Повернення чоловіка на три дні раніше: правда виявилася гіршою, ніж ви могли уявити…

Супруг повернувся на три дні раніше. Усе, як ви подумали, але ще гірше…

Подружжя Петренко подобалося всім. Вона — красива натуральна білявка з довгими ногами й дивовижно доброзичлива. Що, як відомо, нечасто трапляється серед гарних жінок. Він — статний і підтягнутий капітан-лейтенант, теж наділений чоловічим шармом.

Родина жила душа в душу, не даючи підстав для пліток. В магазини Стас із Лесею ходили, тримаючись за руки, ніби піонери, їх рідко бачили окремо, і загалом їх пара буквально випромінювала ауру любові та гармонії. Ідилія, одним словом.

З роками їхні почуття не слабшали, а тільки міцнішали, на заздрість оточуючим. За сім років між ними жодного разу не пробіглась чорна кішка. Єдине, що Стас тимчасом почав злегка терзатись ревнощами, вічним супутником сімейного щастя.

По своїй натурі Стас був людиною стриманою, і не дозволяв цій ваді виходити назовні, придушуючи всі сумніви в собі. Хто знає, які бурі вирували в його душі, коли він помічав захоплені погляди чоловіків, спрямовані на дружину, або слухав компліменти колег на святкових прийомах. Проте зовні це не було помітно, і навіть Леся не звертала на це уваги, а може, й не хотіла.

Швидко созріваючи, як прищик перед тим, як луснути, Стас відчував, що котел емоцій ось-ось вибухне. Корабель вирушав у контрольний похід. Схема була звичною: десять днів переживань і безсонних ночей. Рано-вранці Стас попрощався з дружиною, поцілував сина і, пообіцявши повернутися через десять днів, пішов виконувати свій конституційний обов’язок.

Моря були нелегкі, постійно давала збій техніка. Стас, як механік, добряче промучився вдень і вночі, лагодячи вибагливі прилади. Рішенню старшого командира повернути корабель на базу на сьомий день через масові несправності він зрадів: його повернення до теплого боку дружини пришвидшувалося на три дні. За ті кілька днів напруги йому снилися різні образи й моменти повернення.

Традиційно до бази повернулися пізно ввечері. Як тільки закінчились формальності зі здачею техніки на базі, Стас, не навіть не випивши традиційної чарки спирту за прибуття, поспішив додому. Насолоджуючись думкою про те, як покладе голову на пишні груди законної дружини, він поспішив у квартиру, швидко піднявся на третій поверх і замилувався знайомими дверима.

Було близько першої ночі. Всі сплять, подумав Стас. Уявив, як тихо роздягнеться і зануриться в ліжко до Лесі. Старанно вставив ключ, який тремтів від нетерпіння, і тихенько повернув його, увійшовши в передпокій.

Механіком він був чудовим, змащував замок регулярно, і той не підвів. На велике розчарування, судячи з усього, дружина не спала. З під неплотно закритих дверей спальні падав світло, і чувся якийсь звук. Що саме, Стас не зрозумів, і, не роздягаючись, навіть не знявши кашкета, на важких ногах наблизився до дверей.

Всередині все завмерло. Побачене перевершило найстрашніші сни. На подружньому ліжку безсоромно розкинула ноги і розтріпала по подушці біляві коси жінка. Все інше закривала постать оголеного чоловіка, який ритмічно піднімався до стелі. Жінка стогнала на весь голос, як ніколи раніше з ним. Стас був вражений на місці. Все життя вмить обвалилося.

Скільки він так простояв — невідомо. Але коли отямився, за свої вчинки вже не відповідав. У милицейських протоколах це називають: у стані сильного душевного потрясіння.

Вражений жагою помсти за наругу над подружньою честю Стас з жадобою почав шукати кобуру на поясі. Її не було, кортика теж. Стас кинувся на кухню. Перше, що потрапило під руку була виделка. Гарна мельхіорова виделка з набору, подарованого на весілля. Стиснувши в міцній офіцерській руці неуставну зброю, рвонув до спальні.

Увірвавшись у гніздо зради, перехопив виделку для надійності обома руками й від щирого серця замахнувся: Рука ображеного військового не здригнулася.

Виделка, описавши широку дугу, майже повністю погрузилась в сідниці коханця. Описати звук удару я не наважусь. Ветеран війни з сусідньої квартири прокинувся із криком “Бомби!”, піднявши на ноги всю сім’ю. У відсутності обстрілів та жертв його запевняли всі сімейні сорок хвилин. Якби не забрак матеріальних доказів, він би так і не ліг би спати знову.

Сусідські діти вили в істериці, а овчарка з іншої квартири вила до ранку, оплакуючи чиюсь собачу долю. Залишивши знаряддя мсти в тілесах зрадника, Стас різко розвернувся і майже стройовим кроком вийшов зі спальні, мріючи лише про одне: покинути тепер чужий дім, добряче напитися і вранці забрати речі.

Про те, що сталося, Стас особливо не задумався. На диво в передпокої вже горів світ. І ще там стояла Леся, у домашньому халатику і з рушником на голові. Гарна і спокуслива. Для Стаса ціх потрясінь виявилося досить.

Він не засидівся в ступорі, але слова з нього виходили з великим трудом:
— А там хто? — Дрижачою рукою вказав невизначено назад.
— Та твій брат Сергійко із дружиною. Його ж до нас перевели. Я їм спальню віддала, поки тебе не було. А сама із сином… До речі, що це за крики?

— Я… розумієш… тут… виделка…
— А я милася. Вдень тиск поганий, а вночі добре. Здається, у них щось трапилось…

— Ага, — тільки й сказав Стас і обвалився в обморок…

У тому, що брат перевівся до них, що у нього дружина також білявка і що вони повинні були приїхати саме зараз, Стас, звісно, пам’ятав, але червона завіса на його очі закрила все, та й хто б міг подумати!

Решта закінчилось краще, ніж можна було чекати. Сергієві зашили опіку. Військовий лікар у госпіталі, довго виймаючи виделку, висловив захоплення його силою, а завершивши операцію, похлопав Сергія по спині і порадував:

— Геморою у тебе ніколи не буде! Труба чиста, без сучка й задирки. Майже як нафтопровід!
Він підхихикнув і записав у журналі, що пацієнт сів на цвях. Сергій довго не міг сидіти на стільці, як треба. Спочатку плакав, коли йшов у туалет “по-великому”, і ридав, повертаючись. Але звик. Зараз, мабуть, вже й не пам’ятає часи, коли порівнював унітаз з електричним стільцем.

Дружині Сергія, Олені, розведені ноги допомагали зводити чотири медсестри й хірург. Звели з труднощами. І заїкалась вона всього три місяці. Та й то тільки в ліжку. В цілому все завершилось добре. Як кажуть, малою кров’ю. Осередок суспільства не розвалився, сім’я збережена.

Життя тривало. Стас і Леся знову гуляли, тримаючись за руки, ніби закохані голуби. Сонце так само світило, і кораблі так само вирушали у море. І тільки Леся стала ховати в шафи всі гострі предмети, аж до зубочисток, а Стас, приходячи додому, довго дзвонив у двері і чекав, поки йому відкриють. Що стосується Сергія та його дружини, то хоча вони і простили Стаса, але залишатися на ніч у брата більше ніколи не наважувались.