З життя
Після тренування вона поспішала додому, обіцяла чоловікові приготувати юшку.
Після тренування, Оксана поспішала додому, пообіцяла чоловіку, що зварить борщ. Зайшовши до квартири, вона побачила, як її чоловік Богдан сидить на кухні і п’є горілку.
— Оце так, самостійно випиваєш… Богдане, терпіння не вистачило мене дочекатись? Давай хоч закуску приготую.
— Не треба, сідай, хочу поговорити…
Оксана ніколи не бачила чоловіка таким. Засмучений, розгублений. Боже, що ж сталося?
— Навіть не знаю, з чого почати… Ай, скажу, як є… Моя секретарка Катерина вагітна від мене, я йду до неї…
— Нічого собі… Як у поганій мелодрамі прямо… І давно у вас це?
— Рік приблизно. Як тільки прийшла, почала виявляти увагу, ну, я й не встояв. Молоденька, вродлива, весела, як ти в молодості… Закохався, як хлопчисько! Хотів одразу зізнатися тобі чесно, та не вистачило сміливості, тебе шкода…
А тепер нема куди діватися, скоро станемо батьками. Ти ж знаєш, що я завжди хотів свою дитину… Твій Ігор майже рідний, але не по крові… А мені потрібен спадкоємець, бізнес свій йому передам, розумієш? І з нею мені добре, наче молодший стаю… Можливо, це криза середнього віку мене наздогнала, чула про таке?
Оксано, я, звісно, мерзотник. Але тебе та Ігоря не залишу без підтримки. Квартира, машина — все вам залишу, допомагатиму грошима, не переживай. За навчання платитиму, як і обіцяв. Я вже купив новий будинок, на Катю оформив, адже вона буде матір’ю моєї дитини.
— Розумію, Богдане, важко встояти перед такою красунею, як Катя, а ти ж у нас справжній чоловік… І дитину не можеш залишити, це благородно. За грошову допомогу дякую, не відмовлюся, хочу почати подорожувати, жити для себе.
Коли ти збираєшся йти? Може, допомогти з речами?
Богдан з подивом дивився на дружину. Така спокійна… Це навіть і на краще, жодних скандалів і істерик.
— Ну, прощавай, чоловічку, дякую за разом прожиті роки, мені було добре з тобою! Але в житті своє кіно… Можливо, я теж когось покохаю і буду щаслива з новим чоловіком. Ну, йди, а то Катерина, мабуть, турбується, думає, я тебе тут не відпускаю…
Богдан поспіхом схопив валізи, незграбно посміхнувся і пішов до ліфту.
Закривши двері, Оксана пішла на кухню. Взяла пляшку шампанського з холодильника, відкрила її, налила повний келих і випила. Її залишив чоловік. Як же смішно це звучить.
Ніколи вона навіть подумати про це не могла. Адже всі ці роки вони жили мирно, хоч шаленої любові не було, але була прив’язаність, звичка, повага.
Ну, нема чого плакати. Нове життя, нові правила! Вона знайде, чим зайнятися, а платитиме чоловік. Глупо відмовлятися від грошей, з ними можливостей більше. Але треба звикнути до нового статусу самотньої…
І Оксану закружило у вирі нових вражень. Вона записалася на танці, ходила після роботи. На вихідних ходила в музеї, в кіно, на тренування. На щастя, було з ким. Сусідка Іринка, самотня, з радістю складала їй компанію.
Син Ігор навчався в іншому місті, приїжджав рідко. Оксана була повністю вільна. Готувала лише те, що любила, не треба було підлаштовуватися ні під кого. Займалася тим, що подобалось, ніхто не міг їй нічого заборонити. Про нового чоловіка вона навіть не думала, і одній було непогано.
Розлучення з чоловіком відбулося тихо і мирно. Мимохідь вона бачила Катерину в коридорі суду, красуня, що тут сказати… Добрий все ж таки в неї чоловік смак!
Богдан перераховував кожного місяця гроші, як і обіцяв. Оксана була вдячна йому за таку щедрість. Вона знала, що гроші у нього є, бізнес процвітав, і він без болю може підтримувати її та Ігоря. На вдячність за прожиті роки. Катерина, видно, не знала про це, навряд чи вона б схвалила.
Пройшов рік. У житті Оксани нічого не змінилося, танці, тренування, кілька разів за кордон з’їздила. Допомога від Богдана перестала надходити, Оксані було ніяково питати причину. Найімовірніше, Катерина заборонила. Ну, нічого, проживе. Ігор заробляв непогано, навчаючись в універі, за навчання міг платити сам. Зарплати їй вистачало на особисті потреби.
