Поїхав за кордон на заробітки і зустрів землячку, яка теж шукала кращої долі.

Їдучи в Україну, аби заробити, зустрів я там жінку з мого краю, яка також приїхала на роботу. Я запросив Оксану до свого дому, і через три місяці ми одружилися. Незабаром у нас народився син. Я знову відправився за кордон, спершу планував на місяць, але моя відсутність затягнулася. Повернувшись додому, я купив для сина багато іграшок, але, коли зайшов всередину, то побачив, що дружини вдома немає, а сином займається няня. Під час гри з новенькою машинкою, він сказав, що отримав таку ж від дядька Романа. Моя дружина обрала власний шлях, але доля вирішила все по-своєму.

Моя мама покинула мене, коли мені не було ще й двох, залишивши з батьком. Він ніколи більше не одружувався, всю свою увагу приділяючи мені. Його сестра, тітка Олена, допомагала мені рости. У неї були свої діти, ровесники мої, з якими ми проводили кожні канікули. Коли я пішов на навчання в університет, мій батько помер. Я не знав, де була моя мати, і особливої зацікавленості до неї не відчував. Розумів, що її просто немає поруч. Не мав жодних емоцій до неї, навіть її фотографія була для мене чужою.

Закінчивши університет, працював певний час на батьківщині, але потім вирішив поїхати у Францію. Робота за кордоном мені сподобалася, хоча Франція не була єдиним місцем, де я працював. Великі відрядження відбувалися в різні місця. У 30 років я вже об’їздив півсвіту. Одного разу в Італії я зустрів дівчину, яка теж була з України і приїхала в Італію на роботу. Її звали Оксана.

Це було кохання з першого погляду, тому ми не зволікали і через три місяці вирішили одружитися. Ми повернулися в Україну, купили квартиру у Львові, а через рік народився наш син – Ярослав. Я мріяв мати більше дітей, але Оксана була проти, кажучи, що вона ще молода і хоче насолодитися життям. Це був перший сигнал тривоги, який тоді я проігнорував.

Працював я в постійному відрядженні. Все менше часу проводив із родиною. Оксана і Ярослав були забезпечені, бо я заробляв пристойно. Ми, звісно, проводили разом відпустки, а коли була можливість, я брав їх за кордон. Сильно сумував за сином і дружиною. Коли бував удома, намагався приділяти їм якомога більше часу. Але щось сталося — відчув, що Оксана стала якоюсь чужинкою.

Якось мене відправили у чергове відрядження. Спочатку воно планувалося на місяць, але з незалежних від мене причин продовжилося до майже чотирьох місяців. Старався часто телефонувати дружині, але наше спілкування слабішало.

Все колись закінчується. Так і моє відрядження добігло кінця. Вдома я не застав дружину, а Ярославом займалася няня, яку ми інколи запрошували для допомоги. Вона, трохи зніяковівши, сказала, що Оксана вийшла за покупками. Подякувавши їй за роботу, я відпустив няня на той день. Почав займатися сином, якого дуже скучив — почав дарувати подарунки, що привіз. Ярослав був задоволений, адже йому було вже п’ять, тож ми могли спілкуватися вільно. Взявши одну з машинок, він сказав, що таку вже має, бо отримав від дядька Романа. Це мене здивувало, адже ні в мене, ні в дружини не було рідні на ім’я Роман.

— Він мені багато ще машинок привіз, — зрадів Ярослав.

Я зрозумів, що маю швидко знайти Оксану і почути пояснення. Взявши холодний душ, прийшов до тями. Відчув, що не можу торкнутися жодної речі в нашій квартирі.

Оксана з усмішкою ввійшла до квартири.

— Рада, що ти повернувся! — намагалася підійти до мене, але я відійшов.

— Ні, треба поговорити. Сідай, прошу, — відчував у собі холод, і здавалося, це відбувається не зі мною.

