Connect with us

З життя

Поверну свою квартиру у дітей без докорів сумління, щоб насолодитися життям.

Published

on

Вирішила я повернути собі квартиру у дітей. І мені зовсім не соромно за це. Хоч мені й під вісімдесят, здоров’я ще досить добре. Дуже хочеться провести останній період свого життя заради себе.

Часто буває так, що люди похилого віку починають шкодувати про прожите життя. Думають, як могли б його прожити краще, в різні моменти зробити інакше, щоб усе склалося краще. Тому вмовляють своїх дітей не повторювати таких помилок.

Я ж вирішила зламати всі стереотипи. На старості літ житиму для себе. Адже все життя присвятила своїм дітям, чоловіку та онукам. Вийшла заміж одразу після школи. Згодом у родині з’явилися діти. Так і не було часу на себе. Весь час та енергію віддавала сім’ї. А тепер, коли мені вже за сімдесят, мене ніхто й бачити не хоче поруч. Діти в моїй квартирі почувають себе господарями, наче це їхня. Наче мене вже й немає. Рідний син, без моєї згоди, поселив у моїй квартирі онука з його дружиною. Їх вже давно не цікавить моя думка. І так от вони віддячили за роки турбот.

Тому я вирішила повернути свою квартиру. І мені зовсім не соромно. Хоч мені й під вісімдесят, але здоров’я в порядку. Дуже хочеться провести останні роки для себе. Моє рішення викликало образу у всієї родини. Навіть почали суд затівати, але завдяки моєму чоловіку, я змогла відстояти своє право. Також виселила онука з його дружиною зі своєї квартири. Замки на дверях змінила для спокою. Звісно, після мого відходу квартира все ж залишиться дітям. Але поки я жива, хочу насолодитися моментами, яких не вистачало все життя. Адже стільки часу було витрачено марно.

Усі мої подруги хоча й здивовані, але підтримують моє рішення. В них не вистачає мужності зробити так само, а діти вже повісили на них правнуків, не думаючи, чи важко їм. Я нажахана, що вони себе так не цінують. На мою думку, вони не шанують себе та свій час, який могли б присвятити хоча б на старість собі.

Можливо, я колись буду шкодувати про своє рішення. Але поки жива і можу сама за себе відповідати, хочу відпочити душею і тілом. Не думати про когось.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + десять =

Також цікаво:

З життя39 хвилин ago

Let This Evening Be the Last, For He Will Spend it Beautifully. He’ll Gaze Upon His Love, Wish Her a Long Life, and Then Curl Up by Her Window, Drifting into His Dreams, Never to Return…

Let this night be my last, and Ill go out in style. Ill stare at the love of my life,...

З життя42 хвилини ago

Feeling Abandoned? After Losing My Job, I Rescued a Dog Off the Streets and Went on an Adventure Together…

They say, Did they ditch you?a phrase that still flickers through my mind whenever I think of that winter three...

З життя2 години ago

Stephen Took in a Stray Cat — A Month Later, His Flat Was Unrecognisable!

October was relentless. Rain hammered the panes, wind howled through the courtyard, and the old stone gutters rattled as Stephen...

З життя2 години ago

Childhood Companion

Sorry, James, but Ive fallen for your wife, Tom said, his eyes fixed on some distant point. The words seemed...

З життя11 години ago

A Stray Cat Strolled Along the Platform, Searching Eyes for Connection – Meanwhile, a Tall, Grey-haired Man Tried for Days to Lure Him Closer with Food, First Noticing the Fluffy Wanderer on His Train Journey Home from a Business Trip.

28April2025 King’sCross Platform The ginger cat darted along the platform, fixing each passerby with an almost pleading stare. When the...

З життя11 години ago

Feeding Strangers Every Evening for Fifteen Years — Until It All Changed

For fifteen years, each evening at precisely six oclock, I would see Margaret Shaw set a steaming plate on the...

З життя12 години ago

The Granddaughter of Granny

There was a mother and there was a daughter, and the daughter turned out to be my friend Emmas little...

З життя12 години ago

Mikhail Stopped in His Tracks: A Lonely Dog Beneath a Tree Caught His Eye, One He Would Recognise Among a Thousand

I sat behind the wheel of my old, ruststained Land Rover, the dust on the narrow lane rising lazily like...