Connect with us

З життя

Подруга побудувала розкішний дім і попросила подарувати їй килимок на новосілля.

Published

on

В мене є подруга, яка кілька років тому разом з чоловіком звела розкішний будинок і попросила в подарунок на новосілля половичок. Ну, ви ж розумієте, про що мова? Довгий домашній килимок, вручну зв’язаний із кольорових шматків тканини, тепла й затишна доріжка з дитинства до старості.

По дорозі на дачу у нас завжди сиділи бабусі, які робили “ринок”. У залежності від сезону можна було купити пучок ще вологого й хрусткого, тільки-но вирваного з землі редису чи зв’язку моркви (обожнюю донині), зелень, картоплю, всілякі кабачки та величезні гарбузи, скромні букетики або великі оберемки айстр чи гладіолусів. Соління, варення, ягоди, яблука й інше, інше….

Баба Ганя ніколи не приходила на “великий ринок” вздовж дороги, торгувала біля свого будиночка, розклавши товар на старому табуреті. Сама сиділа тут же, на лавочці, притулившись до палісадника, затишно склавши руки на колінах, а поруч обов’язково лежав мордатий кіт, який завмираючи підтискав вуха, коли вона гладить його по голові.

Ось у неї на загорожі й висіли різнокольорові килимки, круглі, як великі млинці, і маленькі, щоб класти на стілець. Я зупинилася, вилізла з машини та підійшла запитати.

– Добридень! Ви продаєте килимки?

– Привіт, дитино, продаю, як же.

– А у вас довгі є? Мені потрібно 5 метрів.

– Як же не бути. Тільки треба в хату зайти, сама подивишся та відріже. Мені важко одній, незручно. Як тебе звати?

– Я Зоряна.

– Іч ти, Зоряна! У мене коза так звалася. А я баба Ганя, стало бути, познайомилися. Ходімо, зайдемо.

І ми пішли “в хату”. Будиночок зовсім невеликий, але світлий, чистий і якийсь ясний, наче з української казки. Пічка, залізне ліжко з подушками горою і “накривкою”, в моєму дитячому дачному житті бабуся завжди так ліжка збирала, ставила підушку кутом і накривала як наречену мереживною накидкою.

Тим часом бабуся почала звідкись із печі тягнути великий рулон. Сама маленька, цей рулон з неї зростом, а важчий і того більше. Ледве вдвох справилися, витягли, розкотили, а там краса!

– Баба Ганя, скільки коштуєте? Хочу купити, шикарний, дуже гарний у вас килимок!

– Та, дитино, скільки не шкода. Це ж я взимку сиджу, плету, коли робити нічого. Що мені, я одна, город не копаю вже, старенька, онуки та правнуки виросли й не приїжджають, от вип’ю чаю та й сиджу, все рукам зайняття. Мені вже, рахуй, 96 років стукнуло, а я ще сиджу…

– Баба Ганя, та ви що?! Вам більше 80 не дати ні за що! Як же ви не боїтеся чужих у дім пускати? А раптом хтось обідить?

– Я, дитино, вже відстрашилася. Якщо комусь треба стару обібрати, так знати то йому потрібніше, ніж мені. А моє зі мною залишиться, що люблю і пам’ятаю, то й не відняти нікому.

Угода відбулася, купила я килимок та ще якихось її ягід, чи що. Не пам’ятаю вже. І таке враження було після неї, після цього будиночка, як ніби моя бабуся повернулася, обняла мене, а мені 5, і ми зараз будемо книжку читати і спати, а завтра нескінченне літо…

Кілька разів потім я у неї щось купувала по дрібниці, іноді привозила їй “гостинці”, чай з печивом, сир, булочки, цукерки, всяку просту радість. Кожне літо, завжди, проїжджаючи повз дім, виглядала її синя хустка. Пару разів біля воріт стояла машина – діти чи онуки приїжджали, напевно.

Минулого року столітній табурет не виставляли жодного разу. А цього року на воротах повісили табличку з телефоном і написом “ПРОДАЄТЬСЯ”.

Не зупинити, не загальмувати час. Баби Гані немає. Будинок з голубими ставнями і лавочкою біля палісадника, ще міцний і акуратний, але вже дуже старенький, скоро продадуть і напевно зруйнують до землі, зведуть на його місці чергову багатоповерхівку. Килимки викинуть або сусідам роздадуть, у кращому випадку.

Як би так прожити, щоб після смерті добром згадуватися людям, яким ти одного разу “килимок продала”? Боюсь, із мене путньої бабусі не вийде. Доведеться бути вічно молодою…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × чотири =

Також цікаво:

З життя2 хвилини ago

Тиша, що нагадує про гуле життя: як дрібниці руйнують родини

Ой, онучі мої, слухайте бабусю Хоча й кажуть, що в будинку для літніх тихо, але для мене ця тиша нагадує,...

З життя4 хвилини ago

Старість і самотність: історія маленького дива

Колись, діточки, у нашому старому будинку на вулиці Шевченка жила одна бабуся з квартири під номером пять. Її мало хто...

З життя1 годину ago

Втрачене не повернеш: історія справжнього щастя

Сьогодні вночі сиділа біля вікна, дивилась на зоряне небо й згадала історію, яку колись чула від бабусі. Слова, мов намисто,...

З життя1 годину ago

Як доля виносить з рідного гнізда

Ой, діточки мої послухайте, як буває, коли доля виносить тебе з рідного дому не за власним бажанням, а від безнадії....

З життя2 години ago

Таємнича історія з домівки для літніх

Ой, діточки мої, сідайте ближче, розповім вам історію, яку мені тут, у будинку для літніх, сусідка по палаті розказала. Мене,...

З життя2 години ago

Вільне місце закінчилося

У домі нема місця Повертаючись від доньки, Ганна зайшла по дорозі до супермаркету за продуктами. Вона йшла до переходу, коли...

З життя3 години ago

«Крізь сльози – в очі: історія про завершення, що стало початком»

Ой, діточки мої, сідайте ближче, бо розповім вам історію, яку сама ледве вірю, що пережила. Були в мене й сльози,...

З життя3 години ago

Старі казки про сестер

Ох, діточки, сідайте ближче, розповім вам казку про Олену та Марію. Чула я її від старої бабусі в нашому селі,...