Покинута в снігу: як залишили бабусю напризволяще

Залишимо її тут, нехай сама доживає, – казали вони, кидаючи бабусю в кучугури. Злодюги не здогадувались, що бумеранг повернеться дуже скоро.

Валентина Степанівна підходила до свого під’їзду. Бабусі на лавці обговорювали ситуацію з автомобілем, що недавно припаркувався поруч.

– Кому це? – поцікавилася у них Валентина.
– Нам не звітують! – відповіла одна з бабусь. – Мабуть, до Маші. До старших такі дорогі машини не приїжджають.
– До нас лише на швидких! – підхопила інша бабуся.

Сусідки ще трохи поговорили між собою, обговоривши владу і всі плітки. І тут вийшла та сама Маша, до якої приїхали на дорогій машині. Вона пішла у своїх справах, не звертаючи уваги на сусідок і машину на газоні. Валентина Степанівна поспішила додому.

– Валентина Степанівна? – промовив чоловік, побачивши жінку на сходовому майданчику. – Ви мене пам’ятаєте? Ми з вами кілька днів тому спілкувались. Я ваш родич.
– О, Льоша! – впізнала його Валентина. — Чому не попередив, що збираєшся в гості? Твоя машина на газоні стоїть?
– Так, моя.
– Тоді іди і прибери її звідти, поки люди не допомогли! Ось надумав, автомобіль свій на квіти ставити!

Родич поспішно вийшов на вулицю, Валентина Степанівна пішла гріти чай. Їй треба продати квартиру, не хотіла б сусідам газон так залишати.

Колись дядько приїжджав з сином. Потім родичі не цікавилися один одним. І ось найменший з’явився! Щось у ньому відштовхувало Валентину Степанівну. Багато курить. Молодий ще, а зуби вже жовті. Добре, що приїхав. Жінка не стала ріелтора наймати, щоб квартиру продати. Краще племіннику заплатить. Але той відмовився від грошей.

Так склалося, що на схилі років Валентина залишилась без чоловіка й дітей. Захотіла переїхати ближче до землі. На свіжому повітрі значно краще, ніж кожного разу спускатися з четвертого поверху. А в селі город є. Сил ще є, посадить овочі собі. Наприкінці осені знайшовся покупець на квартиру.

– Завтра зима. Давай, навесні почнемо продавати, – сказала Валентина Степанівна, вирішивши відкласти покупку дому.
– Але навесні будинки подорожчають! – заперечив племінник. – Коли холодно, легше і опалення перевірити. Тим більше, покупець є. Вдруг потім відмовиться?
– Але будинок мені ще не підібрали! Де я житиму? Знайдемо будинок, тоді і продамо квартиру, – зітхнула Валентина Степанівна.
Олексій погодився.

Довго чекати не довелось. Через кілька днів родич знайшов варіанти відповідного житла. Вибравши вподобані будинки, вони поїхали у село. Подивившись їх, Валентина Степанівна трохи засмутилась. Скрізь потрібен був ремонт. Але на виручені від квартири гроші жінці вистачило б і на будинок, і на ремонт.

Олексій мав досвід у будівництві і зміг розказати тітці, скільки коштуватимуть їй будматеріали і зарплата робітникам. Племінник обіцяв допомогти.

Старенька хвилювалась:
– Зима на носі. Не хочеться мені возитися з цими ремонтами. Хочеться зайти в дім і жити, як всі нормальні люди.
– Я ж вам допоможу! – відповідав молодий чоловік.

Валентину Степанівну турбувало, що племінник намагається якомога скоріше продати квартиру та купити їй бодай якийсь будиночок. Втім, вона вирішила, що вигоди Льоша з цього не отримає, і її питання з продажем йому незручні. Дякувати, що взагалі згодився допомогти.
Обравши будинок, старенька призначила день угоди.

Покупець і нотаріус приїхали вчасно. Олексій заварив усім чаю. Шкода стало бабусі продавати житло. Власна квартира все-таки. Все життя тут проживала. Що ж, зворотнього шляху немає. Уже й речі зібрані, і угода оформлюється.

– Ну от. Тепер можна і в новий дім в’їжджати! – оголосив племінник, коли документи підписали.
– Підожди, що ж це, прямо зараз? Я ще з серванту посуду не вийняла, – майже заперечила стара жінка, проте Льоша наполягав відвезти її сьогодні. Мовляв, покупцю ніде ночувати!

– Ну гаразд, сьогодні так сьогодні. Тільки посуду зберу швиденько, – згодилася Валентина Степанівна.

Невдовзі вони їхали трасою на вантажівці. Бабця почала позіхати і заснула без пам’яті. Свідомість інколи поверталась до неї, вона бачила дорогу крізь вікно машини, чула, як чоловіки перемовляються між собою.

– Бабусю, ти мене чуєш? – наче здалеку пролунав голос Льоші. Сил відповісти у неї не було.
– Давай тут її кинемо, – знову почула вона, прийшовши до тями пізніше. Все відбувалось, наче у тумані. Кинули стареньку прямо в кучугуру.
– Сама вмре, – сказав Олексій.

Дійшло до бабусі, що обманув її племінник. Мабуть, у чай щось додав, щоб заснула і дарчу підписала. Закривши очі, Валентина приготувалась зустрічати смерть.

Тим часом за подієм спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз машину, що зупинилась на узбіччі, вона подумала, що водію потрібна допомога, і вирішила зупинити авто. Проте згодом побачила, як чоловіки щось витягали з вантажівки, прямувавши до лісу. Сніг ішов сильно. Молода жінка зацікавилась, чому серед траси люди щось вигружають, та ще й у таку негоду? Можливо, злочинці?
Трохи від’їхавши машиною і вимкнувши фари, дівчина приготувалась чекати. На всяк випадок записала номер автомобіля. Коли незнайомці сіли й поїхали, дівчина поспішила туди, куди вони відносили вантаж. Помітивши стареньку жінку, вона доторкнулась до пульсу. Жива! Проте без свідомості. Молода рятівниця відразу подзвонила чоловікові і повідомила про бабусю.

Коли прибув чоловік, вони разом віднесли стареньку в машину. По дорозі Валентина Степанівна отямилась.

– Де я? – спитала вона.
– Ми вас знайшли, – відповіла їй Ірина. – Ви пам’ятаєте, як опинились в снігу?
– Так. Пам’ятаю. Ми з племінником квартиру продавали. Потім пили чай. Ох цей чай… Льоша щось у нього підсипав! Потім їхали в село, двоє мене кинули в кучугуру. Позбавився від тітки родич!
– Дозвольте, я вас розтираю, – запропонувала дівчина, дістаючи мазь з аптечки.
– З вами тепліше, – усміхнулась бабуся. – Так би й загинула.

Згодом сім’я Ірини та сама Валентина Степанівна звернулися в поліцію. За справою старенької почалось розслідування. Молода жінка запропонувала Валентині пожити у них з чоловіком. У житті всяке трапляється, адже поки квартиру повернеш, потрібен дах над головою.

Через два тижні літній жінці повернули її квартиру. Олексія та його спільника заарештували за шахрайство. А навесні, як і планувала Валентина, вона продала квартиру та придбала будинок в селі. Ремонт там не був потрібен, і бабуся з радістю зайнялась городницькими справами. Влітку в гості Ірину з чоловіком запрошувала. Доброту цієї родини старенька не забувала ніколи.