Повернувшись з прогулянки, помітила, що вдома щось не так. Була обережна.

Одного разу повернувшись з прогулянки, вона з’ясувала, що вдома щось негаразд. Була обережна. Налякана, ходила по квартирі і помітила, що дверцята шафи були трохи відчинені, наче хтось інший їх відчиняв. Почала уважно дивитися і зрозуміла, що в її скриньці не вистачає грошей, золотих каблучок, ланцюжків… Приголомшена, вона сіла на диван і схопилася за голову. Лише за хвилину потекли емоції і сльози. Ні, не через гроші і золото. Її знову обдурили. Так легко і просто. Її наївна довірливість, симпатія, навіть любов.

Олеся вийшла прибрати на сходовій клітці. Сьогодні була її черга. На майданчику стояв молодий чоловік і спирався на поруччя.

– Тут не палять, – сказала вона строго з осудом. – У всіх є балкони, або вийдіть надвір, там є лавка і попільниця. А ти взагалі хто?

– Хочеш зустрітися? – усміхнувся хлопець. – Мене звати Тарас, а тебе?

– Що?! – сердито сказала Олеся.

Тоді відчинилися двері навпроти і визирнула сусідка Наталка.

– Привіт, Олеся. Тарасе, заходь, чекаємо на тебе, – Наталка підморгнула Олесі і затягнула хлопця до квартири.

Олеся похитала головою і почала прибирати. Ледве вимила підлогу, як весела компанія Наталки вибігла на сходи і з гомоном і сміхом рушила на вулицю.

«Знову п’ють. Таким і живеться добре», – подумала Олеся.

Тиждень потому гість Наталки, Тарас, подзвонив у квартиру до Олесі, щоб запитати про відкривачку.

– Немає, можу дати штопор, – роздратовано сказала жінка.

– Штопор точно не потрібен. Відкриємо і без нього, – відповів з усмішкою хлопець. – А чому ти така зла? Самотня чи що? Кажу ж, давай зустрінемося…

Олеся зачинила двері.

Всі сусіди вже звикли до постійно змінюваних партнерів Наталки. Сусідка мала тридцять років, ніде не працювала, запрошувала до себе підозрілих людей, а сусіди не хотіли з нею мати нічого спільного.

«Наша біда», – так у приватному колі називали Наталку. І здавалося, їй до цього байдуже. Вона завжди всім усміхалася і вітала, не слухаючи нарікань сусідок-пенсіонерок, майстерно закриваючи їм роти однією фразою:

– Учіть своїх онучок, як правильно жити. Мене не треба вчити, сама навчена.

Усі мовчали, розуміючи, з якими чоловіками Наталка дружить.

Напередодні вихідних до Олесі знову зателефонували в двері. Відчинила, а там нікого не було. Але потім побачила букет квітів на килимці в блискучій прозорій упаковці.

Олеся підняла букет, оглянулася і внесла квіти до кімнати.

«Що це має значити? Від кого це?» – подумала. Утім, поставила букет у воду і нахилилася над квітами, вдихаючи ніжний аромат. Зітхнула. Їй давно не дарували квіти. Точніше – ніколи. Відразу ж задзвонив дверний дзвінок. Тарас стояв на порозі з тортом.

– Привіт, Олесю, – сказав він, наче старий знайомий.

Коли дівчина повернулася з букетом до передпокою, Тарас уже був там.

– Олесю, я прийшов вибачитись.

– За що? За куріння в публічних місцях? Гаразд, і що далі?

– Бажаю тобі гарних вихідних.

– Добре, а тепер уже йди. Вибачаю тобі все разом. Йди вже.

– Чому ти за мене вирішуєш? Виганяєш мене? – раптом серйозно запитав Тарас. – Я був лише гостем Наталки. Вона не моя жінка, хочу, щоб ти знала.

– Справді? Але яке це має значення для мене?