— Чи давно зустрічаєшся з дядьком Романом? — сказав застиглим обличчям. Впевнений, Оксана такої зміни не бачила. Вона опустила голову, відвертаючись від мене.

— Майже рік, — тихо мовила. — Хочу це закінчити, але важко. Тебе майже немає вдома.

— Ти доросла, сама обираєш. Я хочу розлучення. Буду відвідувати Ярослава. Це моє житло. Шукай собі щось нове.

Тихо відчинив двері і вийшов. Без емоцій, з холодом усередині. Спочатку покинула мати, тепер кохана дружина. Потрусив головою, відганяючи нав’язливі думки. Час покаже, що буде далі.

Суд швидко розірвав шлюб. Не знаю, що сказала Оксана судді, але вважали мене поганим — навіть бачити Ярослава міг лише зі згодою Оксани. Тривалий час жив у готелі, поки Оксана не знайшла інше житло. Вона все ще не дозволяла мені бачити сина, тож я спостерігав за ним здалеку. Дядька Романа також. Він був молодий, мав 23 роки. Як він утримуватиме родину, не знав.

Минув місяць, як Оксана зателефонувала. Сказала, що не може сплачувати за оренду і синові ніде жити. Я мовчав. Не мав що сказати, попереджав її.

— У тебе житло. Продай його, допоможи своєму сину! — сказала Оксана.

— І тобі, і твоєму співмешканцю. Пробач, але сама знала, що робила. А житло і все купив я.

— Хіба ти не поважаєш власного сина?

Я поклав слухавку. Минуло ще два тижні. Одного дня вертався з роботи, побачив Оксану біля входу з Ярославом за руку.

— Можеш доглянути сина? Ми з Романом переїжджаємо. Як облаштуюсь, повернуся за Ярославом, — вона говорила і відводила погляд.

— Але дитина тягар для співмешканця? — мовчала.

Завдяки Ярославу моє життя знов почало набирати сенсу. Начальник дозволив працювати дистанційно, найважливіше було мати сина, котрий ставав дорослим. Одного дня він спитав про маму, потім замовк, ніби все зрозумівши. Оксана не намагалася зв’язатися, не з’являлася. Було нелегко, хотів знову одружитися, аби син мав матір. Швидко збагнув, що жодна жінка не хоче чужої дитини, і ми знов жили удвох.

Минуло п’ятнадцять років. Багато змінилося. Ярослав вчився у США, а я працював і знову почав мандрувати світом у робочих поїздках.

Одного дня, після чергового відрядження, зайшов до супермаркету купити харчі і раптом побачив Оксану на касі. Вона відчула мій погляд, почала озиратися. Виглядала, що чекала моїх питань, але я мовчав. Нарешті запитала:

— Як Ярослав? Сподіваюся, все гаразд? — її погляд став винним.

— Все добре, вчиться за кордоном, — старався відповісти лише на питання, сам нічого не запитуючи.

Оксана хотіла щось додати, але до нас підійшла маленька дівчинка.

— Мамо, хто це? — подивилася на мене і повернулася до Оксани.

— Це старий знайомий. Працювали разом. — Оксана розвернулася і пішла з дочкою до виходу.

Минуло кілька років. Я придбав великий будинок у селі, Ярослав закінчив навчання і повернувся додому не сам, а з майбутньою дружиною. Ми вечеряли на літній терасі, коли задзвонив дзвінок. Син встав і побіг відчинити ворота.

— Тату, прийшла якась жінка.

Вийшов і побачив Оксану. Вона стояла біля воріт, вдивляючись вниз.

— Ледь знайшла адресу, прийшла до сина, ти не проти?

Ярослав здивовано глянув на мене.

— Так, синку, це твоя матір. — Старався говорити спокійно.

— У мене немає матері. — Син повернувся і тихо пішов до столу.

— Ти все чула. Сподіваюся, більше не заважатимеш.

Повернувся спокійний, але з раною в серці — залишком зради, яку ніколи не пробачу.