Поїхав за кордон, щоб заробити трохи грошей після весілля.

Виїхав за кордон, щоб заробити трохи грошей, після того як одружився з Оксаною. Працював місяць за місяцем і всі гроші віддавав дружині. Через 10 років вирішив повернутися додому. Оксана працювала в одній компанії і часто їздила у відрядження. Зараз наші діти стали дорослими, нам по 57 років, а я керую власним бізнесом. Одного разу мені довелося поїхати у справах за місто до однієї компанії, де в кабінеті директора побачив на фотографії свою дружину. Я був приголомшений.

Так сталося, що ми з Оксаною одружилися одразу після школи. Три роки потому у нас народився син, потім ще один, а потім – дочка. Я відразу ж пішов працювати і вступив на заочне навчання. Оксана не працювала, весь свій час вона приділяла дітям. Після закінчення навчання вирішив поїхати до Чехії. Грошей завжди вистачало, бо зарплату отримував щомісяця. Повернувшись, я заснував невелику фірму, яка і зараз приносить нам гарний прибуток.

Зараз нам з дружиною по 57 років. Увесь цей час у мене не було причин звинувачувати її у чомусь. Я навіть подумати не міг, що вона здатна на зраду. Діти виросли, син і дочка вже працюють та мають свої сім’ї.

Останні десять років Оксана працювала в одній компанії. Згідно зі специфікою роботи, часто бувала у відрядженнях. Особливо за останні три роки. Іноді подорожі затягувались на місяць. Але вона ніколи не забувала дзвонити, робила це майже щодня, завжди казала, що сумує за мною і дітьми.

Якось я мусив поїхати в інше місто, до певної компанії, щоб домовитися про оптову закупівлю фруктів. Щоб підписати договір, ми вирушили до офісу постачальника. Яке ж було моє здивування, коли на одній із фотографій у його кабінеті я впізнав свою дружину, яка стояла поряд з Андрієм, нашим новим постачальником. Я завмер і з надзвичайною силою волі зібрав думки, аби байдужим тоном запитати, хто на фото. Андрій пояснив, що це його дружина, з якою він вже чотири роки в цивільному шлюбі, після чого запропонував, щоб ми підписали договір у нього вдома, щоб познайомити мене з дружиною. По дорозі він не припиняв її хвалити, розповідаючи, яка вона чудова господиня. Єдиним недоліком було те, що вона часто їхала у відрядження.

По дорозі намагався зберігати якомога більший спокій. Коли ми приїхали до будинку господаря, увійшли до їдальні, де він з гордістю представив мене своїй дружині. Побачивши мене, Оксана заціпеніла, стояла нерухомо, не могла здобутися на жодне слово. Дивились одне на одного довго, принаймні мені так здалося. Я зрозумів, що якщо зараз не вийду, все закінчиться погано. Вийшов з дому мовчки.

Повернувся до готелю, взяв речі і чимдуж побіг на вокзал. Лише у вагоні потяга почав приходити до тями. У голові крутилася тільки одне питання: «За що?» Вдома не міг спати, їсти, не знаходив собі місця. Не міг зрозуміти, чому вона так вчинила. Дні минають один за одним, а я досі не можу заспокоїтися, думаючи, чому все так сталося.

Оксана дзвонила, але я не відповідав. Через тиждень вирішив взяти слухавку. Оксана щось незрозуміло пояснювала, просила вибачення, навіть намагалася звинуватити мене. Наприкінці розмови вона почала знову вибачатися. Я вислухав її до кінця і тихо вимкнув телефон. Не міг більше цього слухати. Моя дружина вела подвійне життя. Увесь цей час брехала мені та нашим дітям.

Через два тижні вона з’явилася у нас вдома. Все ще сподівалася, що я її пробачу. Я вислухав спокійно, а потім вирішив зателефонувати дітям. Попросив, щоб сама пояснила, що сталося. Вона продовжувала наполягати, що це моя вина, бо я не приділяв їй достатньо уваги, і що вона все ще нас любить. Молодший син мовчав, старший теж. Донька тихо плакала. Оксана все зрозуміла. Знала, що ніхто не хоче її бачити, і пішла.

Вона з’явилася через рік після того, як її чоловік знайшов іншу жінку, і їй не було куди подітися, тому повернулася в наше місто. Кілька разів намагалася зустрітися зі мною, але я відмовився. Діти теж не відповідають на її дзвінки.