Повернувшись з прогулянки, вона відчула щось недобре вдома. Вона залишалася насторожі.

Одного разу, повернувшись з прогулянки, вона зрозуміла, що вдома щось не так. Вона була обережною. Перелякано ходила по квартирі й помітила, що двері шафи були незачинені, наче їх відчинив хтось інший. Вона почала уважно оглядати речі і зрозуміла, що в її скриньці немає грошей, золотих кілець, ланцюжків… Ошелешена, вона сіла на диван і схопилася за голову. Всього через хвилину емоції нахлинули, і з’явилися сльози. Ні, не через гроші і золото. Її знову обманули. Так легко і просто. Наївна довірливість, симпатія, а навіть кохання.

Юлія вийшла прибрати коридор. Сьогодні була її черга. На майданчику стояв молодий чоловік, спершись на перила.

– Тут не курять, – сказала вона суворо і з незадоволенням. – У всіх є балкони або можна вийти надвір, там є лавка і попільничка. А ти, власне, хто такий?

– Хочеш зустрітись? – посміхнувся чоловік. – Мене звати Петро, а тебе?

– Вибачте?! – сердито сказала Юлія.

Тоді відчинилися двері навпроти і визирнула сусідка Наталія.

– Юліє, привіт. Петро, заходь, ми тебе чекаємо, – Наталія підморгнула Юлії і затягнула Петра в квартиру.

Юлія покачала головою і почала прибирати. Ледве вона встигла помити підлогу, як весела компанія від Наталії вибігла в коридор і з шумом і сміхом рушила на вулицю.

«Знову гуляють. Їм ото добре», – подумала Юлія.

За тиждень гість Наталії, Петро, постукав у двері до Юлії, щоб попросити відкривачку для консервів.

– У мене немає, можу дати тобі штопор, – сердито відповіла жінка.

– Не потрібен мені штопор. Відкриємо без нього, – усміхнувся він. – А чому ти така сердита? Самотня чи що? Кажу тобі, зустрінемось…

Юлія зачинила двері.

Усі сусіди звикли до постійно змінюваних партнерів Наталії. Сусідка мала тридцять років, ніде не працювала, запрошувала до себе підозрілих людей, і сусіди не хотіли мати з нею нічого спільного.

«Наше горе», – так про себе називали Наталію. І здавалося, що їй це було байдуже. Завжди усміхалася до всіх і вітала їх щиро, не слухаючи скарг бабусь-сусідок, спритно затуляючи рота одним реченням:

– Вчіть своїх онучок, як правильно жити. Мене не треба вчити, я сама навчуся.

Усі мовчали, знаючи, з якими чоловіками Наталія приятелює.

Напередодні вихідних у Юлії знову задзвонив дзвінок. Вона відчинила двері, але там нікого не було. А потім побачила букет квітів на килимку в блискучій прозорій упаковці.

Юлія підняла букет, оглянулася і занесла квіти в кімнату.

«Що це має означати? Від кого це?» – подумала вона. Все ж вона поставила букет у воду і схилилася над квітами, вдихаючи тонкий аромат. Вона зітхнула. Їй давно не дарували квітів. А точніше – ніколи. Одразу задзвонив дзвінок у двері. Петро стояв у дверях з тортом.

Привіт, Юліє, – сказав він, наче вони старі друзі.

Коли дівчина повернулася з букетом до передпокою, Петро вже там стояв.

– Юліє, я прийшов вибачитися.

– За що? За куріння в громадських місцях? Добре, і що далі?

– Хочу побажати тобі гарних вихідних.

– Добре, а тепер вже йди. Вибачаю тобі за все разом взяте. Іди вже.

– Чому ти вирішуєш за мене? Виганяєш мене? – раптом серйозно запитав Петро. – Я був лише гостем у Наталки. Вона не моя жінка, хочу, щоб ти знала.

– Справді? Але яке мені до цього діло?