– Олесю, хочу з тобою випити чаю. Купив торт, ну запроси мене на чай… Будь ласка. Півгодини посиджу, чесно кажу. Дай лише півгодини, щоб переконати тебе, що я не негідник…

Олеся хитнула головою і пішла до кухні ставити чайник. Щось її підкупило. Може, це його щирість, чарівність… Або те, що Олеся вже довгий час була сама. Минув майже рік, як вона розійшлася з чоловіком, з яким прожила п’ять років. Вона віддалася роботі, хотіла побути сама, щоб забути про попередні складні моменти.

Тарас виявився добрим співрозмовником. Він мав почуття гумору і міг навіть розвеселити Олесю. Обіцяні півгодини швидко минули, але обидва сиділи за вже холодним чаєм і розмовляли про все і ні про що.

Нарешті почало темніти. Олеся провела Тараса, який прийняв обіцянку, що завтра вона піде з ним на прогулянку.

– Так, – подумала, зачиняючи двері за несподіваним гостем. – Усі знайомляться на вулицях, у ресторанах, а я познайомилася з ним вдома. Дивно…

Відчуття дивного збігу обставин не покидало її під час наступних побачень з Тарасом. Вони зустрічалися декілька разів, блукали парками та вулицями, сиділи в кав’ярнях, ходили в кіно. Тарас не приховував своїх почуттів до Олесі, а вона натомість, пам’ятаючи їхню першу зустріч, не могла зрозуміти, що такий хлопець міг робити в компанії Наталки.

Одного разу, повернувшись з прогулянки, вона зрозуміла, що вдома щось не так. Була обережна. Налякана, ходила по квартирі і помітила, що дверцята шафи не зовсім зачинені, начебто хтось інший їх відкрив.

Почала уважно вдивлятися і зрозуміла, що в її коробці не вистачає грошей, золотих перснів, ланцюжків… Приголомшена, сіла на диван і схопилася за голову. Лише через хвилину нахлинули емоції та сльози. Ні, не через гроші та золото. Її знову обдурили. Так легко і просто. Її наївність, довірливість, симпатія, навіть любов…

Коли перші потоки сліз стихли, вона встала, випросталася і підійшла до телефону. Почала набирати екстрений номер і раптом зупинилася…

У її уяві з’явилося усміхнене обличчя Тараса і його добрі очі. Він жодним чином їй не завдав шкоди, ані словом, ані жестом. Вона була переконана в якомусь сенсі, що це його робота. Вміло вдерся до її квартири, ніщо не перешкодило йому вкрасти ключі, а може й зробити нові… Розповідав їй казки про своє життя, а тут – ось вона, крадіжка.

Олеся зрозуміла, що вона сама винна: не варто бути такою наївною. Але вона не хотіла прощати. Набрала номер, а поліцейські взяли відбитки пальців з об’єктів, оглянули квартиру і склали протокол.

Олеся розповіла їм усе, що знала. Про їхнє знайомство з Тарасом і про «друзів» сусідки. Почалося слідство. Олеся негайно припинила всі контакти з Тарасом. Клала слухавку, коли чула його голос, не відчиняла йому двері.

Але одного дня Тарас зумів її умовити, щоб вона його вислухала. Запевняв, що не винен і найшвидше це справа «гостей» Наталки.

Слідство швидко показало, що так і є. П’яна Наталка взяла участь у дійстві разом з іншою подругою. Їй було байдуже на золото і трохи грошей. Вона розгнівалася, що Тарас звернув увагу на Олесю. Тому вирішила її покарати і зруйнувати її стосунки. Ба більше, в молодості Тарас мав умовний вирок. Заздрість затуманила розум Наталки.

Сталася судова справа. Наталка і її подруга понесли покарання. Сусіди зітхнули з полегшенням: нарешті стане тихо, хоча б на якийсь час.

А Олеся не змогла розлучитися з Тарасом. Після роз’яснення всіх обставин вони знову почали зустрічатися. А два місяці потому одружилися. Невдовзі переїхали до іншого міста. Ось і вся історія…