. На весіллі він познайомився з сестрою нареченого… Через півроку вже Наталка з новим чоловіком гуляли на його весіллі…

Врешті-решт, життя — непередбачувана річ! Ніколи не треба впадати у відчай і ставити хрест на собі, щоби не сталося. Адже ніколи не знаєш, що станеться, треба просто жити й радіти кожному дню!