Плани свекрухи на дачний сезон

Ще недавно моя свекруха, Марія Степанівна, оголосила новину, від якої я ледь не втратила дар мови. Як виявилося, цього літа вона забирає на дачу онуків від своєї доньки Ольги — Софійку та Дениска, а нашу маленьку Яринку, нашу шестирічну донечку, вона, бачте, вирішила привезти до нас на всі літні місяці! І це жодним словом не обговоривши! Коли я зі своїм чоловіком, Тарасом, намагалася висловити обурення, Марія Степанівна лише нетерпляче махнула рукою: «Усе чесно, Орися! Я ж не можу всіх онуків на дачу взяти!» Чесно? То що тепер, наше життя має підлаштовуватися під її царські накази? Я досі не можу заспокоїтися, і мені потрібно виговоритися, бо інакше серце просто розривається.

Все почалося кілька тижнів тому, коли свекруха подзвонила і між іншим поділилася своїми «планами». Я тоді ще не зрозуміла, до чого вона веде. «Орисю, — говорить, — я цього року беру Софійку й Дениска на дачу. Вони вже великі, з ними легко, а Яринка нехай побуде з вами». Я спершу подумала, що вона жартує. Яринка обожнює дачу Марії Степанівни — там садок, гойдалки, річечка неподалік. Щороку вона їздила туди на пару тижнів, і ми з Тарасом були лише раді: донька щаслива, а ми трохи перепочиваємо. Але щоб свекруха раптом вирішила не брати нашу дитину зовсім, а замість цього привезти її нам, немов якусь посилку? Це вже занадто!

Я одразу сказала Тарасові: «Ти чув, що твоя мама видумала? Чому вона вирішує за нас?» Тарас, як завжди, спробував згладити кути: «Орисю, ну мама ж хоче провести час із онуками від Ольги. А Яринці й удома добре, ми самі з нею впораємося». Впораємося? Звісно, впораємося, та справа не в цьому! Чому Марія Степанівна не спитала нашої думки? Ми з Тарасом працюємо, у нас свої плани на літо — хотіли взяти відпустку, поїхати з Яринкою до моря. А тепер що? Відміняти все, тому що свекруха так вирішила? І найгірше — ці її слова про «чесність» — ніби вона робить нам послугу!

Я вирішила поговорити з нею начистоту. Подзвонила і кажу: «Маріє Степанівно, чому ви не порадилися? Яринка любить дачу, а ми розраховували, що вона, як завжди, проведе там час». А вона у відповідь: «Орисю, не починай. Софійка й Дениско давно в мене не були, я їх беру. А Яринка ваша, от ви й дбайте». Я ледь слухавку не впустила. Дбати? Невже Яринка тепер не її онука? І чому діти Ольги у пріоритеті? Я знаю, що Ольга, донька свекрухи, живе ближче до дачі, і Марія Степанівна завжди більше часу проводить із її дітьми. Але так відверто ставити їх вище за нашу доньку — це вже зухвалість.

Я намагалася пояснити, що у нас свої плани, що Яринці буде сумно, що вона не поїде на дачу. Але свекруха перебила: «Орисю, не драматизуй. Яринці й удома добре, а я ж не гумова, усіх не відвезу». Не гумова? А хто її просив бути гумовою? Ми ніколи не нав’язували Яринку, завжди договарялися заздалегідь. А тепер вона просто ставить нас перед фактом. Тарас, замість підтримати, лише знизує плечима: «Мамі видніше, Орисю. Не сваріться». Не сваріться? Та я вже на межі, щоб сама зібрати Яринчині речі й відвезти на ту дачу — нехай Марія Степанівна спробує відмовити власній онуці в очі!

Найболючіше — це для Яринки. Вона вже питає: «Мамо, а коли ми поїдемо до бабусі на дачу? Я хочу на гойдалки й ягоди збирати!» Я не знаю, що їй відповісти. Сказати, що бабуся обрала інших онуків? Це ж дитина, вона не зрозуміє, але буде сумувати. А я не хочу, щоб моя донька почувалася менш любимою. Я навіть запропонувала свекрусі компроміс: нехай візьме усіх трьох онуків хоча б на місяць, а ми з Тарасом оплатимо витрати. Але вона вперто: «Орисю, я вже вирішила. Не втручайся». Не втручайся? Невже я тепер чужа у власній дитині?

Я поговорила з Ольгою, сподіваючись, що вона вгамує матір. Але та лише розвела руками: «Орисю, мама сама вирішує. Софійка й Дениско давно просилися на дачу, а Яринка ще маленька, їй і вдома добре». Маленька? Яринка на рік молодша за Софійку, яка різниця? Я зрозуміла, що від Ольги товку не буде — вона тільки рада, що її діти у фаворі. А ми з Тарасом залишилися розбиратися з цим «чесним» рішенням свекрухи.

Тепер я думаю, що робити. Може, плюнути на все й поїхати з Яринкою до моря, як планували? Але мені боляче, що Марія Степанівна так легко викреслила нашу доньку із своїх планів. А може, поговорити з Тарасом, щоб він таки поставив матері ультиматум? Але я знаю — він не любить з нею сперечатися. Він каже: «Орисю, це ж мама, вона любить Яринку, просто хоче справедливості». Справедливості? Це коли одну онуку беруть на дачу, а іншу повертають, як валізу?

Поки що я не вирішила, як вчинити. Але одТепер у мене лише одна надія — що це літо, навіть без бабусиної дачі, стане для Яринки таким же щасливим, як минулі.