– Юліє, я хочу попити з тобою чаю. Я купив торт, ну запроси мене на чай… Будь ласка. За півгодини піду, чесно кажу. Дай мені лише півгодини, щоб переконати тебе, що я не негідник…

Юлія кивнула і пішла на кухню ставити чайник. Щось її схвилювало. Можливо, це була його щирість, чарівність… Або те, що Юлія давно була сама. Пройшов рік з тих пір, як вона розлучилася з чоловіком, з яким жила п’ять років. Вона повністю віддалася роботі, хотіла побути наодинці, щоб забути про попередні складні моменти.

Петро виявився хорошим співрозмовником. Він мав почуття гумору і навіть зумів розвеселити Юлію. Обіцяні півгодини швидко минули, але обоє сиділи біля вже холодного чаю і розмовляли про все і ні про що.

Нарешті почало темніти. Юлія проводила Петра, який отримав обіцянку, що завтра вона піде з ним на прогулянку.

– Так, – подумала вона, зачиняючи двері за несподіваним гостем. – Усі починають зустрічатися на вулиці, в ресторані, а я познайомилася з ним вдома. Дивовижно…

Відчуття дивного збігу обставин не покидало її під час наступних побачень з Петром. Вони зустрічалися кілька разів, гуляли парками та вулицями, сиділи в кав’ярнях, ходили в кіно. Петро не приховував своїх почуттів до Юлії, а вона, зважаючи на їхню першу зустріч, не могла зрозуміти, що такий хлопець міг робити у компанії Наталки.

Одного разу, повернувшись з прогулянки, вона зрозуміла, що вдома щось не так. Вона була обережною. Перелякано ходила по квартирі й помітила, що двері шафи були незачинені, як наче їх відчинив хтось інший.

Вона почала уважно оглядати речі і зрозуміла, що в її скриньці немає грошей, золотих кілець, ланцюжків… Ошелешена, вона сіла на диван і схопилася за голову. Лише за хвилину емоції нахлинули, і з’явилися сльози. Ні, не через гроші і золото. Її знову обманули. Так легко і просто. Наївна довірливість, симпатія, а навіть кохання…

Коли минула перша хвиля сліз, вона підвелася, випросталась і підійшла до телефону. Вона почала набирати номер тривоги і раптом зупинилась…

У її уяві з’явилося усміхнене обличчя Петра і його добрі очі. Він жодним чином не образив її, ні словом, ні жестом. Вона була виключно впевнена, що це його рука. Спритно проник у її квартиру, ніщо не завадило йому вкрасти ключі, а навіть зробити нові… Казав, що історії свого життя їй усе розповів, а от – крадіжка.

Юлія зрозуміла, що це її вина: не можна бути такою наївною. Але не хотіла простити. Вона набрала номер, і поліцейські зняли відбитки пальців з предметів, оглянули квартиру і склали протокол.

Юлія усе розповіла їм правдиво. Про їхнє знайомство з Петром і про “друзів” сусідки. Розпочалось розслідування. Юлія одразу ж припинила контакти з Петром. Відкладала телефон, коли чула його голос, не відчиняла йому двері.

Але одного дня Петро зумів благати її, щоб вона вислухала його. Запевнив, що не винен ні в чому і, швидше за все, це справа “гостей” Наталії.

Розслідування швидко показало, що все так і було. П’яна Наталія брала участь у акції разом з іншою подругою. Їй було не цікаво золото і невелика кількість грошей. Вона була зла, що Петро звернув увагу на Юлію. Тому вирішила її покарати і зруйнувати її стосунки. Більше того, у молодості в Петро був умовний термін. Ревнощі затуманили розум Наталії.

Відбувся судовий процес. Наталія і її подруга понесли покарання. Сусіди зітхнули: принаймні на деякий час у них настане спокій.

А Юлія не могла розлучитися з Петром. Після з’ясування усіх обставин вони знову почали зустрічатися. А два місяці по тому одружились. Незабаром вони переїхали в інше місто. Ось і вся історія…