Вихідний, нікуди не треба поспішати. Оксана насолоджувалась кожним днем. Зваривши борщ, виявила, що немає хліба, а його вона дуже любила. Вибігла на вулицю в булочну і натрапила на Богдана.
— Богдане, як ти тут?
— Оксано, привіт. Та я це… Живу тут неподалік… Квартиру купив.
— Оце новини… А Катерина як же? Дитина? До речі, хто у вас народився?
— Донька… Та там така історія вийшла… Уявляєш, Катерина ця була заслана конкурентом. Завоювала довіру, я закохався, далі ти знаєш… Потім вона почала тиснути на мене, щоб я переписав бізнес на неї, боялася, що я її кину і залишу ні з чим…
Я погодився, після народження доньки, на емоціях все переписав їй. Собі залишив деяку суму на рахунку, про який вона не знає. Врешті, вона мене вигнала. Дочка виявилась не моєю, бізнес відійшов конкуренту… От у такій я жопі опинився… Смішно, правда? Точно, як у поганій мелодрамі все вийшло…
Купив ось квартиру, знайшов роботу, не бідакую, але й колишнього життя у мене вже не буде. І тобі ось не можу допомагати… Вибач… Ти тепер зі мною навіть не захочеш спілкуватися, мабуть, образив так тебе, проміняв на цю…
Богдан виглядав неважливо. Оксана відчула жалість до нього. Яка ж Катерина аферистка! Він стільки праці та сил вклав у бізнес!
— Дурень ти, Богдане! Підеш зі мною, я якраз борщ зварила, твою улюблену…
Вони душевно розмовляли на кухні, де стільки років зустрічалися щодня, обговорювали новини. Але тепер вони були не чоловіком і дружиною.
Періодично вони потім телефонували один одному. Речі про те, щоб зійтися знову не було. У кожного своє життя. Оксана на танцях познайомилася з чоловіком, одружилася і була щаслива.
Богдана вона запросила на весілля, він прийшов і навіть був радий за колишню. На весіллі він познайомився з сестрою нареченого… Через півроку вже Оксана з новим чоловіком гуляли на його весіллі…
Все ж таки життя непередбачувана штука! Ніколи не треба впадати у відчай і ставити хрест на собі, щоб не сталося. Адже ніколи не знаєш, що станеться, треба просто жити і радіти кожному дню!
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...
I Will Always Be With You, Mum: A Heartfelt Story You Can Believe Grandma Valerie couldn’t wait for evening to come. Her neighbour Natalie, a single woman approaching fifty, had just confided something so astonishing that Valerie’s head was spinning. To prove her point, Natalie had even invited her round later to show her something remarkable. The story began quite simply. That morning, Natalie had dropped by as she was on her way to the shop: “Is there anything you need, Valerie? I’m popping to the corner shop to pick up bits for a pie and a few other things.” Valerie smiled. “You’ve always been so good and caring, Natalie. I remember you as a little girl. It’s a shame things haven’t worked out for you—but you never seem sad or complain, not like some.” Natalie laughed. “What’s there to complain about? I do have a man I love, it’s just we can’t be together for now. Would you like to hear the reason? I’ve never told anyone else, but I want to tell you. Well, partly because you probably wouldn’t be believed if you repeated it!” She grinned. “Just let me know if you need anything from the shop. I’ll pop in on my way back, and over a cup of tea, I’ll tell you all about my life. Maybe then you’ll be happy for me and stop worrying.” Valerie didn’t really need anything, but asked Natalie to fetch a loaf of bread and some sweets for tea, her curiosity well and truly piqued. Later, as they sat together over tea and cake, Natalie began: “Valerie, you remember that thing that happened to me twenty years ago? I was nearly thirty. Met a bloke—nice enough, so I thought I’d marry him even if I didn’t love him. At least I’d have a family. He moved in and I got pregnant. When the baby came, a little girl, she lived just two days and passed away. I thought I’d go mad with grief. My husband and I split up soon after. A couple of months later, once I’d stopped crying, something happened. It’s hard to explain, Valerie. I’d got everything ready for my daughter—the cot, bedding, toys, the lot. They say it’s bad luck to buy these things early, but I didn’t believe that. Then one night I was woken by the sound of a baby crying. I thought I was imagining it, but the crying came again. I went to the cot—and there she was. My little girl. I picked her up, my heart nearly bursting with happiness. She looked up at me and then drifted peacefully to sleep. And from then on, almost every night, she would come to me. I even bought formula and a bottle, but she hardly ever fed—just smiled, closed her eyes and slept in my arms. Is that even possible?” Valerie leaned forward, utterly enthralled. “I know it sounds mad, but it’s true,” Natalie insisted. “It just went on—we got used to those nightly visits. I knew my little girl was living in another world, with her own mum and dad, but she never forgot me. She would visit, and one night she said to me: ‘I will always be with you, Mum. We are bound by an invisible thread, and nothing can ever break it.’ Sometimes I wonder if it’s a dream, but she even brings me gifts from her world. They don’t last long here though—they fade away like snow in spring.” That evening, Valerie finally visited Natalie’s flat. No one else was home—just the two of them. Suddenly, a gentle light shimmered in the air and a sweet young woman appeared: “Hello, Mummy! I’ve had such a good day, I want to share it with you. And here’s a present for you.” She placed a small bouquet on the table. Turning to see Valerie, she smiled again. “Oh, hello! Mum said you wanted to meet me. I’m Marianne.” After chatting a while, Marianne faded away like morning mist. Valerie sat silent, absolutely stunned. “Well, I never… that really happens!” she whispered. “Your daughter’s a beauty, Natalie, just like you. I’m so happy for you. You really are a lucky woman—maybe luckier than anyone I know. I would never have believed it if I hadn’t seen it myself. Thank you for opening my eyes. The world is so much bigger than I thought; life goes on everywhere. I’m not afraid anymore.” The flowers on the table became paler and then vanished altogether. But Natalie smiled, full of hope. Tomorrow would be a wonderful new day. She was going to meet Arkady, the man she loved and who loved her back—she just knew it. And someday soon, she’d introduce him to the two people she loved most in the world: Marianne and Arkady.
Ill always be with you, Mum. A story you might believe Granny Margaret waited for evening with restless curiosity. Her...
The Friend I Sold: Grandpa’s Tale of Loyal Companionship, Hard Times, and a Hard Lesson Learned
A Sold Friend. Granddads Story And he understood me! It wasn’t fun, and I realised it was a foolish idea....
The Closest of Kin: A Heartwarming Family Story of Grandparents Anna and Paul, Their Three Wonderful Grandchildren, Home-Baked Treats, Maths Lessons, and the Unbreakable Bonds That Sustain Them Through Joys and Sorrows
Family Ties. A Story Funny, how life turns out. It could have all been so different. The neighbour, Mrs. Dawson,...
I Did a DNA Test and Instantly Regretted It I Had to Marry My Girlfriend After Finding Out She Was Pregnant. After Our Wedding, We Moved in With My Parents Because We Couldn’t Afford Our Own Place. Time Went By and I Became the Dad of a Wonderful Little Boy. Soon After, We Decided to Get a Mortgage and Start Our Own Family Home. After a While, My Wife Told Me She Was Pregnant Again, and That’s How Our Princess Anna Was Born. The Kids Grew Up Quickly, and Each Year I Noticed They Didn’t Look Like Me at All—not even a little. In Fact, Neither My Son nor My Daughter Looked Like Their Mum Either. Both Were Ginger with Freckles—Where Did That Come From in Our Family? The Thought Crossed My Mind to Take a Paternity Test. Maybe It Wasn’t the Brightest Idea, But I Needed to Be Sure the Kids Were Mine. I Took the Test. I Had to Wait Two Weeks for the Results. As Soon As They Called, I Rushed to the Lab. Thank God—It Turned Out I Was Their Dad. I Went Home and Hid the Documents So My Wife Wouldn’t Find Them. But Why Didn’t I Just Throw Them Away? I Paid for That Mistake. Just a Few Days Later, My Wife Threw Those Papers in My Face. She Caused Such an Uproar the Whole House Trembled. I Understand Why, But Surely There Was a More Peaceful Way to Handle It. She Couldn’t Forgive Me, and Now I’m Alone. Five Years Have Passed Since That Day, and She Still Won’t Let Me See the Kids. That’s How Simple Curiosity Stole the Most Precious Thing I Had—My Family. I Hope One Day She Can Forgive Me…
I remember those days as if they happened in another life. Back then, when I learned my sweetheart was expecting,...
Don’t Leave, Mum: An English Family Story
Common wisdom says you cant judge a book by its cover. But Barbara Smith thought that was nonsenseshe was sure...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story of Trust, Family, and a Grandmother’s Unwavering Support
Request from my Grandson Gran, I need a favour. I really need some money. A lot. He came to me...