Посмішка в обличчі образи

Сміх крізь образи

Олена Миколаївна поставила перед онукою миску з борщем і сіла навпроти, уважно спостерігаючи, як Софія розмішує ложкою червоні хвилини на поверхні.

— Не подобається? — запитала бабуся, хоч і так знала відповідь. Онука кривилася від кожної ложки вже кілька днів поспіль.

— Нормально, — буркнула Софія, не піднімаючи очей. — Просто не дуже голодна.

— Так, не голодна, — простянула Олена Миколаївна. — А вчора бачила, як ти в холодильнику рилась, шукала щось. Хотіла вареники заморожені, так? З пачки, яку я спеціально купила?

Софія зітхнула і поклала ложку.

— Бабусю, ну що ти починаєш? Я ж сказала — нормально все. Просто дуже втомилася на роботі, апетиту нема.

— Втомилася вона… — Олена Миколаївна похитала головою. — У твої роки я після роботи ще город поливала, прала руками, прасувала. А ти з комп’ютером цілий день сидиш, втомилася знайшлася.

Онука різко встала зі столу, миска брязкнула.

— Знаєш що, бабуся? Досить уже! Кожен день те саме. То їжа не та, то робота не така, то хлопці мої тобі не подобаються. Надокучило, чесно слово!

— Ось як із старшими розмовляєш! — обурилася Олена Миколаївна. — Мати твоя тебе так виховувала?

— Мати моя взагалі мене ніяк не виховувала! — випалила Софія і зараз же затулила рот долонею.

Зависла тиша. Олена Миколаївна повільно підвелася, зібрала зі столу миски. Руки в неї трохи тремтіли, але голос звучав рівно:

— Зрозуміло. Значить, я у всьому винувата. І те, що взяла тебе до себе після розлучення батьків — теж погано. І те, що годую, пестую — теж не так.

— Бабусю, я не це мала на увазі… — розгублено пробубоніла Софія.

— А що мала? — Олена Миколаївна обернулася, і онука побачила, що очі в бабусі блищать від сліз. — Що я стара дурепа, яка тобі заважає жити? Так, мабуть, і є. Молодим із старими важко, розумію.

Софія хотіла щось сказати, але бабуся вже пішла на кухню. ПочСофія підійшла до бабусі, обняла її міцно і прошепотіла: “Пробач, я люблю тебе”, і Олена Миколаївна відчула, як серце знову почало грітися від онучих слів.