Подруга моєї дружини постійно потрапляє в халепи, навіть не намагаючись

Оксана — найближча подруга моєї дружини, яка постійно потрапляє в неприємні ситуації, хоча нічого для цього спеціально не робить. Просто така людина — неймовірно невезуча. Перший випадок трапився з нею три роки тому.

Оксана поверталася з роботи опівночі, поставила машину на стоянку й як завжди швидким кроком рушила в тріпотливий і захоплюючий стометровий марафон до дверей під’їзду. Не добігла трьох метрів. З темряви виринули двоє в капюшонах і порадили: «Стояти боятися!» — попросили грошей, коштовностей та інших цікавих їм речей, а задля уникнення зайвої балаканини, тріснули Оксану битою по голові.

Наслідки: струс мозку, велика гематома, і так дрібниці: сумочка з важливими документами, грошима, ключами та іншими паперами. Вийшовши з темряви, бідолашка як годиться написала заяву в міліцію. Правоохоронці нехотя відкрили справу, але швидко закрили її зі словами: «Через неможливість встановлення винних». Оксані було дуже прикро, і вона не здавалася, пішла по квартирах, розпитуючи, чи хтось щось бачив або чув.

Нарешті їй пощастило: знайшлася людина, яка тієї ночі мала машину під під’їздом з увімкненим відеореєстратором. Ба більше, ця людина, побачивши що сталося, самостійно віднесла відео до міліції (приблизно тоді ж, коли Оксана із забинтованою головою писала заяву). Активного чоловіка подякували, але сказали, що момент нападу погано видно, а слів взагалі не чути. Так, обличчя промайнули, коли вони бігли повз машину з жіночою сумочкою, але що обличчя? Звичайні обличчя. Якби у цих хлопців на футболках був написаний номер паспорта і адреса фактичного проживання, або хоча б вони голосно та чітко виголосили на камеру свої прізвища, тоді так, а так якщо у вас все, дякую за сигнал і не заважайте працювати. Оксані довелося це залишити, а відео залишити собі на згадку.

Відтоді чоловік намагався зустрічати бідолашну на стоянці, а діти спостерігали у вікно.

Але чоловік теж був зайнятим і іноді приїздив з роботи ще пізніше. Хочеш не хочеш, а доводилося інколи Оксані самій ходити від машини до під’їзду. Рано чи пізно сценарій майже повністю повторився. Відмінності були в незначних деталях: після такого ж удару по голові жертва не впала, як минулого разу, а почала самодіяльність — встигла бризнути в злочинців з газового балончика, тому ударів було всього два (другий набагато сильніший за перший).

А міліція і на дрібку не відійшла від попереднього плану розшуку і цього разу закрила справу ще швидше першої, адже жертва взагалі не бачила облич нападників. З того часу пройшов нервовий і тривожний рік, за який чоловік зібрав валізи, попрощався та назавжди вирушив на пошуки кращого життя за кордоном, а Оксана встигла змінити кілька місць роботи, зробити нову зачіску і ремонт у квартирі.

І ось одного разу наша героїня заїхала на автомийку і впізнала одного з нападників, було видно, що він добре знає працівників мийки, та й вони його не вперше бачать, але в міліції відрізали: «Навіть якщо це він, у нас немає чого йому пред’явити, це відео не може бути доказом. По-перше — розмите, до того ж з нього незрозуміло: чи бив він вас по голові, чи просто з під’їзду з битою вийшов, і взагалі це він? Ніхто нам не дозволить сидіти на автомийці в засідці, щоб ловити невідомо кого, так що краще носіть німецький шолом, пані, якщо вже гуляєте ночами».

Пройшов ще один феєричний рік, за який повністю зникли головні болі, до того ж Оксана встигла закохатися в «кам’яну стіну» і навіть щасливо вийти за неї заміж. І незабаром стару справу про пограбування чудом випустили з архіву, весело закрутили і ось, несподіване щастя — обох нападників швидко затримали, як комах під мікроскопом, а потім урочисто засудили і відправили на дванадцять років в місця не дуже віддалені. Але незважаючи на те, що життя в цілому налагодилося, невеликі кримінальні неприємності все ще знаходили Оксану — карму ніхто не відміняв.

Одного вечора, під час години пік, Оксана дуже запізнювалася на важливу зустріч, покинула машину і пірнула в метро. І ось, тільки вийшовши на вулицю, вона виявила довгий, брутальний поріз на своїй улюбленій сумці, а всередині не було веселкового гаманця з усіма документами, кредитками та купою грошей на відпустку. Оксана для пристойності зробила кілька несправжніх всхлипів і не втрачаючи часу зателефонувала своєму коханому чоловікові (на щастя телефон не витягли): «Алло, Заєць, ти не повіриш, але мене знову обікрали, точно не знаю, але напевно в метро».

«Кам’яна стіна» миттєво відреагувала: «Оксанко, не переживай, все буде добре. Ти де?» «Біля станції Київська». – «Не відключайся і швидко заходь назад в метро, як тільки побачиш будь-якого правоохоронця, підійди, дай йому телефон і розслабся». Через півтори хвилини потерпіла вже сиділа у відділенні метрополітену, а навколо метушилися співробітники, наполегливо пропонуючи Оксані вибрати чай: зелений, чорний або чорний з бергамотом. А вже через дві години у двері нарешті з грохотом увірвався спітнілий і задиханий, але дуже щасливий капітан з жіночим веселковим гаманцем в руках. У гаманці було: усе, усе, усе і навіть гроші. Добре бути заміжньою за генералом поліції.